Тіна Вітовт - Парі на каченя, або Пограємось хлопчики , Тіна Вітовт

- Що ви знову начудили, дівчата? - спитав посміхаючись Артем, а я дивилася на нього, як кролик на удава, і не могла вичавити із себе ні слова.

- Хоча, неважко здогадатися, дивлячись на розвернуту тобою кампанію тут, що в інших щось простіше, - прийшов до висновку сам, - а судячи зі свуків та лайки, ти у мене ще не все встигнула провернути. Я правильно зрозумів?

Я тільки згідно кивнула головою, далі дивлячись, то на очі, то на губи. І про що я зараз тільки думаю, тут тікати потрібно, а в мене в голові спливають картинки нашого поцілунку. Оце мене штормить. Та судячи за його голосом та тим як він важко дихає, не тільки мене. Та що з нами відбувається?

- Чому ти прокинувся? Я ж все тихо робила, - вирішила, що кращий захист це напад, тай відмовлятися у власних діях немає сенсу.

- Ти мене своїм волоссям лоскотала, от і розбудила, приємно розбудила, - задоволено та хитро промуркотів, погладивши те саме волосся.

От я недотепа, це ж треба було так банально проколотися. Я, можна сказати, всю секретну операцію провалила, тільки через те, що мені було ліньки зв'язати свої коси. Капець. Так безглуздо попастися.

- І продовження, мені надзвичайно сподобалося, - вже на вушко тихенько сказав, так що табуни мурах поскакали по тілу, ніби зглузду з'їхали.

- Артем, пусти, - пискнула, вибираючись із пастки рук.

- Добре, добре, тільки не лоскочи, - сміючись допоміг мені піднятися, і якраз вчасно.

У кімнату увірвався злий та зкуйовджений Тимур, з ліхтариком та лялькою в руках, та освітив кімнату. Тільки зараз я звернула увагу, що хлопці в одних боксерах. Від картини яка постала перед моїми очима я почервоніла, наче рак в окропі. Звичайно я бачила Артема і раніше на пляжі, але ж не перебувала в доволі пікантному становищі, як оце сьогодні.

- То ти тут, відьмочка мала! - ох, таке враження, що він готовий мене на цьому ж місці задушити.

- Так, я спіймав, злочинницю, - один Артем тут задоволений, - що це в тебе? Ніколи не думав, що ти такими ляльками бавишся.

- В тебе схожа на вікні стоїть, - тицьнув пальцем, на "прикрасу" з ліхтариком, - у мене ще там повно цяцьок в ліжку валяються, ще й руку в кружку з водою опустили, ці зарази, - Артем вже душився що сміху, - тобі смішно, а я з просоння ледь не двинувся, побачивши весь антураж, як з фільму жахів.

Мені в якійсь мірі, навіть шкода стало його. Артем вже почав діставати зі свого ліжка пухнастиків.

- Отакі? - показав. - Хоч ліжко сухе?

- Та ну тебе, жартівник, - махнув рукою, я тим часом думала, як то втекти звідси з меншою шкодою для себе.

- Мені потім прийдеться матраци сушити за вами, - не вгавав Артем.

- А ти, - тицьнув в мене пальцем, - вимагаю від тебе моральну компенсацію.

- Чого? - що він меле? - Якої такої компенсації, ти там часом головою не стукнувся? Ну пожартували, то що такого?

- Нічого собі жартики у вас, тут серцевий напад може статися від ваших жартиків, - невгавав Тимур.

- Ой, не перебільшуй тут, - ну не можу я змовчати.

- Вже з одною язикатою Стас розбирається...

- То може допоміг?

- Справиться і сам, тим більше у себе в кімнаті зловив, - он як вийшло, що Лєрка пополася, - а я вже тебе пішов шукати, даю гарантію це ти в мене натворила.

- А якщо разом творили? - чого він до мене причепився, і то вже впритул стоїть.

Не зчулася як опинилася між хлопцями. От зараз стоять, височіють наді мною. Один сопе ображеним їжаком, а другий уже відверто регоче.

- А я тобі казав, друже, що весело нам буде усім разом на дачі, а ти ще не вірив, - через сльози сміху говорив Артем.

Незнаю чим би все це дійство скінчилося. Та тут почувся новий спалах шуму та відбірна лайка Стаса, і в кімнату метеором влетіла Лєрка. Добре було б якби вона вчасно зупинилася, та де там, за нею гнався звірюга Стас, з виряченими очиськами, який також немав наміру зупинятися. І що ви думаєте? Ми врезультаті всі дружно повалилися на підлогу, як кеглі в боулінгу, добре що хоч м'які іграшки по підлозі валялися, і килим присутній, а то було б веселе та болісне зіткнення з підлогою.

- Ай, злізь з мене, ти важезний, нащо мене ще й по попі бити? - пищала десь поблизу Лєрка.

- Нічого з тобою не станеться, зміючка мала, в мене є "рятівник" в кімнаті, йдемо постраждале місце замажу, - зробив комплімент та позловтішався Стас.

А я лежала на підлозі з Тимуром та Артемом. Точніше на Артема звалилася, а Тимур на нас впав.

- Ай-ай-ай, - як же боляче дісталося по м'якому місці, і це вже після падіння, от сволота Тимур, - за що?

- Щоб знала на майбутнє, - щось голос у нього не такий вже і злий.

- Ей, ану злазь мені важко, - почала протестувати.

- Тимур, ти почув? - приєднався Артем. - Розчавиш ще малу.

Збоку копошилися Лєрка зі Стасом, та гризлися, але я особливо не прислухалася до їхньої суперечки. Тимур все ж таки послухав та скотився на бік, і що мене здивувало почав тягнути мене на себе, а тут ще й Артем вчепився в мене і не відпускав. Таке собі перетягування канату вийшло, тільки в ролі того самого канату виступала я.

- Давай її мені, - тягнув Тимур.

- Мені не важко, вона як пушинка, - не відпускав Артем.

- Все досить мене тіскати, я встану сама.

- Ні, лежи, - в один голос, - ми зараз...

Дурдом "веселка" відпочиває. Ледве відбилися від них, та втекли. Наступного разу потрібно буде план операції складати ретельніше, а головне продумати ще й шляхи відступу, щоб наші нижні прекрасні дев'яносто надалі так не страждали.