Шоу Джордж Бернард - Свята Йоанна, Шоу Джордж Бернард

То ви зі мною — чи проти мене?

КАРЛ (збуджений). Я ризикну. Попереджую, не знаю, чи доведу це діло до кінця, але ризикну. От побачиш. (Підбігає до головних дверей і гукає). Агов! Нехай усі йдуть сюди. (Через арку). Йдіть сюди, чуєте, весь двір. (Він сідає на трон, поки всі заходять, займаючи свої попередні місця, та з цікавістю гомонять між собою). От і все. Зараз почнеться. (До ПАЖА). Чого стовбичиш, заклич усіх до тиші, паскудино мала.

ПАЖ (знову вихоплює алебарду в найближчого зі сторожі і стукає нею по підлозі). Тиша для його величності короля. Король говоритиме. (Владно). Тиша! (Тиша).

КАРЛ (підводячись). Я передаю командування армією Діві. Відтепер Діва розпоряджатиметься армією на власний розсуд. (Він залишає поміст).

Всі завмерли від здивування. ЛЯ ГІР у пориві радості ляскає рукавицею об стегно.

ЛЯ ТРЕМУЛЬ (погрозливо до Карла). Це що таке?! Я командую армією!

КАРЛ інстинктивно відступає, але ЙОАННА швидко кладе руку йому на плече. КАРЛ, докладаючи неймовірних зусиль, ексцентричним жестом клацає пальцями перед носом ГОФМЕЙСТЕРА.

ЙОАННА. Не смійте перечити, старий буркотун. (Раптом, відчувши, що її мить настала, вона дістає меч і підіймає його вгору). Хто за Господа і за Його Діву? Хто за Орлеан зі мною?

ЛЯ ГІР (захоплений, також підіймає свій меч). За Господа і за Його Діву! За Орлеан!

ВСІ ЛИЦАРІ (із запалом підхопивши його заклик). За Орлеан!

ЙОАННА, сяючи від щастя, падає навколішки та висловлює Богові свою вдячність. Усі падають навколішки, окрім АРХІЄПИСКОПА, який, зітхаючи, дає їм своє благословення, та ЛЯ ТРЕМУЛЯ, який безперестанку лається, розгромлений дощенту.

ДІЯ ТРЕТЯ

Орлеан, 29 квітня 1429 р. ДЮНУА, якому 26 років, туди-сюди міряє кроками відрізок землі на південному березі срібної Луари, споглядаючи неозорий вид на річку в обох напрямках. Прапор піднятий і майорить на сильному східному вітрі. Неподалік лежить щит зі смужкою. В руці він тримає свій жезл. ДЮНУА міцної статури і з легкістю носить лати. Широке чоло і видатне підборіддя надають трикутної форми його обличчю, на якому позначилась старанна служба та відповідальність; він має вигляд гарного, здібного чоловіка, який не страждає на безглузді ілюзії. Його ПАЖ сидить на землі, тримаючи лікті на колінах і підпираючи щоки кулаками, та замріяно дивиться на воду. Вечір. Обидва, чоловік і хлопчина, схвильовані красою Луари.

ДЮНУА (на мить зупиняється, щоб поглянути на прапор, що має на вітрі, далі стомлено хитає головою і знову починає ходити туди-сюди). Західний, західний, західний вітер. Наче та шльондра: повієшся вічно, щойно від тебе чекають на вірність, а не чекають — лишаєшся вірним. Західний вітер на срібній Луарі… що римується з "Луарою"? (Він знову дивиться на прапор і погрожує кулаком). Змінюйся, чуєш, англійська повіє! Західний, західний вітер повіє… (Він гарчить, потім знову марширує в тиші, а далі знову за своє). Західний вітер, розпусний, упертий, бабський вітрисько, фальшивий вітрище, скоро уже ти подуєш з-за річки?…

ПАЖ (підстрибуючи). Глядіть! Подивіться сюди! Ось вона!

ДЮНУА (здригнувшись, наче зі сну, нетерпляче). Де? Хто? Діва?

ПАЖ. Ні, пташечка, зимородок. Немов блакитна блискавка. Шмигнула у кущі.

ДЮНУА (лютий та розчарований). Це все? Бісовий жовторотий недоумок, гляди, щоб я тебе в річку не жбурнув.

ПАЖ (і оком не моргнувши, знаючи свого господаря). Вона промайнула так радісно, немов блакитний промінчик. Дивіться! Ще одна!

ДЮНУА (зацікавлено підбігаючи до краю річки). Де? Де?

ПАЖ (показує пальцем). Ось, пролітає над очеретом.

ДЮНУА (із захопленням). Я бачу.

Вони слідкують за пташкою, доки вона не зникає з поля зору.

ПАЖ. Вчора ви підвели мене, бо не прийшли вчасно, коли вони прилітають.

ДЮНУА. Ти ж знав, що вчора я чекав на Діву, коли ти зібрався ловити їх. Я дам тобі щось для лову наступного разу.

ПАЖ. Які ж вони гарні! Так хочеться спіймати хоч одненьку.

ДЮНУА. Давай-но я тебе зловлю, поки ти полюватимеш на них, і посаджу в залізну клітку, щоб ти відчув на власній шкурі, як це — сидіти в клітці. Який же ти огидний.

ПАЖ сміється і сідає навпочіпки.

ДЮНУА (походжаючи). Пташко синенька, тобі я товариш, вітер зміни́ть до снаги твоїм чарам… Ні, кепська рима. Західним вітром на мене ушквариш… О, так римується, але ж це маячня. (Він помічає, що опинився біля ПАЖА). Бридкий розбишако! (Відвертається від нього). Діво Маріє в блакитних стрічках, стрічках кольору зимородка, невже тобі шкода західного вітру для мене?

ГОЛОС СТОРОЖІ З ЗАХОДУ. Стій! Хто йде?

ГОЛОС ЙОАННИ. Діва.

ДЮНУА. Пропустіть її. Сюди, Діво, я тут.

В сяючих латах вривається ЙОАННА, страшенно люта. Вітер вщухає, прапор падає, але ДЮНУА занадто зайнятий приходом ЙОАННИ, щоб помітити це.

ЙОАННА (різкувато). Ви будете Орлеанський Бастард?

ДЮНУА (стримано і строго, вказуючи на свій щит). Ти ж бачиш смужку поперек. Ти Діва Йоанна?

ЙОАННА. Певно.

ДЮНУА. Де твоє військо?

ЙОАННА. Багато миль звідси. Вони обманули мене. Привели мене не до того берега річки.

ДЮНУА. Це я наказав їм.

ЙОАННА. Навіщо? Англійці ж на іншому березі!

ДЮНУА (пояснює). Так є ж міст.

ЙОАННА. Господи Боже, тоді дозвольте нам перейти міст і атакувати їх.

ДЮНУА. Виглядає просто, та зробити це неможливо.

ЙОАННА. Це хто так каже?

ДЮНУА. Я кажу, а також старші й мудріші погоджуються зі мною.

ЙОАННА (різко). Тоді ті ваші старші й мудріші — просто йолопи, вони вас обдурили і мене намагались обдурити, привівши до іншого берега річки. Та чи знаєте ви, що я можу допомогти вам набагато більше, ніж будь-який інший генерал?

ДЮНУА (терпляче посміхаючись). Ти сама?

ЙОАННА. Ні. Зі мною Цар Небесний. То як пройти до мосту?

ДЮНУА. А ти таки нетерпляча, Діво.

ЙОАННА. А чи зараз час для терпіння? Ворог підпирає нам браму, а ми стоїмо тут і нічого не робимо. Ох, чого ж ви не б'єтесь? Послухайте, я позбавлю вас від страху. Я…

ДЮНУА (сміється від щирого серця). Ні, дівчинко моя, якби ти позбавила мене від страху, можливо, я і міг би стати відважним лицарем з роману, але точно не тямущим командиром армії. Ходи сюди. Почнемо робити з тебе солдата. (Підводить її до краю води). Бачиш два форти з цього кінця мосту? Оті великі.

ЙОАННА. Так. Це наші чи годдемів?…

ДЮНУА. Тихо будь. Слухай далі. Якби я був хоч в одному з тих фортів, мені б вистачило й десятка людей, щоб відбити цілу армію. Англійці тримають обидва форти і мають удесятеро більше людей проти нас.

ЙОАННА. Та вони нічого не вдіють проти Бога. Бог не давав їм землі, на якій стоять їхні форти, вони її вкрали. Він дав цю землю нам. Я візьму ті форти.

ДЮНУА. Сама?

ЙОАННА. Я не озиратимусь назад, чи хто йде за мною, чи ні.

ДЮНУА (визнає її запал і сердечно плескає по плечу). Гаразд. У тобі є задатки солдата. Ти закохана у війну.

ЙОАННА (вражено). Ох, архієпископ сказав, я закохана в релігію.

ДЮНУА. Прости мені Боже, та я сам закоханий у війну, хай би їй дідько. Я ніби чоловік із двома дружинами. Ти хочеш бути жінкою з двома чоловіками?

ЙОАННА (розуміє все буквально). Я ніколи не візьму собі чоловіка. Один чоловік із Туля мав претензії до мене за недотримання обіцянки, та я не обіцяла йому нічого. Я солдат і не хочу, щоб мене вважали за жінку. Я не одягатимусь як жінка. Мені наплювати на все те, чого прагнуть вони. Я не мрію про коханців і гроші. Я мрію бути головнокомандувачем у бою, розставляти гармати. Ви, солдати, не вмієте стріляти з гармат, ви гадаєте, що битву можна перемогти одним криком і димом.

ДЮНУА (знизуючи плечима). Твоя правда. Від артилерії часто більше клопоту, ніж користі.

ЙОАННА. Але ж, хлопче, кам'яної стіни не повалити солдатам на конях, треба гармати, ще навіть більші за ті, що є.

ДЮНУА (посміхаючись із її панібратства та копіюючи її тон). Але ж, дівчино, хороброму серцю та міцній драбині під силу будь-яка стіна.

ЙОАННА. Я буду перша на драбині, тільки-но ми дістанемось форту, Бастарде. Я кидаю вам виклик — ідіть зі мною!

ДЮНУА. Ти не можеш кидати виклик офіцеру, Йоанно, тільки офіцерам дозволено битись об заклад на відвагу. Щоб ти знала, я радий вітати тебе як святу, та не як солдата. В мене є багато шибайголів, тільки от толку з них мало.

ЙОАННА. Я не шибайголова, я слуга Господа. Мій меч священний, я знайшла його за вівтарем у церкві св. Катерини, де Бог заховав його для мене, і ні разу ним не промахнулась. Моє серце повне відваги, а не люті. Я поведу людей, і вони підуть за мною, — це все, що я можу зробити. Але я повинна зробити це, ви не зупините мене.

ДЮНУА. На все свій час. Наші люди не зможуть взяти форти раптовим наступом, якщо підуть через міст. Вони мусять перетнути річку, щоб напасти на англійців із цього боку.

ЙОАННА (як їй підказує військове відчуття). Тоді зробіть плоти, поставте на них великі гармати, і нехай наші люди переправляться на них сюди до нас.

ДЮНУА. Плоти готові, люди готові. Тільки ми мусимо почекати на Господа.

ЙОАННА. Що ви таке кажете? Це Він на нас чекає.

ДЮНУА. То нехай зішле нам вітер. Наші човни внизу, вони не можуть піднятись річкою проти течії та проти вітру. Ми мусимо чекати, поки Бог не змінить вітер. Ходімо, я відведу тебе до церкви.

ЙОАННА. Ні. Я люблю церкву, але англійці не здадуться через одні молитви, їх треба бити й різати. І не піду я до церкви, доки ми їх не переможемо.

ДЮНУА. Ти мусиш. В мене є діло до тебе.

ЙОАННА. Яке діло?

ДЮНУА. Помолитися, щоб нам був західний вітер. Я молився і поставив два срібні підсвічники, але Бог не відповів на мої молитви. Можливо, на твої відповість — ти молода і невинна.

ЙОАННА. Точно, ви праві. Я молитимусь, я попрошу у св. Катерини, вона зробить, щоб Бог дав нам західний вітер. Швидко, покажіть мені дорогу до церкви.

ПАЖ (сильно чхає). А-а-а-пчхи!

ЙОАННА. Будь здоровий, синку. Ходімо, Бастарде.

Вони виходять. ПАЖ підводиться, щоб іти за ними. Він бере щит і спис та помічає прапор, який тепер майорить на схід.

ПАЖ (кидає щит і з радістю гукає до них). Пане! Пане! Мадемуазель!

ДЮНУА (вибігає назад). Що таке? Зимородок? (Він дивиться на річку, шукаючи очима пташку).

ЙОАННА (приєднується до них). О, зимородок! Де?

ПАЖ. Ні. Вітер, вітер! Вітер! (Показує на прапор). Ось чому я чхнув.

ДЮНУА (дивлячись на прапор). Вітер змінився. (Хреститься). Бог почув наші молитви. (Стає навколішки та передає ЙОАННІ свій жезл).