Сомерсет Вільям Моем - Тягар пристрастей людських

знадобитися під час служби у кафедральному соборі. Однак слова проповіді (можливо, тому, що Філіп нещодавно читав їх) легко долинули до хлопчикових вух, і раптом здалося, ніби вони стосуються особисто його. Кері думав про них цілу службу, а ввечері, влаштувавшись у ліжку, погортав сторінки Євангелія і знайшов той уривок. Попри непохитну віру в надруковане слово, він уже зрозумів, що у Біблії часто написано одне, а мається на увазі щось незбагненно інше. У школі не було нікого, до кого він хотів би звернутися за поясненням, і Філіп вирішив почекати до різдвяних канікул, і ось одного дня йому випала така нагода. Усі повечеряли і прочитали свої молитви. Місіс Кері рахувала яйця, які, як завжди, принесла Мері-Енн, і підписувала на кожному дату. Філіп стояв біля столу й удавано байдуже гортав Біблію.

— Послухай, дядьку Вільяме, ось цей уривок, про що тут насправді йдеться?

Хлопчик тицьнув у слова пальцем, наче натрапив на них випадково.

Містер Кері кинув погляд над скельцями своїх окулярів. Він сидів біля каміна, розгорнувши «Блекстейбл Таймз». Того вечора газета прийшла з друкарні ще вологою, а вікарій у таких випадках завжди сушив її хвилин десять, перш ніж почати читати.

— Що це за уривок? — перепитав він.

— Ну, тут ідеться про те, що, маючи віру, можна зсунути з місця гори.

— Якщо це каже Біблія, то так і є, Філіпе, — лагідно втрутилася місіс Кері, забираючи кошик зі столовим сріблом.

Філіп дивився на дядька, чекаючи на відповідь.

— Вся річ у вірі.

— Ти хочеш сказати, що можна зрушити гору, якщо вірити, що тобі це вдасться?

— Із Божою поміччю, — погодився вікарій.

— А тепер побажай дядькові на добраніч, Філіпе, — нагадала тітка Луїза. — Ти ж не збираєшся зрушити гору сьогодні вночі, чи не так?

Філіп дозволив дядькові поцілувати себе в чоло і рушив нагору за місіс Кері. Він отримав необхідну інформацію. Повітря у маленькій кімнатці було крижаним, і хлопчик тремтів, перевдягаючись у нічну сорочку. Утім, він завжди вірив, що Бог уважніше дослухається до твоїх молитв, якщо ти промовляєш їх, не зважаючи на незручності. Його холодні руки та ноги були даниною Господу Всемогутньому. І сьогодні хлопчик упав на коліна, притис руки до обличчя і палко попросив у Бога, щоби той зцілив його хвору ногу. Це була справжня дрібниця в порівнянні зі зрушеними горами. Філіп знав: якщо він віритиме по-справжньому і буде на те Його ласка, Бог допоможе йому. Наступного ранку, завершуючи молитви тим самим проханням, хлопчик назначив дату для дива:

«О Боже, люблячий та милосердний, якщо буде воля Твоя, будь ласка, зроби так, аби моя нога видужала за ніч до мого повернення до школи».

Філіпу сподобалося, як він гарно сформулював свої вимоги, тож пізніше у їдальні, під час короткої паузи, яку завжди робив після молитви вікарій, він ще раз повторив їх, перш ніж підвестися з колін. Увечері хлопчик знову і знову повторював свої прохання, тремтячи перед сном у нічній сорочці. І він вірив. Уперше нетерпляче чекав на закінчення канікул. Подумки сміявся, уявляючи, як здивується дядько, коли він збіжить униз, перестрибуючи три сходинки за раз; а після сніданку вони з тіткою Луїзою поспіхом вирушать за новими черевиками. У школі всі будуть вражені.

— Агов, Кері, що ти зробив зі своєю ногою?

— А-а-а, тепер із нею все гаразд, — відповість він байдуже, наче це найзвичніша на світі річ.

Він зможе грати в футбол. Філіп уявляв, як бігтиме, бігтиме, швидше за інших хлопчиків, і серце заходилося в грудях. Наприкінці пасхальної чверті влаштовують спортивні змагання, і він зможе бігти та залюбки візьме участь у бігу з перепонами. Як чудово бути таким, як усі, щоби на тебе не витріщалися новачки, котрі ще не знають про твою ваду; а влітку, роздягаючись біля басейну, не потрібно буде вдаватися до неймовірних пересторог, перш ніж сховати ногу в воді.

Філіп молився від щирого серця. Сумніви його не мучили. Він вірив Слову Божому. Ввечері напередодні повернення до школи хлопчик, лягаючи спати, тремтів від збудження. Землю припорошило снігом, і тітка Луїза дозволила собі небачену розкіш — розпалила у своїй спальні камін, але у невеличкій дитячій кімнатці було так холодно, що пальці ціпеніли, і малому довго не вдавалося розстебнути комірець. Зуби стукотіли. Філіпу спало на думку, що сьогодні він мусить зробити щось особливе, щоби привернути увагу Господа, тож хлопчик відігнув килимок перед ліжком і став колінами на голі дошки; потім йому здалося, що м’яка нічна сорочка може розгнівати Бога, тому він зняв її і промовив молитви голий. Він страшенно змерз і, залізши до ліжка, ще довго не міг заснути, а потім нарешті заснув так міцно, що Мері-Енн довелося потрясти його, коли наступного ранку вона принесла гарячу воду. Вона розмовляла з хлопчиком, розсуваючи завіси, але він не відповідав, адже пригадав раптом, що цей ранок був призначений для дива. Його серце сповнилося радістю та вдячністю. Спочатку Філіпу інстинктивно захотілося опустити руку і торкнутися ноги, яка тепер була здоровою, але йому здалося, що зробити так — значить засумніватися в Господній милості. Він знав, що з його ступнею все буде гаразд. Урешті-решт хлопчик наважився і легенько торкнувся лівої ступні пальцями правої ноги. Потім погладив її рукою.

Філіп покульгав униз сходами, коли Мері-Енн заходила в їдальню для вранішньої молитви, а потім сів снідати.

— Ти якийсь мовчазний сьогодні, Філіпе, — зауважила незабаром тітка Луїза.

— Думає про добрячий сніданок, яким завтра його нагодують у школі, — пожартував вікарій.

Коли малий відповів, слова його стосувалися чогось зовсім іншого, і дядько, як завжди, розсердився. Він називав це поганою звичкою ловити ґав.

— А що, як ти попросив Бога про щось, — почав Філіп, — і по-справжньому вірив, що це станеться. Ну, як у тій історії зі зрушеними горами. Ти відчував віру, а нічого не сталося. Що б це могло означати?

— Який ти дивний хлопчик! — вигукнула тітка Луїза. — Ти питав про зрушені гори два чи три тижні назад.

— Це означає, що ти не вірив по-справжньому, — пояснив дядько Вільям.

Філіпа задовольнила ця відповідь. Якщо Бог не зцілив його, значить, насправді він не вірив. Проте хлопчик однаково не розумів, як міг вірити більше. Напевно, він просто не дав Богові достатньо часу. Він просив Його лише дев’ятнадцять днів. За день чи два він знову почне молитися і цього разу протримається аж до Пасхи. Це був день славного воскресіння Його Сина, і щасливий Бог мав перебувати у милосердному настрої. Але цього разу Філіп вжив додаткових заходів,