Мартін Макдонах - Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах

і знаєте, що не можна, але дуже розізлилися. Заспокойся, на хер! Чув? Ви думаєте, ми звірі?

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми не звірі. Хоч іноді маємо справи зі звірами. Але самі ми не звірі. (Пауза.) Нічого з вашим братом не станеться. Даю вам слово.

Тупольський дивиться на іншу оповідку зі стосу.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Казка про три клітки на перехресті». Це, здається, не ваша тема.

КАТУРЯН: Яка моя тема?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ну, ваша тема: «Бідолашне дитятко кривдять». Ваша тема.

КАТУРЯН: Це не моя тема. Просто деякі твори про це. Але це не тема.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Хоч усе-таки, певним непрямим чином, це ваша тема.

КАТУРЯН: У мене нема тем. Я написав десь чотириста творів, і, може, десять чи двадцять про дітей.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Про вбитих дітей.

КАТУРЯН: Ну то й що, що ці твори про вбитих дітей? Думаєте, я хочу сказати: «Ідіть убивайте дітей»?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я не кажу, що ви закликаєте йти вбивати дітей. (Пауза.) А ви закликаєте йти і вбивати дітей?

КАТУРЯН: Ні! Нічого подібного! Що за жарти? Я ні до чого такого не закликаю! Нічого подібного!

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Знаю, знаю, ви казали. «Перший обов’язок письменника...»

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Бла-бла-бла. Я знаю. Ці «Три клітки на перехресті»...

КАТУРЯН: Якщо там є діти, то випадково. Якщо там є політика, то випадково. Несуттєва випадковість.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Не перебивайте, коли я говорю.

КАТУРЯН: Ой, пробачте...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Якщо я щось запитаю чи якщо зроблю очима отак: «Ану скажіть що-небудь» — отак очима — тоді й кажіть що-небудь, але якщо я говоритиму і ще не...

КАТУРЯН: Розумію, пробачте.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви знов за своє! Хіба я вас прямо щось питав?! Чи я робив очима отак: «Ану скажіть що-небудь»?!

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні? Не питав і не робив? (Пауза.) Чи робив? Бачте, я прямо спитав і зробив очима отак: «Ану скажіть щось».

КАТУРЯН: Пробачте. Я нервуюся.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви маєте право нервуватися.

КАТУРЯН: Я зрозумів.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, ви мене не чули. Я сказав: «Ви маєте право... нервуватися».

КАТУРЯН: Чому?

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Три клітки на перехресті». Що ви цією оповідкою хотіли сказати?

КАТУРЯН: Я нічого не хотів сказати. Це мала бути загадка без розгадки.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А яка ж розгадка?

Пауза.

КАТУРЯН: Нема розгадки. Це загадка без розгадки.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я вважаю, що є розгадка. Але тоді виходить, що я дуже розумний.

КАТУРЯН: Ваша правда. Ідея в тому, щоб ви думали, де ж розгадка, а насправді розгадки нема, бо нема нічого гіршого, ніж відсутність розгадки. Ніж ті два злочини, про які оповідка.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Нема нічого гіршого?

Пауза.

КАТУРЯН: А хіба є?

Тупольський переповідає оповідку.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Чоловік прокидається в залізній клітці, в якій його покинули помирати з голоду. Він знає, що винен у злочині, за який його й замкнули в клітку, але не пам’ятає, що то за злочин. Через перехрестя доріг стоять ще дві клітки. На одні з них табличка з написом «Ґвалтівник». На другій — з написом «Убивця». У клітці ґвалтівника лежить укритий пилюкою кістяк. У клітці вбивці помирає старий дід. Наш чоловік не може прочитати, що написано на його клітці, тому просить діда прочитати, що там. Дід дивиться на табличку, дивиться на нашого чоловіка і з огидою плює йому в лице. (Пауза.) Поряд проходять черниці. Вони моляться над мертвим ґвалтівником. Ага. Дають їжу й воду старому вбивці. Ага. Читають злочин нашого чоловіка. Вони полотніють і в сльозах тікають. (Пауза.) Проходить розбишака, ага. Він байдуже дивиться на ґвалтівника. Бачить убивцю, розбиває замок на клітці й визволяє його. Підходить до клітки нашого, читає його злочин. Легенько всміхається. Наш усміхається у відповідь. Розбишака піднімає пістоль і стріляє нашому прямо в серце. Помираючи, наш кричить: «Скажи, що я вчинив?!». Та останні звуки, які він чує — тихий сміх розбишаки.

КАТУРЯН: Це хороша оповідка. Це якийсь «ізм». Тільки який «ізм»? Я не пам’ятаю. Я не дуже заглиблююся в ті «ізми», але нічого поганого в цій оповідці нема. Хіба є?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, нічого поганого в оповідці нема. Нема нічого такого, щоб можна було сказати, що її автор — хвора на голову гнила паскуда. Ні. Уся ця оповідка для мене показник.

КАТУРЯН: Показник?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник.

КАТУРЯН: О.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вона мені говорить: на поверхні я кажу це, а під поверхнею я кажу інше.

КАТУРЯН: О.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник? Ви зрозуміли?

КАТУРЯН: Так. Це показник.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник. (Пауза.) Кажете, це ваш найкращий твір?

КАТУРЯН: Ні. Тільки один з найкращих.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А, тільки один з найкращих. У вас їх багато.

КАТУРЯН: Так. (Пауза.) Мій найкращий твір — «Місто біля річки». Точніше, «Історія міста біля річки».

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ваш найкращий твір — «Історія міста біля річки»? Зараз, зараз, зараз, зараз, зараз...

Тупольський швидко знаходить твір.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Стривайте... Ось вона, ця оповідка. Ага. Це вже мені щось говорить. Це ваш найкращий твір.

КАТУРЯН: А що, що? Це, це показник?

Тупольський на нього дивиться.

КАТУРЯН: Це єдиний мій твір, який було опубліковано.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми знаємо, що це єдиний ваш твір, який було опубліковано.

КАТУРЯН: Поки що.

ТУПОЛЬСЬКИЙ (посміюється; пауза): Його опублікував «Лібертад».

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Лібертад».

КАТУРЯН: Я не читав.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви не читали.

КАТУРЯН: Я, знаєте, розсилаю свої твори скрізь, просто з надією, що хтось їх візьме. Я не читаю...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви не читаєте «Лібертад».

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це не протизаконно — читати «Лібертад».

КАТУРЯН: Я знаю. Так само й друкувати в ньому твори. Я знаю.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це ваша тема. (Пауза.) А вони вам давали теми? Ну, «Лібертад»? Наприклад: «Напишіть казку про поні» чи «Напишіть оповідку про дитину, якій паскудно жити». Давали вони теми?

КАТУРЯН: Вони давали тільки кількість слів. Максимальний обсяг.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А тему ви обирали самі?

КАТУРЯН: А тему я обирав сам.

Тупольський передає Катурянові оповідку.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Почитайте мені.

КАТУРЯН: Усе?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Усе. Стоячи.

Катурян устає.

КАТУРЯН: Прямо наче в школі.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: От тільки в школі наприкінці не страчують. (Пауза.) Хіба що ви ходите в якусь дуже круту школу.

Пауза. Потім Катурян читає оповідку, насолоджуючись власними словами, деталями та поворотами сюжету.

КАТУРЯН: Е-е, «Колись в одному крихітному містечку з брукованими вуличками, що стояло на березі бистрої річки, жив собі маленький хлопчик, який не дружив з іншими дітьми в містечку. Вони з нього дражнилися й знущалися, бо він був бідний, батьки його були п’яниці, і ходив він завжди в лахмітті й босий. Хлопчик, одначе, був веселої і мрійливої вдачі, й не зважав на кпини, побиття