Шоу Ірвін - Хліб по воді, Шоу Ірвін

Рубець на його лисій голові й досі неприємно червонів, одначе рана вже зашерхла й гоїлась. Щоки в нього були досить-таки бліді, проте загалом вигляд він мав здоровий. Коли Хейзен підвівся й потис йому руку, Стренд побачив, що очі в господаря ясні, а рука тверда. "І це після такої пиятики!" — промайнуло в Аллена.

— Сподіваюся, ви добре виспались, — промовив Хейзен. Голос у нього був спокійний, привітний. — Кетлі приніс для вас іще один примірник "Таймса"... — Він показав на сервант, де лежала свіжа газета.— Я не люблю, коли в мене видирають газету з рук, і, думаю, в цьому я трохи схожий на кожного батька родини.

— Щиро кажучи, я теж такий,— сказав Аллен, сідаючи навпроти Хейзена. Якщо господар дому вирішив не згадувати про вчорашній вечір і збирається вдавати, ніби нічого не було, то й Аллен, певна річ, теж не стане заводити про це розмову.

— Я перегляну газету пізніше. Прошу вас, читайте, не зважайте на мене.

— Я вже начитався,— сказав Хейзен, згортаючи газету й відкладаючи її вбік.— Нічого особливого. Вечеря вам сподобалась?

— Розкішна!

Хейзен кивнув головою.

— Чудові люди, це подружжя Кетлі. Що ви бажаєте на сніданок?— запитав він Аллена, коли з кухні ввійшов містер Кетлі.— Сік та яєчню з шинкою?

— Не заперечую! — Вдома Аллен забороняв Леслі, щоб вона вставала раніше й готувала йому сніданок. Звичайно він обходився кавою з булочкою і до обіду завжди встигав страшенно зголодніти.

— Ви чули, що бажає містер Стренд? — спитав Хейзен у Кетлі.

— Так, сер, — відповів Кетлі й рушив на кухню.

— О, до речі,— кинув йому навздогін Хейзен,— перекажіть Ронні: якщо він хоче пограти вранці в бейсбол, то після тенісу я до його послуг.

— Я певен, він вас чекатиме, — сказав Кетлі й вийшов.

— Ронні — його онук,— пояснив Хейзен. — Хлопцеві вже одинадцять. Грає в бейсбол за дитячу лігу. Я правлю йому за ціль. — Він налив собі кави. — Мені дуже шкода, що вчора я не зміг провести з вами вечір,— повів далі Хейзен.— Але іншої ради не було. Зараз Конрой спить сном праведника. А я вчора подрімав у машині, поки він сидів за кермом. Я чув, як десь о другій приїхали ваші діти...

— Сподіваюся, вони вас не потурбували?

— Анітрохи. Просто я випадково почув, як під'їхав фургончик. Вони поводились дуже тихо.

— Джіммі з Елінор їздили до Бріджхемптона в бар. Елінор знає той бар.

— Дивно, як молодь трохи не до ранку може товктися в тих сумнівних барах? Особливо коли зважити на те, що вони, як запевняє Кет-лі, майже не п'ють.

Коли увійшов Кетлі зі склянкою апельсинового соку та кавником, Алленові раптом стало цікаво, що ж іще служник повідомив Хейзено-ві про його родину?

— Сподіваюся, Керолайн не їздила з ними на ту нічну гулянку? — запитав Хейзен.

-—Ні, вона трохи подивилася телевізор і пішла спати.

— От і добре,— сказав Хейзен. — Я домовився з кількома хлопцями та дівчатами, і сьогодні вранці вони приїдуть пограти в теніс. Це справжні майстри, і їй доведеться показати все, на що вона здатна, щоб позмагатися з ними.

— Я бачу, ви теж зібралися грати.

Хейзен знизав плечима.

— Можу побігати сет чи два. Вони люди виховані, мій вік поважатимуть і битимуть по м'ячу так, щоб мені неважко було відбивати його. — Він надпив кави. — Умови влаштовують?

— Умови? — здивовано перепитав Стренд.

— Я маю на увазі, чи зручно ви влаштувались і таке інше. Постіль не муляє, з кранів не тече, труба не шумить?

— Зручно — це не те слово! — відповів Стренд. "Мабуть, — подумав він,— Хейзен просто не пам'ятає про вчорашній вечір. Коли так, то це й краще". — Ми влаштувалися прекрасно! Будинок у вас чудовий.

Хейзен байдуже кивнув головою.

— Гарний будинок. Його ставили, звісно, для цілої орди. У наших предків були чималенькі сім'ї. Я не раз подумував про те, щоб його продати. Правда, не в такі сонячні ранки, як оцей. — Він махнув рукою на залиті світлом вікна, на іскристий океан. — Якщо заманеться поплавати, басейн підігріто.

— Ні, дякую, — мовив Аллен. Він мав худі ноги й не хотів, щоб його бачили в плавках. — Я поблукаю в околицях.

— Воля ваша, — сказав Хейзен. — Тут правил немає.

"Він хотів сказати інше, — подумав Аллен. — Правила тут заведено такі, що про них ніхто "не здогадується".

Кетлі приніс яєчню з шинкою та грінками й поставив усе перед Стрендом.

— Сер,— звернувся Кетлі до господаря,— вам дзвонять.

— Я так і думав,— зітхнув Хейзен, підводячись.— Переключіть на бібліотеку, будь ласка. Пробачте, — мовив він до Стренда,— боюся, це надовго. Почувайте себе як дома. — І вийшов з їдальні.

Аллен помітив, що в Хейзена довгі й треновані, як у юнака, ноги. Недарма він катається на велосипеді...

Стренд похитав головою, вражений здібностями — і фізичними, й розумовими — цього чоловіка. Він був радий, що за столом нема Конроя. Якби вони зараз зустрілись, обом стало б ніяково. "А втім,— подумав Аллен, — не варто через це псувати собі цілий день!" Він з апетитом почав снідати, намазуючи грінки джемом, і випив аж три чашки кави, водночас переглядаючи "Тайме". Хейзен до їдальні не повертався. Поснідавши, Стренд вийшов на терасу, ліг у шезлонг і, заплющивши очі, повернув обличчя до сонця.

Тенісний корт був у садку за будинком, захищений від вітру високими, ретельно підстриженими кущами. Керолайн, Хейзен та двоє хлопців саме збиралися почати гру, коли Аллен підійшов до корту. Перед тим він піднявся нагору спитати в Леслі, чи вона піде з ним, але дружина була ще в ліжку і снідала просто з таці, яку принесла їй місіс Кетлі. Леслі відповіла Алленові, що це уперше в житті вона має намір у суботу вранці нічого не робити.

— Коли це раювання мені кінець кінцем обридне,— сказала вона,— то я, може, щось натягну на себе й прийду на корт. Але дуже не жди. У мене таке враження, що я ніжитимуся тут аж до ленчу. — Леслі не згадала про незвичну для нього вчорашню стриманість у ліжку.

Аллен умостився в шезлонгу, поставленому в легкій альтанці поруч із кортом. День був спекотний, і він бачив, що Хейзен дуже спітнів,— його білий бавовняний капелюх просяк потом. "Спиртне виходить,— подумав Стренд. — Зрештою, це свідчить про те, що він усе-таки жива істота". Хейзен і Керолайн грали в парі і грали, як на Ал-ленове недосвідчене око, не гірше від двох хлопців, які, без сумніву, захоплювалися тенісом змалку і мали досвідчених тренерів. Хейзен грав спокійно, старанно й бив по м'ячу не слабкіше за інших. Він рухався не багато, одначе завжди встигав бути в потрібному місці й зробив, як здалося Алленові, не менше виграшних ударів, ніж Керолайн, хоч та бігала дуже багато й діставала м'яча просто-таки в акробатичних стрибках. Дівчина вочевидь сама собі подобалась і задоволено сміялася, коли вигравала з подачі або відбивала сильний удар. Обидва хлопці спершу грали поблажливо, відбиваючи м'яча у півсили й не посилали його по кутках. Та після того, як Керолайн з Хейзеном виграли перші два сети, хлопці почали бити сильніше і зрізати м'яча до країв, незважаючи ні на вік, ні на стать суперників. Третій сет закінчився з рахунком 7:5 на користь хлопців. Тим часом над'їхало ще троє гравців — два юнаки й дебела дівчина. Вони так навально самі відрекомендувалися Стрендові, що він навіть не встиг запам'ятати їхніх імен. Всі вони були не такі, як імена в його класних журналах. Усі троє повсідалися поруч з Алленом у затінку альтанки, щоб додивитися кінець гри. Час від часу за особливо складної ситуації на майданчику вони вигукували: "Оце удар!", "Здорово!"

— З мене годі, леді і джентльмени!—сказав нарешті Хейзен, пославши м'яч у сітку.— Щиро вам вдячний, Керолайн, вибачте, що вам дістався такий слабкий партнер!

— Я й сама кілька разів схибила,— ввічливо відповіла Керолайн.

"І перемоги й поразки вона сприймає однаково легко", — схвально

відзначив подумки Аллен. Сам не захоплюючись спортом, він не любив тих, хто, програючи, хнюпив носа. А Хейзен, хоч і вибачився, був, як завжди, незворушний. Вигравати й програвати, як здогадувався Стренд, він давно звик — і притому не тільки в спорті.

— Це я маю вибачатися, — сказала Хейзенові Керолайн, коли вони підійшли до альтанки. — Може, ви бажаєте зіграти ще один сет? Я хотіла б посидіти з батьком і звірити йому деякі свої таємниці.

— Ні,— відповів Хейзен.— Мої старечі кістки на сьогодні своє вже дістали. Хай тепер побігає молоде покоління. — Він увійшов до альтанки, скинув свого брилика й витер рушником чоло. Хейзен був трохи червоніший, ніж звичайно, проте дихав легко. Хоч він і нарікав на свої "старечі кістки", проте від корту йшов так, що назвати їх старечими аж ніяк не випадало.

У глибині альтанки, в холодильнику, стояв великий глек із холодним чаєм. Поки на корті розминалися нові гравці, Хейзен налив чаю Керолайн і двом хлопцям, які щойно грали з ними.

— А ви, дівчино, зіграли просто блискуче! — сказав один із двох супротивників Керолайн, котрий був вищий на зріст і грав краще — його звали чи то Бред, чи то Чед,— Ми з вами могли б здорово виступити в мішаній парі. Ви тут на ціле літо?

— Ні,—відповіла Керолайн.

— Шкода. А то стали б окрасою сезону!

Хлопець був приємний на вигляд. Стренд описав би його так: блондин стандартного американського типу, з невимушеними, впевненими манерами. "Мабуть, — подумав Аллен, — мені слід було замолоду ставитись до тенісу серйозніше".

— Знаєте що, Керолайн,— мовив Хейзен, відставивши склянку з охолодженим чаєм, — приїздіть сюди коли завгодно. Може, захочете зіграти в якому-небудь місцевому турнірі.

Керолайн кинула швидкий погляд на батька.

— Я б залюбки, — сказала вона. — Якщо матиму час.

Аллен промовчав. Після тієї сцени з Хейзеном учора ввечері він не був схильний дати згоду, щоб Керолайн стала постійним гостем цього дому.

— Ходімо, Керолайн!—запросив її високий хлопець, якого звали чи то Бред, чи то Чед. — Станемо вдвох і дамо їм гарту!

Коли вони вийшли на корт грати проти одного з тих двох нових хлопців і дебелої дівчини, Хейзен сказав:

— Піду прийму душ. У мене стає тяжко на душі, коли я дивлюсь, як грають молоді.

— Я теж піду з вами, — сказав Аллен.— Погляну, що робить решта моєї сім'ї.

Він помахав Керолайн, яка саме відкидала назад п'ятірнею волосся, готуючись прийняти подачу, трохи зачекав, поки Хейзен надяг светра та свого білого брилика, і вони рушили вдвох до будинку.

— Давно я не грав з такою насолодою, — озвався Хейзен.