Лариса Підгірна - Полювання на чорного дика

погодився. Ця пропозиція була гарною нагодою познайомитися з новими сусідами ближче і нарешті дізнатися, хто вони і що у них діється.

Лише за місяць спілкування з Владіміром Маєром Франсуа Мальтерр таки зумів потрапити до оселі росіян. Вони щось святкували.

Зі старим мідним самоваром, канапками з кав’яром та тушкованим м’ясом.

За столом, окрім рибоокої Надєньки, Владіміра та Надєнькіної мами сиділо ще кілька людей, яких Мальтерр не знав — мабуть, теж росіяни, бо спілкувалися усі російською.

Гості багато сміялися, жартували, і Франсуа Мальтерр почувався вкрай незручно, бо через брак знання російської мови він нічого не розумів. Аж поки не озвалася вона — чарівна пані за столом, геть не схожа на рибооку, прилизану Надєньку та її маму. Витончена, елегантна, одягнута навіть занадто розкішно для такого невиразного товариства. Її зачіска, її погляд, її сукня і навіть вуалетка, прикріплена маленькою сапфіровою шпилькою до капелюшка, — усе було виразом впевненості й тонкого смаку.

Рибоока Надєнька геть зблідла на тлі прекрасної дами, видавалася ще більш простенькою і примітивною, хоч і намагалася бути привітною господинею.

«Інесс, ви зайшли, і наче сонце осяяло нашу скромну оселю!» — проказала вона французькою до красуні, констатуючи і без того усім очевидну істину.

Отже, чарівну гостю звали звали Інесс. Іннес Арманд.

Вона була француженкою від країв її вуалетки до кінчиків наполірованих нігтів і одразу звернула увагу на мовчазного чужинця за столом — на Мальтерра.

Сміючись, Іннес французькою вибачилася за своїх співрозмовників і люб’язно пояснила, про що балакають присутні за столом. Мовляв, мріють про геть інше життя — життя рівності та порядку. Коли не буде ні бідних, ні багатих, коли уся влада належатиме трудовому народу… Кому як не йому, французу, — проказала вона, — розуміти такі прості, природні речі? Адже саме французький народ першим показав світові гідний приклад революційного повстання проти класової нерівності…

Мальтерр гидливо стенув плечима.

— Франція тоді захлинулася у лайні та крові, мадам, — відповів він. — І якщо у росіян ще можуть бути якісь ілюзії з приводу тих страшних часів, то кому як не вам, француженці, не знати правди? Ні закону, ні порядку, ні добробуту французький народ завдяки революції так і не отримав. Гільйотина рубала голови усім підряд, ріки крові текли вулицями Парижа, Францію поглинула темрява і гріх… А потім революція пожерла тих, хто її творив. Бо хіба ж рішення Конвенту скарати помазаників Божих на горло не стало найтяжчим гріхом французької нації? Зрештою, — додав Мальтерр, — усе, що на вас, прекрасна незнайомко, зроблено так само руками простого трудового народу… Вам доведеться відмовитися і від цієї розкішної сукні, і від чарівного капелюшка, і від вуалетки, і від дивовижних тонких парфумів… Простий народ навряд чи зрозуміє подібну розкіш і не сприйматиме вас як рівню…

Іннес Арманд лише розсміялася. Розсміявся і господар оселі — Владімір. Він увесь час не зводив своїх монгольських очей з маленької француженки, зачарований її голосом, ловив кожне слово.

— А ви зрозуміли сенс нашої розмови, мсьє Мальтерр! Однак від кожного по здібностях, кожному по потребі! — безапеляційно проказав він. — Потреби пані Арманд вимагають залишатися саме такою, якою вона є зараз. Інакше цей світ зблякне.

Згадка про страту Людовика XVI та Марії-Антуанетти, здається, збадьорила пана Маєра. І він щось промовив до своєї гості російською.

А потім знову французькою звернувся до Мальтерра:

— Ви розглядаєте це питання, мій друже, дуже однобоко, в форматі релігійних новозавітних уявлень. А що ви скажете про око за око та зуб за зуб? Це ж теж із Біблії? На вашу думку, ці речі поєднуються?

Мальтерр промовчав, хоч і мав що відповісти. За столом запанувала незручна тиша, яку тут же розвіяла чарівна Іннес.

— Без пролиття крові у суспільстві не здійсниш перетворень, — проказала вона так легко і спокійно, наче мова йшла про жіночий капелюшок, без якого не варто виходити на вулицю. — Усе має свою ціну, мсьє Мальтерр! — додала за мить. — Кожна революція вимагає кривавих жертв. І наші мрії про ідеальне суспільство теж… Тож вип’ємо за ідеальне суспільство! Володя, — звернулася вона раптом до Маєра, — ваш час помсти за брата, Александра, ще настане! І коли ви будете готові, ваші вороги здригнуться. Та пам’ятайте: помста — це страва, яку подають холодною…

Мальтерр погано зрозумів, про якого саме брата Александра згадала Арманд і чому Владіміру необхідно було за нього помститися. Та Іннес вже щебетала далі. Вона раптом змінила тему і без тіні збентеження поцікавилася у Мальтерра, якої він думки про вільне кохання, бо сама Іннес з цього питання мала навіть власну теорію.

«Склянка води» — так пані Арманд іменувала власну філософію стосунків між чоловіками й жінками.

— При комунізмі, — промовила Іннес, так само грайливо посміхаючись, — настане ідеальне життя, пане Мальтерр. Коммунізм є відповіддю на всі потреби людства, на всі НАШІ потреби! — наголосила вона. — І вільне кохання є однією з таких природних потреб кожного з нас. Усі ці умовності — шлюб, сім’я, родина… Усі ці вигадки мають зникнути і розчинитися у минулому, бо є рудиментом взаємин у людському суспільстві! При комунізмі втамувати свої сексуальні бажання має стати так само просто, як випити склянку води! Ми всі будемо вільні, необтяжені глупотою моралі та моногамності, релігійними забобонами. Навіщо таврувати природній потяг чоловіка та жінки до повноцінного, різноманітного статевого життя терміном «подружня зрада»? — нарешті завершила вона.

Мальтерр слухав Іннесс із широко розплющеними очима. Присутні за столом чоловіки гиготіли і схвально кивали головами — один із них розумів французьку і перекладав для решти те, що говорила прекрасна Арманд.

Ошелешений почутим, Мальтерр навіть не помітив, як бліде обличчя рибоокої Надєньки вкрилося червоними плямами. Вона стиснула губи, мовчки відклала убік виделку, рішуче підвелася і вийшла з-за столу.

Ні її чоловік, ні хто інший з гостей за пані Маєр не послідував.

Вже пізно увечері, повернувшись з гостини, Франсуа Мальтерр засів писати звіт про побачене і почуте у квартирі своїх сусідів. Звіт для свого куратора Альбера де Моррана.

Коротка відповідь де Моррана не забарилася:

«Дорогий Мальтерре, продовжуйте спостереження. За можливості станьте якомога ближчим до них.

Особливу увагу приділяйте особі мсьє Маєра. Доповідайте про все без зволікань…»

Станьте якомога ближчим? Що б це означало? Він мав дозволити загітувати себе стати частиною того підпільного комуністичного гуртка? Чи піддатися чарам прекрасної мадам Арманд і випробувати на собі зміст її філософії про «склянку води»?

Даючи згоду працювати на французьку розвідку, Мальтерр уявляв свої завдання по-військовому конкретними й чіткими, як-от