Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

до шухляди, я б відкрив цю шухляду під тим приводом, ніби хочу дістати з неї гроші, — у мене, мовляв, там завжди зберігається велика сума, оскільки банкам я не довіряю, ані норвезьким, ані фінським, вставив би я до речі, а сам раз — і вихопив би пістолет, злодій не встиг би й оком моргнути, як я вже звів курок і націлив дуло йому прямо в лоб, я поставив би його на коліна, навпочіпки, до стінки, і тут ролі б помінялися, тепер уже я можу прив’язати його до чогось незрушного — до радіатора, і можу зателефонувати у поліцію, поліція приїжджає, грабіжник заарештований, а мені вручають пам’ятну нагороду, так, дрібничку якусь, напевно, у них є там різні штучки, щоб вручати людям за зразкову поведінку, — кашпо з логотипом поліції або стрічку з кольорами правоохоронних органів у петлицю, байдуже що, яку-небудь дрібничку, ну, скажімо, кулькову ручку, поліцейську ручку, а якщо до приходу поліції він надумає пручатися, я просто вистрілю у нього з пістолета, всаджу йому кулю в коліно, адже це не смертельно, а я, певна річ, не хочу його вбивати, тільки налякати, тож куля в коліно, як я вважаю, стане йому гарним уроком, надалі він кілька разів подумає, перш ніж полізе в чужу квартиру. Тут лунає звук пострілу, і до мене доходить, чому я раптом подумав про пістолет. Я подумав про пістолет, тому що у нас у дворі знаходиться стрілецький клуб. Перед ним часто стоїть автомобіль з наклейкою на задньому склі, на якій зображений значок стрілецького клубу. Авто, мабуть, належить завідувачу, думав я, коли проходив повз нього, а у дворі невпинно чуються постріли, невпинно йде стрілянина майже щодня, я вже не звертаю на це уваги, навіть не помічаю, але моя підсвідомість вловлює стрілянину, змушуючи згадувати про пістолет, стрілянина доноситься приглушено (мабуть, у них там хороша звукоізоляція), адже, напевно, з цього приводу — щодо того, як годиться обставляти стрільбу, — існують певні правила, всілякі там циркуляри та приписи. Гаразд, починайте! — кажуть їм люди з комунального управління, ті самі, які відтягли моє авто на штрафний майданчик; ну, можливо, не ті самі, але, як і ті, які сидять у тій же будівлі, в ратуші, здається, адже там вони начебто всі сидять. Вони-то все й вирішують і розпоряджаються. Їх багато. Одні віддають розпорядження щодо автомобілів і парковок, інші щодо пістолетів, потім в обідню перерву всі зустрічаються в їдальні, обговорюють службові справи, розповідають одне одному про своїх дітей та онуків, вихваляються, які ті в них чудові, от і на ці вихідні знову чекаємо їх у гості, ото буде радість!

Та досить про пістолет!

Пора за брошуру! Треба нарощувати темп. Минуло вже кілька днів з відведеного мені місяця, а я, чесно кажучи, по-справжньому впорався лише з Сібеліусом. Але ж Фінляндія — це не один Сібеліус. Там ще повно всякої всячини! Найбільше я повинен остерігатися штампів. Наші уявлення про Фінляндію рясніють штампами, тому потрібно уважно стежити, щоб випадково не затесався якийсь штамп. Треба відкинути поверховий підхід та заглибитися в матеріал. Поринути на саму глибину, до невідомих риб, про які лише фахівці можуть розповісти, як їх звуть і з чим їдять. По поверхні будь-який дурень може прогулятися. З кожною країною є свої замороки, причому замороки залежать від того, з якого боку на них подивитися. Якщо розглядати Фінляндію з норвезького боку, — її головна заморока полягатиме в тому, що норвезьке телебачення якось років десять тому закупило одразу цілий пакет фінської телепродукції. Важкої-важкої продукції. З персонажами-мовчунами, які там, де їм не вистачало слів, замість розмов бралися за сокиру, а нестача слів їх часто підводила. Ці твори були настільки похмурими, що наклали незгладимий відбиток на образ Фінляндії, який сформувався у норвежців після їх перегляду. До того ж у норвежців Фінляндія асоціюється з алкоголізмом, самогубствами і психічними розладами. У нашій пам’яті закарбувалося, що картини в національній галереї Фінляндії зображують сцени батьковбивства, або осінній рідкий лісок, або човен з домовиною померлої дитини, яку батько й мати везуть ховати на кладовище, а ще зображення оголеної натури, безліч принизливих для людини зображень оголеної натури, — от що ми згадуємо, думаючи про Фінляндію; звісно, це несправедливий і викривлений образ. У Фінляндії насправді є багато зовсім іншого, багато сонця і радості, багато посмішок. «Фінляндія — це посмішки», — думаю я. Брошура про Фінляндію абсолютно необхідна, це ж ясно як день! Років два або три тому одна фінка в стані божевілля вискочила із стрілецького клубу і почала стріляти куди попало. Я прочитав про це в «Афтенпостен», звісно ж мокрій, як завжди. З того, що відбувається у Фінляндії, до нас завжди доходять саме такого роду новини. Про те, як хтось схибнувся, про те, як хтось замерз на вулиці, подібних новин скільки завгодно, тому що ми любимо про це читати. А найкраще, якщо який-небудь фін зіп’ється і за короткий час зведе себе в могилу, вже ця подія неодмінно потрапить у норвезькі газети. «Фін упився до смерті» — так і було написано якихось три-чотири тижні тому. Якийсь нещасний чоловік посперечався з приятелем, хто вип’є більше чарок горілки, і один з них допився до алкогольного отруєння, від чого й помер. Інший виграв суперечку, зате втратив друга. По суті справи, сумна подія, але, оскільки вона трапилася у Фінляндії, начебто і смішно, читач відірветься від газети, щоб з усмішкою переказати співмешканці щойно прочитану новину. «Нічого дивного, — відповість співмешканка. — Це ж божевільний народ. Одні купаються в ополонці, інші напиваються до смерті». У брошурі слід уникати згадок про подібні епізоди. Інакше це викличе негативну реакцію. Люди подумають: «Навіщо нам здалася ця Фінляндія? Ми й не збиралися туди, а вже зараз, коли дізналися, що там вулицями бігають жінки з пістолетами і з нестійкою психікою, а чоловіки змагаються, хто кого переп’є, ми й поготів туди не поїдемо». Тому я повинен мислити позитивно. А мислити позитивно — справа нелегка. Набагато легше мислити негативно. Хоч про Фінляндію, хоч загалом про світ і людину. Тому що, правду кажучи, все тече і розливається. Все рушило і потекло безконтрольним потоком. Контроль ми втратили вже давно, якщо взагалі коли-небудь ним володіли, але це спірне питання, у будь-якому випадку останні кілька століть ми нічого не контролювали, і, як мені здається, це почалося ще задовго до Середньовіччя. Втім, я не історик і легко можу помилитися з цього приводу, бо чи ж багато я знаю