Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

Внаслідок таких переломів люди, скажімо, не колупали вже землі сохою, а орали залізним плугом; уже не прикривали наготу, а одягалися в лляний і сукняний одяг; не поклонялися більше ідолам, а молилися пишно розписаним іконам; проте загальнолюдські печаль і нещастя, небезпека і горе, невдоволеність і ненаситність були ті самі, що і в епоху кам’яного знаряддя або сохи. Змінювалося все, крім духовної жадоби, тобто самої людини.

З цього випливає, що заміна однієї соціальної системи іншою загалом не виправдана. Це, звичайно, знають ті конкретні люди або групи людей, які беруть на себе місію проповідників і влаштовувачів нового життя. Їхня мета зумовлена вигодою. Але будь-який рух має і свою армію фанатиків.

У нашу епоху влада, хоч би як вона прогнила і хоч би які розхитані були її підвалини, має цілком досконалі засоби й методи протидії ворогові, тобто новому. Тому зруйнувати її можна тільки шляхом насильства й кровопролиття. Мільйони знедолених, убивства й злочини — все лиш задля того, щоб нещастя, невдоволення життям, споконвічний духовний голод, як і досі, а може, й більше, ніж досі, мучили людину. Мало сказати, що це позбавлене здорового глузду,— воно суперечить принципам добра й порядності. Обов’язок кожної чесної людини — боротися з цим, оскільки така боротьба — боротьба за щастя людини.

Далі хрещеник князя Григорія Пагава розмірковував про призначення й місце розумної і благородної людини в зіткненні старого й нового. Коли нове насильство бореться зі старим насильством, кожна чесна людина має стати на бік старого насильства, оскільки нема ніякої потреби ставати прибічником того, хто не зможе істотно поліпшити людину, а принесе нові нещастя, вбивства й страхітливе зло, тим часом як усього цього і за старого насильства було доволі.

Наприкінці листа акцизний чиновник переконував князя Григорія, що за п’ять років служби не кинув і тіні на свою репутацію. Цю обставину, наголошував він, аж ніяк не можна пояснити аскетичним ставленням до своїх службових обов’язків,— вона є наслідком його духовних чеснот. Зарандіа запевняв хрещеного, що його здібності, моральність і енергія потребують іншої, значнішої арени діяльності. Якось дізнавшись про мої дружні стосунки з Григорієм Пагава, Мушні Зарандіа попросив його виклопотати переведення в жандармерію, обіцяючи безмежною відданістю престолові заслужити довіру і вдячність начальства.

Я сам тридцять років служив династії Романових і знав дуже багато прикладів і найрізноманітніших принципів захисту святая святих існуючої влади, але філософія Мушні Зарандіа показала мені повий тип вірнопідданого. Я згодився протегувати хрещеникові Григорія Пагава з певною навіть цікавістю й інтересом.

Отак Мушні Зарандіа, дияконів син, тисяча вісімсот дев’яностого року почав свою кар’єру з молодшого жандармського чину. На той час Дата Туташхіа вже п’ять років перебував у абрагах.

Мушні Зарандіа прослужив у жандармерії двадцять три роки і за цей час: жодного фіаско, п’ять орденів, три позачергові чини, аудієнція у його величності в петербурзький період служби, іменний подарунок і чин полковника жандармерії. Для людини, хоч і освіченої, але плебейського походження, то був винятковий випадок. Звичайно, в будь-якій кар’єрі є елемент везіння, але Зарандіа, як на мою думку, висунувся тільки завдяки своєму природженому таланту. Цей чоловік, маючи надзвичайно гнучкий розум і енергійний характер, був разом з тим навдивовижу обережний і проникливий. І, крім того, якщо мені не зраджує пам’ять, я не зустрічав людини, котра домоглася б більших успіхів по службі, ніж полковник Зарандіа, і щоб при тому їй ніхто не заздрив. Його величність навіть назвав Мушні Зарандіа Македонським від жандармерії з нагоди однієї важливої його службової перемоги. Оце прізвисько до нього й пристало. Останні шість років служби Зарандіа був таємним заступником імперського шефа жандармів. За цей досить короткий період він став одним з тих людей, яких майже ніхто не знав у Петербурзі, але держава спиралася саме на їхню працю й талант...