Девід Гіббінс - Атлантида

реставрувати, але він і досі був життєво необхідним для досліджень і подорожей Міжнародного морського університету в усіх частинах світу.

Джек пересунув важіль уперед і тут звернув увагу на темний силует біля самого обрію. То було інше судно, низько посаджене та лиховісне, що нерухомо лежало в кількох кілометрах від «Сіквеста».

Вони всі знали, на що дивляться. Цей корабель і являв собою причину, з якої Джека так терміново викликали з Александру’. Катя і Костас замовкли, їхнє збудження змінилося тривогою, викликаною близькою загрозою. Джек, стиснувши зуби, майстерно посадив гелікоптер у самий центр помаранчевого кола для посадки. Але за спокійним зовнішнім виглядом приховувалася лють, що вирувала всередині. Джек знав, що про їхню знахідку незабаром стане відомо, але не гадав, що це станеться так швидко. Їхні вороги мали доступ до системи супутникового стеження, що залишилася Росії у спадок від СРСР. Ця система надавала можливість побачити людське обличчя з висоти в чотириста кілометрів. Під безхмарним літнім сонцем Середземномор’я «Сіквест» був беззахисним, і те, що він декілька днів залишався на одному місці, вочевидь, зацікавило когось.

— Подивіться. Це надійшло вчора, перед тим, як ми вилетіли.

Костас вів Джека і Катю крізь лабіринт столів наукової лабораторії, розташованої на «Сіквесті». Вольфрамові лампи над головою заливали приміщення яскравим світлом. Група працівників у білих халатах займалась очищенням і описом десятків цінних предметів, піднятих із затонулого мінойського корабля протягом останніх двох днів: знахідки готували до консервації перед тим, як виставити на огляд у музеї. Пройшовши в кінець приміщення, Костас зупинився біля низької лави й обережно зняв чохол з якогось предмета з метр завдовжки.

Катя затамувала подих. Це була голова бика в натуральний розмір. Саму голову було виготовлено з єгипетського чорного стеатиту, очі — з афганського лазуриту, а роги — із суцільного золота. На кінчиках рогів сяяли індійські рубіни. Дірка на місці рота показувала, що це був ритон, посудина, за допомогою якої давні греки пропонували підношення богам. Такий пишний ритон міг використовуватися лише верховними жерцями, та й то тільки в найурочистіших церемоніях мінойської культури.

— Він просто чудовий, — промовила жінка. — Пікассо був би в захваті.

— Ідеальний центральний експонат для майбутньої виставки, — сказав Костас.

— У морському музеї? — поцікавилася Катя.

— Джек запланував для своїх довгоочікуваних знахідок із затонулого мінойського корабля виставку під одним із навісів для трирем. Але пошуки тільки розпочалися, а предметів у нас уже стільки, що вони просто не вмістяться.

Середземноморська база морського університету була розташована на місці старовинного Карфагена в Тунісі, у майстерно відбудованій круговій військовій гавані. Під навісами, що колись використовувалися для веслових суден, тепер викрашалися знахідки з багатьох стародавніх кораблів.

Раптом Джек перестав стримувати свою лють. Про те, що настільки коштовний предмет міг потрапити до лабет кримінальних діячів, не мало бути мови. Навіть музей уже не був достатньо безпечним місцем. Коли на обрії з’явився ворожий корабель, було вирішено відмовитися від польотів «Лінксом». Гелікоптер був обладнаний турбонадуванням, що дозволяло йому на коротких відстанях випередити будь-який Гвинтовий повітряний апарат, але так само, як і будь-який апарат із дозвуковою швидкістю, він був вразливий на ракети з лазерним наведенням, які можна було запускати з кораблів. Після цього ворог міг відшукати місце падіння завдяки глобальній супутниковій системі місцевизначення, а потім підняти гелікоптер за допомогою підводних апаратів із дистанційним керуванням. Не виключено, що уцілілих членів екіпажу після цього вб’ють, а знахідки назавжди зникнуть для археологів.

Це була нова, дійсно смертоносна форма морського піратства.

Джек і його товариші пройшли до робочої кабіни капітана корабля. Том Йорк був маленьким сивоволосим англійцем, який завершив дуже вдалу кар’єру в Королівському військово-морському флоті на посаді капітана авіаносця. Напроти нього сидів величезний чоловік із грубуватою, але привабливою зовнішністю — колишній член новозеландської збірної з регбі. Пітер Гові двадцять років прослужив у морській піхоті та спецпідрозділі повітряних сил, а тепер був головою служби безпеки Міжнародного морського університету. Попередньої ночі він прилетів із штаб-квартири університету в англійському графстві Корнуол. Гові був приятелем Джека зі шкільних років, до того ж усі троє — Джек, Гові і капітан — разом служили в морській розвідці.

— Я не влізу в альпіністський костюм, — сумно заявив Гові Джекові.

— Це не проблема, — всміхнувся той у відповідь. — Я замовлю доставку його на вершину гори. Коли все скінчиться, ми знайдемо якусь гору та піднімемося на неї.

На столі лежала рація, що працювала на ультрависоких частотах. Було також розкладено мапу Егейського моря. Костас і Катя втиснулися між Йорком і Гові. Джек залишився стояти. Його височенна постать зайняла майже весь дверний прохід, а голос раптом зробився напруженим і чітким:

— Добре, так що ми маємо?

— Цей тип нам раніше не зустрічався, — відповів Гові. — Його звати Аслан.

Катя здригнулася, її очі недовірливо округлилися.

— Аслан… — ледь чутно повторила вона.

— Ти знаєш його? — спитав Джек.

— Так, знаю… «Аслан» означає «лев». Він… — жінка спинилась, її обличчя було блідим. — Він бандит, кримінальний авторитет. Це для нас найгірший варіант.

— Він із Казахстану, — додав Том Йорк і, взявши фотографію, кинув її на мапу. — Я декілька хвилин тому отримав це електронною поштою від прес-служби ММУ в Лондоні.

На знімку було зображено групу чоловіків: деякі були у військовій формі, інші — у традиційному ісламському вбранні. За тло служив оголений, випалений сонцем степ і положисті гірські схили. Військові тримали автомати Калашникова, а на землі перед ними купою було звалено зброю радянського періоду, від великокаліберних кулеметів до гранатометів.

Утім, увагу глядачів привернув не весь цей войовничий арсенал — подібні знімки стали вельми поширеними після того, як в Афганістані запанував неспокій, — а чоловік у центрі. Це був здоровенний чолов’яга, який сидів, охопивши руками коліна й розставивши лікті. На відміну від кольорів хакі, що носили інші військові, він був одягнений у білосніжний костюм і тісну кепку. Він був неголений. Обличчя мав навіть вродливе, з тонкими рисами, орлиним носом і високими вилицями, властивими центральноазійським кочівникам. Чорні, глибоко посаджені очі були надзвичайно пронизливими.

— Аслан, — промовив Йорк. — Справжнє ім’я Петро Олександрович Назарбетов. Батько монгол, мати казашка. Мешкає в Казахстані, але має укріплену резиденцію на Чорному морі, в Абхазії — провінції, що відокремилася від Грузії. Навіть не повірите: у минулому він був академіком Академії наук СРСР, професором історії мистецтв у Фрунзе, нині Бішкеку.

Гобі кивнув.

— Так, саме в цій галузі він був експертом. У цій частині світу перед великими грішми, що їх пропонував кримінал, не встояли люди з найрізноманітніших суспільних верств. А