Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

а з другого боку — намагання протиставити себе з еміграції тим фактам і чинникам, які творять і формують державницькі змагання і самостійне державницьке життя України в останні роки й тепер. Така постава чинників УНР унеможливлює їм знайти для себе місце в укладі активних самостійницьких сил України та включитися у сучасні державницькі змагання і дії, якщо УНР і далі хоче простиставити себе революційній державній формації України, яка виросла з самої боротьби. В такому разі група УНР ставить себе поза рамці сучасних визвольних змагань і стає в таку позицію, що активна визвольна політика мусить її поминути, тобто виелімінувати.

І якраз ця політична група УНР доводить до альтернативного протиставлення: «або — або». Ця альтернатива є помилкова і шкідлива для цілої визвольної справи, а ще більше для самої згаданої групи. В українському внутрішньо-політичному житті багато зайвих конфліктів і контроверсій походить з того, що політичні чинники у своїх взаємовідносинах дуже часто ставлять справи так, що виходить просто протиставлення поміж ними там, де його властиво немає. Причина в тому, що існує у нас, зокрема на еміграції, багато політичних угруповань, але процес політичної диференціяції і кристалізації окремих політичних напрямків — незрілий. Окремі політичні табори не мають достатньо розвиненого й оформленого свого власного, їм притаманного, політичного змісту, світогляду, програми, тактики чи устійненого напрямку політичної праці. Через те вони не мають власної політичної лінії, а для того, щоб утримати свою партійно-організаційну окремішність, вони за зміст свого групового існування беруть або опозиційне, або сповидно конкуренційне становище супроти активних сил в українській політиці. Найгірше лихо внутрішньо-українського політичного життя криється саме в тому, що окремі політичні угруповання, які вже з уваги на свій склад повинні мати власне політичне обличчя, силкуються зайняти позиції іншого політичного чинника. Коли не до того з їхнього боку немає і відповідної серйозної дії, що її треба вести на тих позиціях, до яких вони заявляють свої претенсії, а є тільки уявні, дрібні, пропаґандивні маневри — тоді з цього виходить не творча боротьба і співзмагання, а хаотизація політичного життя і підривання, зменшування успішности позитивної праці активних політичних сил.

Якщо кожний український політичний фактор матиме розвинений, скристалізований і оформлений власний політичний зміст та обличчя, засяг, напрям і характер власної політичної праці, тоді матиме й означене власне місце в українському політичному житті, виконуватиме власну, означену функцію в цілості. Взаємовідносини поміж ними також будуть тоді природні й речеві, а цілий уклад політичних сил буде виразний і оформлений. В ньому буде місце, з одного боку, на здорову творчу ривалізацію, на постійне співзмагання поміж різними політичними напрямками і силами. А це буде чинником поступу й активізації, бо тоді відбуватиметься процес взаємного відшліфовування, доповнювання і вирівнювання додатніх елементів та одночасно невтралізування від'ємних елементів, відбуватиметься політична синтеза різних сил і дій — чи-то організовано, чи природним порядком, у самих наслідках діяльности всіх складників. Тоді замість такого стану, що одні ведуть боротьбу й позитивну політичну працю, а другі говорять, що роблять те саме та ще й краще, а насправді лише утруднюють роботу першим, — прийде зміна в тому напрямі, що, крім ривалізації, кожний чинник вестиме свою власну працю і виконуватиме таку функцію, якої не робить і не виконує інший.

В сучасній українській політичній дійсності, за теперішнього нашого стану, таки справді не може бути забагато сил, забагато виконаної праці: одного й другого ще треба й треба. Є місце й праця для всіх сил, різні завдання в різних напрямках так, що всі чинники напевно зможуть внести свої позитивні вартості й вклад. Треба тільки одного: щоб усі дбали насамперед про добро України, української справи, а потім про своє партійне добро; щоб усі хотіли справді боротися чи позитивно працювати для спільної справи та щоб усі шукали свого власного місця праці, відповідно до своїх спроможностей, а не намагалися підшиватися під інших та користуватися здобутками інших.

В українському житті тепер немає багато чого ділити для використовування і зужитковування. Зате можна багато зробити і здобути жертвою боротьбою та працею. Так тісно, що не можна протовпитися, може бути тільки при політичному чи суспільно-громадському «жолобі». Натомість у боротьбі і при праці е дуже багато місця для всіх, більше, ніж охочих і доброї волі.

Наша концепція консолідації — це концепція згуртовання і з'єднання всіх національних сил для спільної боротьби і спільної праці на спільній державницькій плятформі і в найширших державних рамцях. Це не консолідація для розподілу впливів і позицій між договірними політичними угрупованнями. Перша й основна передумова до повної внутрішньо-української консолідації є те, щоб у цілому українському житті, як у цілому, так і в усіх його складових елементах, на першому місці стояв принцип визвольної боротьби і творчої праці для справи визволення та державної самостійности; щоб за цим критерієм оцінювати всі елементи і всі проблеми внутрішнього українського життя. Тоді в ім'я спільної ідеї та великої національної потреби в оцінці всіх явищ і всіх чинників переважатимуть з'єднуючі, спільні моменти, які стоятимуть перед тим, що спірне і роз'єднююче, перше значення матиме питання, який позитивний вклад вносить кожний елемент у цілість. У консолідації, замість групової ексклюзивности і вузько-партійного «або-або» супроти інших політичних чинників, до голосу має прийти взаємна толерантність і синтезуючий принцип: «і — і». Не відкидати жодного чинника, який може і хоче внести у спільну цілість свій позитивний вклад, а елімінувати тільки шкідливі елементи.

Коли ж говорити про те, яке місце в цілому укладі має зайняти кожний чинник, то в цьому повинні вирішувати дві речі: поперше, головний напрям, зміст і характер діяння цілого укладу політичних сил і питання, яка політична формація найкраще відповідає тим актуальним потребам; подруге — те, яку ролю в цьому справді виконує кожний чинник зокрема. Потрібний є не тільки механічний конґльомерат різних політичних сил і чинників, які, крім своїх особливих завдань і окремих цілей, мають діяти в одному напрямі, за одною генеральною лінією самостійницької політики. Наша консолідаційна концепція прагне до того, щоб політичні угруповання й інші політичні чинники, зберігаючи своє власне існування і діяльність, увійшли в одну цілість вищого порядку, яка в боротьбі, а також і щодо зовнішнього світу, як і в урегулюванні основних внутрішньо-українських справ, буде виступати і діяти як органічна цілість. Така організована цілість українських політичних сил має не тільки існувати; вона мусить виконувати означені завдання, має провадити визвольну боротьбу і самостійницьку українську політику, її внутрішній уклад і зовнішнє оформлення мусять бути достосовані до даного загального стану,