Альберто Моліна Родрігес - КРАХ, Альберто Моліна Родрігес

Молоковоз зупинився позаду «шевроле». Аренсібія, Лейва і Кіт скочили на землю.

Кожен чітко знав, що має робити.

Механік підійшов до багажника своєї машини, відчинив його. Підійшов Кіт, удвох вони витягли металевий бачок і через верхній люк вклали його в молоковоз.

Аренсібія і Вільям також не гаяли часу даремно. Вільям Лейва витяг із багажника шкіряну валізку з трьома витиснутими на ній літерами, Аренсібія дістав два маленьких пакети в прозорому пластику. Один віддав Лейві, другий залишив у себе.

— Я вже упораюся сам, — сказав Кіт механіку. — Піди до мотора.

— Готово, Аренсібія, — оголосив Кіт.

— Добре, Ромуальде, — відгукнувся знизу Аренсібія. — Ну як тобі подобається?

— Добре.

— Усе було розраховано. Якщо закінчив, то йди перевір машину.

— Я вже збирався, — незадоволено сказав Кіт, спускаючись на землю. Не любив він, щоб йому наказували робити те, що й сам він добре знав.

Кіт заліз до кабіни, механік копався в моторі.

— Я спробую, — сказав Кіт і повернув ключ, натиснув на педаль акселератора. Стартер натужно заревів, та мотор не завівся.

— Ану, ще раз, — гукнув механік.

Кіт знову натиснув на педаль, стартер ревів, та мотор не заводився.

— Як в аптеці, — сказав механік. — Почекай, зараз заведемо.

Він ще помудрував над мотором, тоді дав знак Котові, і той увімкнув запалювання. Мотор завівся.

— Газуй сильніше, пам'ятай, що глушити не можна.

— Добре. Закривай капот і подивися, чи готові Аренсібія та Лейва.

Кіт запалив сигару. Крізь дим, що поплив по кабіні, він побачив, як механік махав йому рукою.

— Гаразд, — озвався Кіт. — Ти знаєш, де чекати і коли.

— Так, — відповів той. — Помагай боже.

Кіт огледів куртку шофера молоковоза, вдягнув на себе, торкнувся пальцями нашивки «Есіл».

Коли молоковоз від'їхав, механік сів у свою машину. «Усе йде майже за планом», — подумав він.

Долоні в нього спітніли, хоч надворі було прохолодно.

6-та година 29 хвилин ранку.

Лежачи в ліжку, Данієль глянув на годинник — час уставати. Він підійшов до шафи, витяг одежу і став одягатися. «Ну й друзі, — думав він, — Відрядили мене спати. А як же моя робота?»

Він одяг штани і став шнурувати черевики. «Що ж, наказ е наказ. Треба виконувати. А справа ця з заводом дуже небезпечна».

Пляж Бакуранао був безлюдний. Може, ще занадто рано, може, березень місяць не дуже сприяв купанню. На мості, через який проходила автострада Віа Бланка, і в районі пляжу о цій порі панувала тиша. Хіба час від часу промчиться якась машина. Тому кожен, кого б це цікавило, легко міг помітити, що через міст проїхав молоковоз. Проте, як здавалося, нікому не було діла до того, що Аренсібія, Вільям Лейва і Кіт проїхали в напрямку нафтоперегінного заводу Ньїко Лопеса.

«Понтіак» зупинився перед будинком в Бока Сієга. Освальдо огледів вулицю, тоді вийшов з машини. Він підійшов до гаража, відчинив двері, вліз у «кадилак» і вивів його на вулицю. «Треба поспішати. Не дай бог той тип очуняє та ще наробить шелесту».

Освальдо заглушив мотор, підняв скло, кинув останній погляд на розкішну машину.

«Бувай, друже», — подумки попрощався він з «кадилаком». — У Штатах я добуду такого самого, як ти, але більшого розміру».

Освальдо сів за кермо «понтіака». Шофер молоковоза на задньому сидінні не ворухнувся — видно, добре вдарив його по гамалику Аренсібія.

Завівши «понтіак» у гараж, Освальдо обережно витяг шофера з машини. «Та й тяжкий же, як той лантух», — подумав він, несучи його крізь внутрішні двері до вітальні. Там скинув шофера на диван, добув із шафи у стіні довгу мотузку і заходився зв'язувати його. Тоді дістав з кишені хустку і заткнув шоферу рота, про всяк випадок.

6-та година 45 хвилин.

Біля в'їзду до нафтоперегінного заводу о цій порі панував незвичний спокій — неділя. Лише світлофор невтомно блимав жовтим оком — під ним зароджувалося відгалуження від Віа Бланка до заводської брами.

За сотню метрів від світлофора був перший пост охорони. Там чергували два охоронці.

Коли машина звернула біля світлофора з Віа Бланка на дорогу до прохідної, один з них, Фаусто, сказав:

— Ось і молоковоз.

— Перевір його сам, — попросив Херардо і додав: — Пам'ятай про інструкції, адже ти вперше на цьому посту.

— Не хвилюйся, — відповів Фаусто.

«Ось і перший пост, — думав Кіт, скеровуючи машину до будки. — Зараз побачимо, хто хитріший: ми чи комуністи».

Машина зупинилася, один з охоронців став неквапливо обходити навколо неї. Другий підійшов до кабіни. Кіт вистромився у віконце.

— Доброго ранку, товаришу, — привітався він.

— Доброго ранку.

— Чи не змогли б ви сказати, де тут зливають молоко. Я тут вперше. Рауль захворів і послали мене. Звуть мене Естебан.

І хоч охоронець не вимагав того, Кіт показав посвідчення «ЕСІЛ».

— Рауль захворів? Що з ним? — запитав Херардо і взяв посвідчення.

— Так, — відповів Кіт. — Підхопив десь вірусний грип, зараз ця зараза усіх качає.

— Дозвольте, — сказав охоронець, і, ступивши на підніжку, заглянув до кабіни. Нічого не зауваживши, спустився на землю.

Фаусто тим часом скінчив обхід машини і подав знак товаришу.

Колією повз старий локомотив, тягнучи низку цистерн.

6-та година 52 хвилини. Гілка на Касабланку залишилася позаду.