Віктор Васильович Савченко - Нестор Махно

до своїх частин, ці бійці розповідали про принади махновського полону, роблячи висновок, що краще потрапити в полон, ніж бути порубаними повстанцями. Для скорого суду було утворено новий орган Повстанської армії — Комісію антимахновських справ. Ця комісія могла засуджувати до смерті «без розгляду справи».

21 червня батько знову був у Гуляйполі, де захопив у полон тисячу червоноармійців, 30 кулеметів та обози 13-ї армії. Село було оточене з усіх боків бригадою червоних курсантів та 20-ю кавдивізією, і через три доби махновці вирушили до Новомоскови. На початку липня махновська армія повернулася до рідних місць і з ходу захопила Гуляйполе. «Червоних не чути», — повідомляла махновська розвідка. Червоні справді ніби забули про Махна, зосередивши всі свої зусилля на опорі наступові Врангеля. Близькість фронту призвела до скупчення південніше махновської «столиці» значної кількості червоних військ. Рейдувати серед цього військового табору було небезпечно для махновської армії, постало питання про передислокацію армії до більш спокійного району. Питання про передислокацію виникло ще й через те, що махновці опинилися в складному політичному становищі. Вони не бажали захоплення свого району білими, але розуміли, що дії Повстанської армії в тилу червоних можуть підірвати боєздатність останніх. Махно видав листівки із закликом до червоноармійців тримати фронт проти білих, незважаючи на всі вади більшовицької влади. Сам батько намагався тимчасово утримуватися від ударів по тилах червоних. Рада махновських командирів запропонувала залишити прифронтовий район і податися в тил білих або червоних, щоб захопити там територію і почати будувати анархічний лад.

Офіційні прохання махновців до радянського командування — пропустити повстанців для боротьби з білими через лінію фронту — залишилися без відповіді. 11 липня махновці вирушили до лінії «біло-червоного» фронту з метою прорватися в тил білогвардійцям. Перша група під командою Щуся прорвалася через червоний та білий фронти, але на групу Махна (1 тис. шабель) накинулися два кавалерійські полки червоних, які відтерли махновців від передової і завдали значної шкоди повстанцям.

12 липня 1920 р. почався рейд Махна сходом України до Ізюмських лісів та Донбасу. В його армії в цей час було 5 тис. повстанців при 10 гарматах та 160 кулеметах. З метою не допустити Махна в Донбас проти повстанців діяли 5 особливих бригад, 42-га дивізія, що намагалися оточити та знищити Повстанську армію в районі Гришине—Слов’янськ, але Махно вирвався з оточення на оперативний простір. Однак наступного дня одна з двох махновських груп була оточена біля Юзівки. До Махна прорвалося лише 500 вершників, а 1500 полонених махновців червоні розстріляли. У той же день махновці напали на Гришине і на знак помсти вирубали всіх місцевих комуністів. 17 липня армія Махна захопила Ізюм, знищивши там усіх комуністів та взявши в полон близько 2 тис. солдатів гарнізону, частина яких разом зі звільненими в’язнями з місцевої тюрми стала під прапори Махна. 20 липня махновці зіштовхнулися з частинами Чаплинської та Гайчурської груп (9 тис. бійців). Прориваючись з нового оточення, Махно вийшов у ліси вздовж Сіверського Дінця, де діяли численні загони махновської орієнтації.

Повертаючись з рейду на Донбас, батько вийшов на р. Оріль до Кобеляк і там оголосив про початок нового рейду Полтавщиною. 1 серпня махновці почали рух на північ уздовж Дніпра до Кременчуга. Біля цього міста махновці розбили червону бригаду. На Полтавщині тоді діяло до 150 повстанських селянських загонів. Загальна чисельність усіх повстанських загонів була 60 тис. бійців. 25% загонів мали анархічне або «махновське» забарвлення. У червні 1920 р. повстанські загони Бутовецького та Христового обложили Гадяч і кілька разів намагалися його захопити. 7 серпня махновці на одну добу зайняли Гадяч, розбивши три полки червоних. До Махна приєдналися загони самостійницького напрямку (5 тис. повстанців), а також автономні анархістські загони отаманів Христового, Бутовецького, Чорного (3 тис. чоловік).

9—15 серпня махновці відпочивали в захопленому ними місті Зінькові. У місцевій друкарні Махно встиг видрукувати номери газет «Путь к свободе» та «Голос махновца», провів кілька мітингів та поповнив свою армію добровольцями, після чого вона виросла до 8 тис. бійців. Маючи Зіньків за свою базу, махновські загони здійснили напади на Охтирку та Лебедин, на місцеві цукрові заводи. Саме район Зінькова махновські командири пропонували як район для анархістського будівництва і закликали захищати його всіма силами повстанців. 14 серпня червоні оточили Зіньків силами 9 тис. солдатів та 3 панцерних потягів, однак махновці розбили ці сили, захопивши 6 гармат та тисячу полонених. Залишивши Зіньків, махновці захопили повітовий Миргород. На Полтавщині, Катеринославщині, Харківщині було зруйновано всю «радянську роботу» — повітові комітети та державні установи. Улітку 1920 р. Повстанська армія майже на третину складалася з колишніх червоноармійців. За махновськими даними, за 80 днів боїв частини Червоної армії та ВОХРу втратили полоненими 13 тис. бійців. Махновцями було захоплено 15 гармат, близько 100 кулеметів Виходячи з Полтавщини, Махно розпустив частину своїх бійців, переважно полтавчан, по домівках на польові роботи. Кілька днів махновці відпочивали в Самарському лісі біля Новомосковська на своїй базі. Рухаючись у бік Дону, махновці захопили Костянтинівград, а 27 серпня знову налетіли на Ізюм. У своєму русі на Донбас Махно переслідував кілька завдань: захопити набої на місцевих заводах і складах; розгромити центри влади і не допустити вивезення вугілля та хліба в Росію; спробувати підняти на повстання козаків Дону та робітників Донбасу. Одним із основних завдань Махна в Донбасі було зайняти Луганськ, щоб заволодіти продукцією патронного заводу. Начальник радянського тилу Донецької губернії вказував, що махновці витратили всі набої і розраховують лише на шаблі. Однак червоні, розгадавши наміри батька, стягнули під Луганськ 10 тис. солдатів. Вони не дали махновцям можливості з’єднатися під Луганськом з місцевими повстанськими загонами, яким штаб Махна наказав наступати на Луганськ і шукати зв’язок із загоном Махна. У ніч проти 29 серпня біля Ізюма, в тумані, армія Махна наштовхнулася на стіну з 20 кулеметів червоної бригади. Шквал кулеметного вогню збив перші лави махновців. На землі залишилися лежати Махно і Куриленко з перебитими кулеметною чергою ногами. Однак махновська кіннота знищила кулеметний заслін і розгромила бригаду. Махно й Куриленко опинилися в дуже важкому стані й надовго відійшли від керівництва армією.

3 вересня махновці зайняли Старобільськ. Місцевий батальйон ВОХРу склав зброю і частково перейшов на бік повстанців. У Старобільську були зібрані місцеві лікарі, які зробили операції Махнові й Куриленкові, однак батькові це мало допомогло, і він довго не міг ходити, а в сідлі