Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее 📚 - Українською

Джон Максвелл Кутзее - Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

93
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Дитинство. Молодість. Літня пора" автора Джон Максвелл Кутзее. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 151
Перейти на сторінку:
А сьогодні це просто латка червоної глини, утрамбованої, мов камінь, де вже не виросте трава.

Цього сонячного й жаркого суботнього ранку там є й інші люди, інші перехожі. Один з них — хлопець його віку, що біжить через майдан під кутом до них. Тільки-но побачивши його, він розуміє, що цей хлопець матиме для нього велике значення, велике понад усяку міру, і то не через те, хто він (можливо, він ніколи не побачить його знову), а через думки, що рояться в його голові й вириваються з неї, наче бджолиний рій.

У тому хлопцеві немає нічого незвичайного. Він кольоровий, але кольорові є всюди. Він у таких коротких штанцях, що вони тісно облягають його виточені сіднички й лишають майже голими стрункі глинисто-коричневі стегна. Він без черевиків, його підошви, напевне, такі тверді, що, навіть наступивши на колючку duwweltjie, він тільки уповільнить ходу, сягне рукою вниз і витягне її.

Є сотні таких хлопців, як він, і тисячі, тисячі дівчат у коротких сукенках, які не приховують їхніх струнких ніг. Він хоче й собі мати такі гарні ноги, як у них. Із такими ногами він плив би по землі, як цей хлопець, ледве торкаючись її.

Хлопець проходить кроків за десять від них. Він думає про щось своє й навіть не глянув на них. Його тіло досконале й незіпсуте, немов тільки вчора вийшло зі своєї черепашки. Чому такі діти, як він, хлопці та дівчата, яких ніхто не примушує ходити до школи й які мають свободу тинятися десь далеко від пильних батьківських і материнських очей, хлопці та дівчата, чиї тіла належать їм і вони можуть робити з ними що завгодно, — чому вони не сходяться разом на бенкет сексуальної насолоди? Невже відповідь полягає в тому, що вони надто невинні, щоб знати, які насолоди доступні їм, і лише темні та винні душі знають про такі таємниці?

Саме так завжди відбувається з’ясування. Спершу воно може поткнутися то туди, то сюди, але зрештою неминуче повертається, зосереджується і вказує пальцем на себе. Завжди сам хлопчик запускає процес мислення, і завжди те мислення вислизає з-під його контролю й обертається, щоб звинуватити його. Краса — це невинність, невинність — це невігластво, невігластво — це невідання насолоди, насолода — провина; він винен. Цей хлопець зі свіжим, незайманим тілом невинний, натомість він, керований своїми темними бажаннями, винний. Фактично отаким довгим шляхом він наблизився до слова перверсія з його темним, складним збудженням, яке починається із загадкового п, що може означати що завгодно, а потім через нещадне р швидко переходить до мстивого в. Не одне звинувачення, а два. Обидва значення перетинаються, і він перебуває в точці перетину, під прицілом. Адже хлопець, що звинувачує його сьогодні, не тільки легенький, мов оленятко, і невинний, тоді як він темний, важкий і винний; він іще й кольоровий, а це означає: не має грошей, живе в темній халупі й ходить голодним, тож, якби мати гукнула: «Агов!» і махнула рукою, — а вона цілком здатна на таке, — цей незнайомий хлопець заціпенів би, підійшов би й робив все, що йому накажуть (ніс би, наприклад, її кошик для закупів), а в кінці отримав дрібну монетку в стулені долоні й був вдячний за неї. А якби згодом хлопчик сердився б на матір за цей учинок, вона б просто усміхнулась і запевнила б: «Таж вони звикли до цього!»

Отже, цей хлопець, що все своє життя бездумно дотримувався шляху природи й невинності, що бідний, а отже, добрий, як завжди є добрими бідні в казках, стрункий, мов вугор, та швидкий, як заєць, і легко переміг би його в будь-якому змаганні на швидкість ніг і вправність рук, хлопець, що становить живий докір йому, все-таки підпорядкований йому, і це бентежить його так, що він корчиться й пересмикує плечима і вже не хоче дивитися на нього, незважаючи на його красу.

Проте його не можна відкинути. Можна, напевне, відкинути тубільців, але годі відкинути кольорових. Проти тубільців можна висувати аргументи, що вони — зайди з півночі, прийшли пізніше, тож не мають тут ніяких прав. Тубільці, які трапляються у Вустері, — це здебільшого одягнені в старі армійські мундири чоловіки, що курять гачкуваті люльки, живуть у невеликих, схожих на намет халупах із гофрованої бляхи вздовж залізниці й наділені легендарною силою і терплячістю. Їх привезли сюди, бо, на відміну від кольорових, вони не п’ють і гарують під пекучим сонцем, під яким легші та слабші кольорові вже б упали. Це чоловіки без жінок, без дітей, вони прибувають нізвідки, і потім можна подбати, щоб вони й зникли кудись.

А від кольорових немає такого засобу порятунку. Батьками кольорових були білі, Ян ван Рібек[11], і походять вони від готтентотів; зрозуміти це можна навіть із завуальованої мови шкільного підручника історії. А в найгіршому випадку ситуація ще тяжча. Адже в Боланді люди, яких називають кольоровими, — аж ніяк не праправнуки Яна ван Рібека чи будь-яких інших голландців. Хлопчик досить знається на фізіономіці, і то знається, відколи пам’ятає себе, щоб бачити: в них немає ані краплини білої крові. Вони готтентоти, чисті й нерозбавлені. Не тільки вони з’явилися із землею, а й земля з’явилася разом з ними, вона їхня, завжди була їхньою.

9

Однією зі зручностей Вустера, однією з причин, на думку батька, чому краще жити тут, ніж у Кейптауні, є те, що купувати тут набагато легше. Молоко привозять щоранку ще вдосвіта; досить лише подзвонити — і за годину або дві біля дверей буде чоловік із крамниці «Schochat’s» із м’ясом і бакалійними товарами. Ось як просто.

Посильний із «Schochat’s» — тубілець, що знає лише кілька слів мовою африкаанс і жодного слова англійською. Він ходить у чистій білій сорочці, метелику, двоколірних туфлях і в білому капелюсі, як у гольфіста Боббі Локка. Звуть його Джошуа. Хлопчикові батько-мати не схвалюють Джошуа як одного з представників бездумного нового покоління тубільців, що витрачають усю свою платню на вигадливе вбрання й не думають про майбутнє.

Коли матері нема вдома, він з братом отримує замовлені продукти з рук Джошуа, ставлячи бакалійні товари на полицю в кухні, а м’ясо — в холодильник. Якщо є згущене молоко, хлопці привласнюють його як трофей. Пробивають діри в бляшанці й по черзі смокчуть, поки нічого не лишається. Коли мати повертається додому, запевняють, що молока не було або що його вкрав Джошуа.

Хлопчик не певен, чи вірить мати їхній брехні.

1 ... 15 16 17 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"