Аріна Спел - Від долі не втечеш , Аріна Спел

Ось чим я думала, коли купляла цю сукню. Я ж не пʼю. Принаймні в той день точно була твереза. Просто захотілося чогось гарного, відвертого, спокусливого. І зараз мене ніхто не змушує її одягати. Але вже пів години кручуся біля дзеркала і ніяк не можу вирішити йти в ній чи ні. З одного боку тонка , шовкова тканина чорного кольору, яка щільно облягає, оголені плечі й декольте в яке падає намисто з перлів. З іншого боку, я не звикла до такого, вона здається мені занадто провокативною. Але є ще один бік- я дивлюся в дзеркало і те що бачу там, шалено подобається. Ще й цей гарячковий блиск в очах. Тай іншої нової в мене нема. А прийом важливий - королівський , тож якби й виходу не маю .

Кіран поїхав ще з ранку. Прийом вимагав його особистої присутності. 
Він відступився. Може охолов. Побачив, що я пручаюся й вирішив не морочитись. Ну звісно, бажаючих чимало, нащо витрачати час на ту, що брикається. Гірко якось від цього. А з іншого боку, що я очікувала. Я ж знала це з самого початку. Тому і ховалася. Так мені й треба. Ато науявляла собі бо зна чого. Нічого, я відірвуся на цьому балу. Покажу, що світ клином на ньому не зійшовся. І сукня ця зовсім не для нього- вона просто гарна, та й усе.

-Воу, виглядаєш відпадно- зустрічає внизу мене Кліф. - Хтось хоче стати зіркою вечора?

-Не верзи дурниць. 
-Він дар мови тратить , коли тебе побачить.

-Хто?

-Не придурюйся. Доля твоя. Кіран.

-Я сама вирішую, хто моя доля.

-Навіть так? Бідний чоловік.

-Ага. Найбідніший у всі імперії. Принц.

-Шкода мені його. І трішки заздрісно. 
-Йдемо, чи будемо теревенити ?- обірвала я ці припікання.

-Ходімо. Засліпиш там усіх. Й розятриш трішки його ревнощі і бажання. Хоча, куди вже більше. 
-Ти про що? Він вже потроху відступає. Не така вже я йому й потрібна.

-Якщо це жарт, то хай буде. А якщо ти серйозно це припускаєш, хоч на хвилину, то в тебе не все гаразд з головою. 

-Ходімо врешті, бо таке враження, що ми говоримо про різних людей і різну ситуацію. 
Кліф лише важко здихнув, не забув вкотре додати, що як же йому все ж таки шкода, цього бідного чоловіка, підставив свій лікоть і ми пішли, до карети , що вже чекала на дворі. 
І цілу дорогу бубнів і бубнів. Про те, які ми жорстокі, жінки, як знущаємось з їхнього брата, як їм важко живеться, розганяючи наших тараканів. Не вистачало ще йому сльозу пустити, для повної картини. 

Замок зустрів нас величчю й красою. Повсюди горіли ліхтарики, додаючи атмосфері чарівності. Все потопало у квітах. Неймовірно гарні леді під руку з кавалерами , гордо заходили до зали. Я теж була з гарним кавалером, як не крути. Але не з тим, що хотілося. 
Так. Знову стоп. Треба навчитися зупинятися вчасно. Я тут для того, щоб відпочити, гарно провести час і не більше. І всякі Кірани мене не цікавлять. 
Ми запізнилися трішки, зовсім малість, на якусь годинку. Офіційна частина закінчилась і розпочалися танці. Пари кружляли на паркеті. Й мої очі самі почали вишукувати його. Ану, кого ж запросив? 
В очах мерехкотіло від кольорів . Он Крістофер з Совією. А де ж ? Ну де він? 
-Мене там нема.- почула шепіт над вухом. Близько- близько. Зрадливі мурахи побігли по тілу.

-З чого ти взяв, що я шукаю саме тебе?- відповіла, не обертаючи голови. 

Стояти ось так, спиною, відчувати його близькість. Чому це так подобається мені? 
-Сукня дуже гарна. І про всяк випадок, якщо щось станеться з твоєю білизною, в мене в кишені є твої, запасні трусики. Правда я не прав їх і віддавати не збираюся. Хіба що на обмін. Які зараз на тобі? Чорні? Мережевні?

-Я думала ти поклав їх до своєї колекції? Чи ти всі за собою тягаєш? Кишені мабуть відстовбурчились?

-В штанях в мене зараз й справді дуже тісно. Але я підготувався, одягнув піджак. І ці твої натяки, про інших, поки що проігнорую. Бо ти вже й так назбирала на добрячу прочуханку. 
-Чим це цікаво? 
-Оцим задком, який щільно облипає тонесенький шовк, оцими відкритими плечима, спокусливим декольте. 

-Ти ж казав, що подобається. 

-Дуже. Але от бачиш, дивна штука сталася зі мною. Виявляється, я ревнивець. Може, коли шлюбне тату поповзе ось тут.- він провів пальцем по моїй шкірі. Ніжно торкаючись, від шиї вниз . -я трохи заспокоюся.

Я пливу. Мало не похитнулася від цієї ласки. Треба було й справді взяти запасні трусики, бо ці геть мокрі. 
-Кліфе.- вигукнула другові. Який завбачливо відійшов і вже спіймав свою жертву на сьогодні. Мило воркотав з якоюсь дівчиною.- Я не забула за танець, що тобі обіцяла.

Й як танк поперла на нього. Той зрадник навіть не вдавав , що здивований. Спочатку його очі округлилися, потім він закотив їх до гори, а далі важко видихнув. »Дурепа» читалось в його погляді. Але мушу віддати шану, тікати не став. Ввічливо відкланявся від мадмуазель, що надула свої губки й зиркала на мене вовком, щось їй пообіцяв, від чого її вираз обличчя враз просвітлів і приречено подав мені руку. 
-Ну і? За що ти мені мстишся? - зло зашипів, коли ми закружляли в танці. Тримаючись на такій відстані, що ще одна людина спокійно втиснуласяб поміж нас.

-Не починай. Ти ж бачив, мене потрібно було рятувати. 
-Добре. А мене хто врятує, коли твій принц вирішить мене вбити? 
- Коли це тебе лякала бійка? Та він навіть не дивиться. Ось, сам глянь. 
Я перевела погляд на Кірана, щоб засвідчити свій тріумф. Хто зна чому, але мені подобалось його дражнити. Хотілося його пристрасті. Навіть дурного скандалу, де він підходить, вириває мене й тягне геть, хотілося. 

Він був не сам. Чорні очі все ще дивилися на мене. Але біля нього стояла Лілі. Одною рукою поправляла його піджак, демонструючи, ні навіть кричачи «я йому не аби хто, я його коханка». І щось говорила, говорила. Не знаю що Кіран зараз бачив в моєму погляді, бо його були темніші за ніч. Врешті він кивнув їй . Дівчина враз засяяла, ніби отримала те що хотіла. Поплескала його по плечу й рушила в бік приватної зони, на вихід, що вів у палац. Наш зоровий контакт перервався. Він пішов слідом