Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

— А сьогодні приїхав?

— Приїхав особисто і навіть, видно було, квапився.

Вахтер показав інспекторові на чорну автомашину, дверцята якої в поспіху не були зачинені, потім на балкон подружжя Спритеків і врешті на самого директора Пшемислава, який з допомогою телефонів і телексів, телетайпів і радіостанції мобілізовував заводські технічні команди, вигукуючи в кілька трубок і мікрофонів одночасно:

— Негайно! Беріть інструменти… Цілу тонну продукції доведеться викинути. Диверсія завдала мільйонних збитків… Розклепати, порізати, розплутати! Аврал… Нічого не зупиняти, тільки негайно ввести в дію фільтри, очищувачі й окислювачі… Вони заіржавіли й запилилися? Мене це не обходить! Увімкніть пилососи. Так, це я, директор… Пришліть мені не лише механіка, а й математиків. А також комп’ютер і рахівницю про всяк випадок. І команду саперів із лазерами. Негайно! І нікому ні слова, це державна таємниця. Надсекретно! Почувши — забути, прочитавши — проковтнути! Негайно!

Залишимо директора-магістра-інженера з його сучасною технікою зв’язку, а Новака — з капралом Тронбонєм, який любить годувати горобців крихтами хліба, і, користаючись знайомством з Ериком, Бікі та Йонатаном, розберемося з усім по порядку і з початку.

Може, тільки в цьому місці варто додати, що під час розмови інспектора з вахтером, якраз тієї миті, коли наполохалися горобці, до чорного автомобіля майнула, наче привид, чорна тінь, крізь відчинені дверцята всередину просунулася чорна лапа з білою смужкою, а потім та сама тінь короткими стрибками від колеса до колеса метнулася під автомашинами, які стояли одна біля одної, і зникла під парканом у кропиві.

Діставши бойові завдання, повторили їх пошепки. Капітан Коот, щоб не образити нікого з підлеглих, призначив рядового Повзика своїм заступником з повітряних справ, а рядового Бікі — із справ морських і річкових.

Почавши відлік часу операції від години Нуль, вирушили маршовою колоною, але вже через кілька кроків розгорнулися в бойовий порядок: Овальний поплив річкою до вильоту всмоктувальної труби, Крилатий, пробивши густий шар туману, полетів на СП, тобто на спостережний пункт на найвищій обмітці заводської споруди. А Вусатий побіг навпростець до дірки в огорожі, прослизнув у неї і, не зустрівши опору, захопив локомотив.

Не гаючи ані секунди, Йонатан відчинив дверцята топки, вхопив совкову лопату і заходився розмірено кидати вугілля на колосники, вкриваючи їх рівним тонким шаром. В отворі топки на мить потемнішало, потім почервоніло, зажевріло, роз’ярилося сотнями жовтогарячих пломінчиків. Стрілка манометра, який показував тиск пари в котлі, здригнулась і рушила з нульової позначки, піднімаючись, наче повіка над оком після сну.

Ще десять лопат — і стрілка косо пішла вгору. Потім іще п’ятнадцять з верхом, і, зупинивши стрілку на вертикальній позначці, манометр доповів: котел розпирає така енергія, що вже варто й попрацювати.

Минала сьома хвилина від години Нуль, коли закурений вугільним пилом Йонатан штовхнув ліворуч важіль регулятора і взявся за реверс, подаючи пару на поршні.

— Чах-ча-ах? — запитав здивований паровозик, та зразу ж зібрав сили, скреготнув іржавими деталями і, повільно обертаючи колеса, сам собі відповів: — Чах-ча-ах!

Ерик, що виконував функції групи спостереження і прикриття, побачив клубок диму, викинутий під тиском нари високо вгору, і тричі вдарив дзьобом у вентиль. Дзвін пішов по металевих конструкціях, поплив над землею і сягнув води.

Почувши сигнал, Бікі, на якого покладалася роль групи блокування, дав себе всмоктати. Легенько гальмуючи плавцями, він повільно плив у трубі спочатку понад берегом, потім, долаючи чотири крутих повороти й форсуючи вигини, понад коліями і врешті, опинившись біля дросельного клапану, наглухо затулив його власним пластроном, перекриваючи доступ води.

Під черевом у нього гули насоси, довкола було дуже темно, і ми погрішили б проти істини, якби сказали, що рядовий Хелонідес не відчував страху. Однак відвага полягає не в тому, щоб не боятись, а в тому, щоб не показати страху й виконувати бойовий наказ, ніби нічого й не сталося. Слід сказати, що Бікі, як десантник-початківець, мав завдання трохи полегшене, оскільки перебував усередині труби сам і, присмоктаний до неї, не міг ні ляку перед будь-ким виявити, ані втекти.

Тим часом капітан Коот, що був ударною групою, під’їхав паровозом до труб. Підчіпляючи по черзі то ту, то ту, раз спереду, раз іззаду, а коли треба, то й підпихаючи буферами, почав перетягувати їх з місця на місце. Всмоктувальну трубу він підкладав під відвідну, потім відвідну під всмоктувальну, дедалі більше їх заплутуючи.

Гр-р-р, скр-р-р! — скреготав метал, тягнучись по рейках.

Шур-р, гур-р! — протестував він, човгаючи по бетонній плиті узбережжя.

Усе це робилося за наперед усталеним планом, розробленим на основі не стільки солдатського, скільки юнацького чи навіть дитячого досвіду Йонатана, якого в ті давні часи звали, у що важко повірити, Натанком.

Робота йшла як по маслу, капітан час від часу із задоволенням гладив вуса, щораз більше вимащуючи їх у чорне, і шалено крутив реверс, щохвилини міняючи напрямок їзди. При цьому він сам собі говорив якісь дивні слова, схожі на заклинання:

— Перший — самі, другий — половину в кожний, третій — вбити між перші, четвертий — половину в кожний. П’ятий іде як третій. А шостий, друже, точнісінько як другий.

Минуло сімнадцять хвилин