Містер Фас - Його святість Кафі, Містер Фас

- Що за сон? – Погані сни сняться до поганих речей,  це знаю з власного досвіду. – Наскільки жахливий?

- Не бери в голову. – глянув добрим поглядом  прямо в очі. – Він хороший.

- Ти потів, причому багато. Погані сни це не до добра.

- Я не казав що він поганий, я казав що багато потів. Піду розбуджу Христь, може з нами піде, ще й одяг треба її  теж випрати напевно.  Досить забивати голову тривогами. – поплескав по моєму плечі. – м’язи стали більшими за ці роки. – посміхнувся.

        Раніше був худий як він, зараз трохи більша вага.

- Досі в цій сукні, так і не розказала що там сталось коли, її знайшов. Треба буде їй нормальні штани й сорочку купити.

- Минуле не важливе. Ще  розповість. Вона і є своїм минулим.

        Христина прокинулась від ніжної руки Кафі, Знаю що вона ніжна. дівчина спершу ніяк не хотіла вставати, напевно його руки її будили та заколисували водночас. Потім ледве присіла, сказала що піде до озера але по качки бігати не буде.

        Пройшло пів години за нами прийшов голова із чоловіком і трьома юнаками в тому числі його племінник. Племінник виглядав набагато бадьоріший ніж усі, ніби зараз обід а не ледве сонце встало.

        До озера йшли хвилин десять, за той час Христя встигла встати у мурашник, далі на гострі гілки. Коло озера скинули брудний одяг, Христя запропонувала випрати якщо будемо довго бігати за качками. Я залишився в одних трусах та черевиках, їй та Кафі дав запасний одяг. Звісно Кафі хотів відмовити від ідеї щоб я не ходив голяка але знав що він не любить показувати своє тіло а мені що з одягом, що без одна морока.

- Знаєте колись просто ненавидів природу, життя в глушині завжди хотів до столиць, раз спробувати побути на самоті важко-прекрасно. – Зав’язав розмову Кубок.

- О так це точно, багатьом важко бути сам на сам із своїми думками, наче в їх голові живе хтось ще. – Погодився Кафі у штанах в трохи завеликій темній сорочці.

- І то правда, як згадаю колись не міг навіть десять хвилин побути із своїми думками. Здавалось вони в перемішку з емоціями мене зжеруть. – Кубок йшов попереду.

- Бо їм страшно побачити ким вони стали. – Вперше почув голос Алея, голос дзвінким, впевненим, проходить через тебе серцевину, ніби знає про тебе те, що ти сам від себе приховуєш.

- Хлопче ти давно вмієш полювати? – На вигляд затятий боєць.

- Ні. – Коротко.

        Ми просунулись на інший край озера де за очерету почулись качки.  Знаком інший суворий на вигляд чоловік заставив всіх застигнути . Чоловіки пішли обходити очерет щоб побачити Качок, я вступив крок. Мій друг схопив мене за руку.

        Питально глянув. Лице Кафі трішки вкрилось щетиною. – Що таке? – рука холодна.

- Дивись. Бачиш? – Рукою присадив мене.

- Ні. – з очерету випливла качка. – А бачу. – Вона худа, не сильно та все ж.

- Бачиш її пір’я? доволі старе. – Почав пояснювати не спускаючи руку з плеча.
- Ну.

- думаю вона багато каченят вивела. Не один раз мігрувала. – Продовжив той. – Їй вже немає нічого в новинку у цьому світі, одне і те саме кожний рік.

- Не розумію до чого ти хилиш.

        Кафі сидів навпочіпки коло мене.

- Їй час пізнати щось нове, побачити справді красивий світ де їй непотрібно боротись кожну мить за виживання. Нові мрії, бажання.  

- Ти кажеш що її треба вбити? – здригнувся.

- Смерть набагато прекрасніша річ за народження, так в її очах немає бажання смерті. Просто втомилась, їй час до дому. Качине тіло подарує комусь іншому життя.

- Почекай, те саме можна сказати про людей, ти кажеш що їм краще померти? – не вірив у слова, він завжди казав: життя прекрасний космос.

- Ні, люди  інша річ. Це поєднання душі творіння із тілом тварини. Люди мають помирати лише тоді коли хочуть.

- Ну припустимо. Та те що ти мені показав не люди. Я не бачу в смерті нічого хорошого, це погано як для тих хто вмирає так і для оточуючих.

        Кафі по доброму зітхнув.        - Друже… - Почувся вистріл, качка на яку дивились плавила в кровавій плямі води.

- Ми вже думали вас загубили. О ви тут так сидите раптово згадав згадав. Ви часом не той Кафі якого Імператор назвав святим.. – молодший чоловік поліс у воду. Почулось ще декілька вистрілів.

- Так, та не я себе назвав святим. – Мило усміхнувся стаючи.

        Хлопець по імені Алей почав виглядати збудженим, очі стали великими погляд задумливий.

        Ще трохи раніше я впав би у паніку, як би хтось дізнався про це але за цей час Кубок не викликав у мене тривоги а ось реакція цього Хлопця мене насторожила… Цей вираз, погляд не був хорошим скоріш гострим. Добре що ми скоро йдемо. Я казав Кафі нехай не розповідав хто він, якщо є здогадки то казав що не той. Він не розуміє що може трапитись коли хтось дізнається його ім’я. один скаже іншому, п’ятий виявиться фанатик.

        Той чоловік що поліс у водо вилазив із дюжиною трупів. Не приємно це бачити, кров стікала з шей. Мій рот скривився під тінню моєї руки.

- Сьогодні повезло, не часто можна побачити стільки птиці. – сказав тремтячим голосом.

- Ти що зовсім дурний? – Гаркнув Кубок чоловікові. -чому без крючка? Ти весь мокрий ще захворієш, а ти сам знаєш як ти хворієш! – Дав під-затильник. – Ще раз таке побачу на полювання не візьму.

- Ай, та гаразд! Наче мій тато їй богу!

        Христя не встигла допрати навіть свою сукню. Ми троє залишились допирати одяг, в одних черевиках та трусам зараз мене трясло від найменшого вітру. Кафі  носив срібних кільцях замість звичних його сережок, цьому він мене послухав. Сережки сонця і місяця дуже рідкісні, якщо взагалі є їм схожі.

        Коло будинку, ми якраз збирали речі до мене повільно але впевнено підійшов Алей. Чим ближче він підходив тим червонішим ставав.

- Я до Кафі. – Коротко розказав ціль.

- Нащо тобі?