Олесь Григорович Ільченко - Смертельний круїз

різнокольорових риб. Ті неспішно плавали вздовж коралів, або ховалися серед їхніх гілок, зовсім не звертаючи увагу на дивного спостерігача з чотирма довгими кінцівками. Марко просто не міг повірити, що він бачить це диво на власні очі. Він щасливо усміхався мамі, а мама — йому.

Вечорами вони удвох дивилися шоу-програми, які влаштовував для гостей аніматори з готелю, або грали в боулінґ, або ж просто гуляли над морем. А після обіду, коли ставало надто спекотно, мама дрімала в прохолодному номері, де працював кондиціонер, а Марко писав, чи радше переробляв оту свою задуману книгу. До речі, він швидко звик до жаркого, але сухого клімату пустелі над морем, а часті плавання у морі не давали тілу перегрітися.

Ніч долала день, а потім вона ховалася, тікала від сліпучого сонця над блакитним морем, знову приходив ясний день, і так тривало вже… аж чотири доби! Проте Маркові здавалося: він тут, у затишному готелі, мало не місяць. Мама, сміючись, пояснювала це тим, що «до доброго звикаєш швидко».

Між тим настав час, коли Марко з деяким подивом зауважив, що вже може прочитати мамі свою, як вона казала, «перелицьовану Енеїду». Так, саме прочитати, адже мама хотіла, аби Марко виразно і гарно оповідав їй, що ж відбувалося з таким собі астронавтом Марком у далеких космічних світах.

Отже, якось після гарного обіду в одному з чотирьох ресторанів готелю син і мама в своєму номері сіли поруч, і Марко почав читати незвичайну детективну історію під назвою:

Мандрівка до багряної безодні
Глава 1
Екіпаж зорельоту

Космічний корабель «Гетьман Виговський» із двома човнами-розвідниками був звичайним у своєму класі військовим судном супроводу. Не новий, але потужний зореліт, він уже кілька років справно ніс службу в українській ділянці нашої Галактики. Корабель охороняв національний сектор Чумацького Шляху від вторгнень космічних піратів, які переховувалися на невеликих планетах і навіть на астероїдах у різних зоряних системах.

За час своєї роботи серед сонць і планет, у тривалих і нелегких подорожах, зорельоту пощастило не потрапити до зон тяжіння страшних зірок — «чорних дір», надійно захищатися від потужного випромінювання й уникати метеоритних бомбардувань. Двічі корабель ремонтували, і він продовжував, як казали члени екіпажу, робити свою нелегку справу «між зоряного пилу й радіації».

«Гетьману Виговському», або, як корабель значився у міжнародній класифікації бойових космольотів, «Трайденту-1770», поки що доводилося лише тричі брати участь у запеклих боях із страшними міжзоряними піратами планет, що мали недобру славу — Гуни, Актеури, Пандори й Елеону. Здебільшого ж траплялися звичайні сутички під час охорони маршрутів транспортових космічних кораблів різних країн. Пірати знали про бойову міць корабля і відвагу екіпажу, а тому уникали численних ракет і лазерних променів українського зорельота.

Командиром корабля був Северин Коваленко, досвідчений капітан першого косморангу, якого близькі друзі іноді жартома називали «Наливайком» — почасти через ім’я, почасти — через несхитність і відвагу, як і в його стародавнього тезка — відчайдуха і ватажка українських повстанців Северина Наливайка.

Нині «Гетьман Виговський» прокладав новий курс: він отримав завдання супроводжувати від планети Інгватор до Землі вантажний космічний корабель «Зірка Вірджинії», котрий був ущерть заповнений рідкісним і цінним сплавом — неонієм, створювати який поза нашою планетою було більш безпечно й дешево.

Керівництво міжпланетної компанії «Транскос» боялося, що корабель із цим вантажем міг би стати надто принадливим для піратів із різних закутків Галактики. Адже вартість такої кількості сплаву на тій «космічній баржі» сягала мало не одного мільярда УГО — універсальних грошових одиниць Галактики!

Отже, «Гетьман Виговський» впевнено прямував до планети Інгватор, яка була не так уже й далеко — у зоряній системі Зет-75. Там, чекаючи на корабель супроводу, вже вантажили «Зірку Вірджинії».

* * *

Капітан Коваленко мусив терміново зібрати членів екіпажу в кімнаті нарад: надійшла важлива інформація від бортової розвідки.

— Друзі, колеги! — почав Северин. — Політ, як ви знаєте, відбувається нормально. Ми наближаємося до Інґватора. Але щойно я отримав від наших роботів-розвідників звіт про перехоплення на різних рівнях і різними засобами зв’язку тривожних повідомлень.

— Тривожних для нас? — ледь усміхнулася корабельний лікар Оксана Зерняк, іронічна й дотепна за будь-яких обставин.

— Та звичайно ж, для нас… А також для вантажного корабля. Для отієї «Зірки» із її сплавами.

— Ага! Пірати заворушилися! — озвався найстарший член екіпажу, головний комп’ютерник Михайло Гаряга. — Дізналися-таки про вантаж!

— То була таємниця, про яку, мабуть, знали всі! — спокійно зауважив штурман Григорій Думанський. — Мене ця звістка не дивує…

— Будемо готуватися до бою! — натхненно вигукнув наймолодший член екіпажу Марко Музиченко.

Він нещодавно закінчив Львівський космічний університет, вірніше, його Київську філію, і страшенно пишався тим, що нарешті летить ось тут, на космічному кораблі, якому, здається, загрожують якість невідомі пірати. І тепер зможе показати, які має знання і здібності… Хоробрість, зрештою.

— Марку, не поспішай, — усміхнувся Северин. — Головне — безпечний супровід «Зірки Вірджинії», а не бійки з космічними розбишаками. Втім, я розробив плани кількох варіантів дій за певних обставин…

Несподівано пролунав сигнал тривоги, і різнобарвні лампочки каюти всі разом запалали тривожно-червоним світлом. На запит командира голова роботів-розвідників доповів, що поблизу «Гетьмана Виговського» помічено невідомий космічний корабель. Це могли бути як пірати, так і звичайні контрабандисти, які ширяли всюди, або просто військовий корабель якоїсь країни, який не хотів відповідати на запити українського космольоту.

— Що будемо робити, капітане? — запитав Северина Михайло Гаряга.

— Оголошую повну бойову готовність! — наказав Коваленко. — Увімкнути другий енергозахист корабля, ракети — до бою! Мусимо бути