Віктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

за пропозицією Леніна обрав Генеральним секретарем ЦК найкращого і вірного учня, соратника Леніна — Сталіна. З тих пір Сталін беззмінно працює на цій посаді».

(С. 88)

До речі, ці два речення є й у першому виданні Великої радянської енциклопедії.

Сталін часто підписував документи, використовуючи титул «Секретар ЦК». На цій підставі дехто дійшов висновку, що він припинив бути Генеральним секретарем.

Однак і Хрущов, будучи Першим секретарем ЦК КПРС, теж досить часто використовував саме цей титул — Секретар ЦК. Так він підписував не лише поточні папери, а й документи виняткової важливості.

Із цього зовсім не випливає, що Хрущов припинив бути Першим секретарем ЦК.

6

«Коротку біографію» Сталіна було підготовлено Інститутом Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б), друкували в Першій зразковій друкарні ім. Жданова.

Звернімо увагу на склад авторів.

Александров Георгій Федорович — кандидат у члени ЦК ВКП(б), член Оргбюро ЦК, начальник Управління агітації та пропаганди ЦК ВКП(б), доктор філософських наук, професор, академік АН СРСР, лауреат Сталінських премій першого та другого ступенів, після смерті Сталіна — міністр культури СРСР.

Галактіон Михайло Романович — до війни — дивізійний комісар, під час війни — генерал-майор, головний редактор газети «Червона зірка», після війни — начальник військового відділу «Правди».

Кружков Володимир Семенович — доктор філософських наук, професор, член-кореспондент АН СРСР, у 1944–1949 роках директор Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б).

Мітін Марк Борисович — член ЦК ВКП(б), доктор філософських наук, професор, академік АН СРСР, член Президії АН СРСР, лауреат Сталінської премії першого ступеня, у 1939–1944 роках директор Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б).

Мочалов Василь Дмитрович — заступник директора Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б), завідувач сектору Й. В. Сталіна цього інституту.

Поспєлов Петро Миколайович — член ЦК ВКП(б)-КПРС (1939–1971), головний редактор «Правди» (1940–1949), секретар ЦК КПРС (1953–1960), кандидат у члени Президії ЦК КПРС (1957–1961), академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії першого ступеня.

Невже хтось із цих відповідальних товаришів насмілився б спотворити Велику біографію?

А раптом один із них на це все-таки зважився б, то його тут-таки задушили б соратники, рятуючи власні життя від каральної руки розгніваного пролетаріату.

Та й навіщо їм потрібно підставляти свої голови та інші частини тіла, вигадуючи те, що не відповідає дійсності?

І вже якщо б вони щось вигадали, то Головний редактор їх би виправив.

Усіх одразу.

Він умів.

7

Після смерті Сталіна поважні офіційні джерела повідомляли, коли Сталін був позбавлений звання Генерального секретаря.

«Енциклопедичний словник» (ВРЕ. — Москва, 1955, — Т. 3. — С. 310):

«3 квітня 1922 року пленум ЦК, за пропозицією В. І. Леніна, обрав Сталіна Генеральним секретарем ЦК партії; на цій посаді він працював до жовтня 1952 року, а потім до кінця життя був секретарем ЦК».

Велика радянська енциклопедія (2-ге вид., 1956. — Т. 40) повідомляє про Сталіна:

«У квітні 1922 року на пленумі ЦК С. був обраний Генеральним секретарем ЦК і перебував на цій посаді понад 30 років».

У цьому реченні є два моменти виняткової важливості.

Перший — понад 30 років.

30 років на посаді Генерального секретаря — це 3 квітня 1952 року.

Отже, і після цього Сталін ще на посту залишався.

Другий момент — понад 30 років, але не вказано, що до самої смерті.

Чому ж до 1956 року офіційні джерела повідомляли, що Сталіна було знято в жовтні 1952 року, а пізніше це питання просто замовчували?

Тут усе просто. Після смерті Сталін залишався великим, геніальним, безгрішним, вічно живим вождем і вчителем. Ваш покірний слуга юного віку разом з усіма кричав пісні такого змісту:

Завіту Леніна і Сталіна ми вірні.

На подвиг кличе всі радянськії народи

Комуністична партія країни.

Це тривало й у 1954-му, й у 1955 роках.

Сталін залишався великим і святим, тому підозр про його неприродну смерть у більшості громадян не виникало. Відтак не було необхідності приховувати, що Сталіна знято з посади в жовтні 1952 року. Тому Велика радянська енциклопедія, яку видавали офіційні органи, повідомляла те, коли саме Сталін припинив бути Генеральним секретарем.

Однак 1956 року Хрущов на XX з’їзді КПРС зобразив Сталіна виплодом пекла, представивши себе головним борцем проти сталінізму. І тоді виник логічний зв’язок: товариш Хрущов та інші товариші ненавиділи Сталіна вже за його життя, боролися з ним, протистояли йому, діяли всупереч йому, а потім зняли його з посади в жовтні 1952 року.

А Сталін незабаром узяв і помер...

У несвідомих громадян виникали логічні запитання: якщо кремлівські вожді вже тоді розуміли злочинну сутність сталінізму, якщо знали про жахливі злодіяння, якщо ненавиділи, якщо пручалися, якщо боролися, якщо зняли з високої посади, — але ж Він, певно, брикався, — то і...

Чому ні?

Саме тут і постала необхідність прибрати сліди вбивства.

Саме тут і слід було припинити розмови про те, що Сталіна знято з посади незадовго до смерті.

Саме тут редакція Великої радянської енциклопедії відправила в забуття свої вчорашні одкровення.

За чверть століття, коли питання престолонаслідування в Сталінській імперії втратило будь-яку гостроту й актуальність, стало можливим сказати правду:

«Після завершення війни Й. В. Сталін, будучи Ген. секретарем ЦК партії і Головою Рад Мін. СРСР, зробив значний внесок у розроблення програми повоєнного устрою світу»

(Радянська військова енциклопедія. — Москва: Військвидав, 1979. — Том 7. — С. 516).

Це офіційне видання Міністерства оборони СРСР. Під цим підписалися Маршал Радянського Союзу М. В. Огарков, Адмірал флоту Радянського Союзу С. Г. Горшков, Головний маршал авіації П. С. Кутахов, вісім генералів армії, три генерал-полковники, три генерал-лейтенанти.

Щоб остаточно розвіяти сумніви, письменник Фелікс Чуєв поставив запитання персональному пенсіонеру В’ячеславу Михайловичу Молотову: «Коли зняли Сталіна з головної посади?».

Молотов відповів: «Сталіна було знято з посади Генерального секретаря ЦК в жовтні 1952 року» (Чуєв Ф. Молотов — напівдержавний володар. — Москва: Олма-Пресс, 2002. — С. 393).

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Цілком зрозуміло, чому 1956 року після XX з’їзду КПРС Хрущов створив легенду про те, що посада Генерального секретаря ЦК немовби сама собою зникла ще 1934 року.

Хрущов мав на меті довести, що Сталіна 1952 року із цієї посади не знімали, а отже, і вбивати його не було за що.

Однак