Аманді Хоуп - Нескорена імператриця. Протистояння, Аманді Хоуп

Глава 16

Ліннея поспішила піти. Герцог же, чемно їй вклонившись, залишився чекати тих, що знову прибули.

Він, може, й хотів би увійти до зали з пані Белтрам, але не зараз, ще не час.

Банкет був не настільки розкішним, як імператорський, але сяяв достатком дорогих страв і вин.

Пані Белтрам слуги проводили на виділене їй місце поряд із хазяйкою прийому. Це було виразом особливої ​​симпатії та прихильності до неї наложниці Лобу.

Багато хто в залі після цього почав із заздрістю дивитись на дочку генерала, яка несподівано удостоїлася прихильності самої наперсниці імператора.

Стало несподіванкою і те, що Його Світлість, Пан Лабонт, пройшовши повз вільні місця поряд з шановними і високопоставленими людьми, сів поряд з Ліннеєю.

Наперсниця спохмурніла. Вона вважала, що юнакові не варто так відкрито демонструвати свою прихильність. Але хіба герцог когось слухав?

Навіть побачивши незадоволений погляд своєї покровительки, він лише чарівно посміхнувся.

Третій принц розташувався з іншого боку довгого столу поруч із наслідним і другим принцами. Він також помітив поведінку герцога. І тим рішучішим був налаштований просити дозволу на шлюб.

Банкет розпочався з привітань та тостів. Ліна спостерігала за гостями, багатьох вона пам'ятала за минулим життям. Знаючи чужі секрети, людьми маніпулювати нескладно. Сьогодні багато чого має статися.

Передчуття бур і змін вже літало в повітрі. Саме на таких великих зборах інтригани роблять свої ходи.

Будучи імператрицею, вона щоразу була зібрана в очікуванні чергової каверзи. Розслабитися не можна було навіть у власному палаці за довірених тобі людей.

Прикладом цього була сьогоднішня подія - явище «чоловіка». Той воїн не прийшов до її будинку, не шукав її таємно. А тільки так, за великого скупчення народу, й робилися більшість брудних справ.

Але це краще, ніж коли посеред ночі у цілковитій тиші зникали цілі родини. А вранці у найкращому разі знаходили тіла за ніч вирізаного цілого сімейства. Часто залишалися лише порожні двори. Куди зникали люди, ніхто не міг сказати, бо навіть слуг, що приходили, більше не бачили.

- Пані Віейра чудово виглядає! – несподівано перервав її роздуми Домінік, вказуючи чашею з вином на винуватиця урочистості. – Навіть не скажеш, що ця дівчина якийсь час тому була звичайною артисткою мандрівного театру.

– Благородна кров завжди себе покаже! – відповіла Ліннея.

- Думаєте? – хитро посміхнувся герцог. – А як же виховання? Воно відіграє не меншу роль.

- Значить, їй пощастило із вихователями! – філософськи підмітила пані Белтрам.

У цей момент євнух біля входу сповістив:

- Його Величність прибув!

Весь величезний зал почав рухатися. Чиновники жваво повскакували і вийшли вітати імператора, інші гості, підвівшись, схилилися в поклоні.

Імператор пройшов на своє місце у самому центрі.

Коли він не з'явився від початку святкування, багато хто єхидно шепотів, що нині велика наложниця більше не у фаворі у Його Величності. Його поява відразу припинила чутки і заткнула злі роти.

Імператор проголосив тост, і святкування знову потекло своєю чергою. Ліннея спостерігала за третім принцом, якщо вона запізниться і не зробить вчасний хід, може виявитися нареченою Гордора Крегаста. А їй одна думка про це була неприємна.

Раптом у зал вбіг схвильований євнух і попрямував до наперсниці. Низко вклонившись, він прошепотів наложниці кілька слів. Так як Ліннея сиділа зовсім поруч, вона почула, що той сказав.

«Пані Лобу, там якась жінка бажає вас бачити, вона стверджує, що має сказати вам щось важливе!»

"Почалося!" - зрозуміла Ліннея.

Її очі спалахнули світлом в передчутті. Дивуючись сама собі, дівчина зрозуміла, що з певного часу їй подобається плести інтриги. Адже тепер вона практично завжди залишається у виграші.

- Хай увійде! – коротко наказала наперсниця.

Музиканти закінчили грати одну мелодію і збиралися грати наступну, коли жінка похилого віку, судячи з одягу, низького походження, пройшла прямо до місця, де сидів імператор.

"Звідки вона могла взятися в імператорському палаці?" – це питання залишилося невисловленим, але застигло на багатьох обличчях.

Відповідь була очевидною для тих, хто вмів думати: жінку хтось провів, причому чорними ходами, щоб її навіть слуги не бачили.

- Ваша величність! - бухнулась в ноги та. – Я прийшла каятись! Я така винна!

Заголосила вона, при кожному слові кланяючись і гублячи сльози.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍