Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

- Ні, Гаррі, це збори тільки членів Ордену. Рон і Герміона нагорі, зачекай разом з ними закінчення зборів, а тоді буде вечеря. І розмовляй у коридорі тихенько, - додала вона стурбованим шепотом.

- А чому?

- Щоб не розбудити.

- А що?..

- Потім поясню, мушу бігти на збори... тільки покажу, де ти спатимеш.

Приклавши пальця до вуст, вона навшпиньки повела Гаррі повз довгі, поточені міллю портьєри, за якими, як припускав Гаррі, мали бути ще одні двері. Проминувши велику підставку для парасоль, зроблену мовби з відрізаної тролевої лапи, вони піднялися темними сходами, прикрашеними рядом зморщених голів, розташованих уздовж стін на декоративних тарелях. Придивившись, Гаррі побачив, що то голови ельфів-домовиків. Усі вони мали довгі, наче хоботи, носи.

З кожним кроком у його душі наростало збентеження. Навіщо вони прилетіли в цей будинок, що, здавалося, належав найтемнішому з чаклунів?

- Місіс Візлі, а чому?..

- Рон з Герміоною все тобі пояснять, любий, а я мушу бігти, - стривожено зашепотіла місіс Візлі. - Отут... - вони дісталися третього поверху, - твоя кімната праворуч. Коли збори закінчаться, я тебе покличу.

І вона збігла сходами донизу.

Гаррі перетнув запорошений сходовий майданчик, узявся за ручку у формі зміїної голови й відчинив двері.

Він устиг лише помітити, що це тьмяна кімната з високою стелею й двома ліжками, як почулося гучне щебетання, а тоді ще гучніший вереск, а далі він уже нічого не бачив за густющим водоспадом кучерів. Герміона кинулася обіймати Гаррі, мало не зваливши його на підлогу, а Ронова манюня сова Левконія схвильовано кружляла в них над головами.

- ГАРРІ! Роне, він тут, Гаррі тут! Ми й не чули, як ти прибув! Ой, ну як ти? Усе гаразд? Ти на нас сердився? Знаю, сердився. Бо ми тобі казна-що понаписували... але ми не могли написати нічого путнього, Дамблдор примусив нас поклястися, що ми нічого не скажемо... ох, нам стільки треба тобі розповісти, а ти мусиш розказати нам... дементори! Коли ми почули... та ще те міністерське слухання... це просто обурливо, я все переглянула, тебе не можуть вигнати, ніяк не можуть, в Указі про обмеження неповнолітнього чаклунства є пункт про застосування чарів у загрозливих для життя ситуаціях...

- Герміоно, та дай йому віддихатися, - сказав Рон, усміхаючись і зачиняючи за Гаррі двері. За той місяць, що вони не бачилися, Рон, здається, виріс іще на кілька сантиметрів і став ще цибатіший і незграбніший, ніж досі, проте довгий ніс, яскраво-рудий чуб і ластовиння не змінилися.

Сяюча Герміона відпустила Гаррі, та не встигла вона вимовити й слова, як почулося м'яке шелестіння і щось біле спурхнуло з темної шафи, лагідно сівши Гаррі на плече.

- Гедвіґа!

Біла полярна сова клацнула дзьобом і доброзичливо вщипнула його за вухо, а Гаррі її погладив.

- Вона тут таке виробляла, - поскаржився Рон. - Задзвобала нас мало не до смерті, коли принесла твої останні листи, дивися...

Він показав Гаррі вказівний палець правої руки, на якому було видно напівзагоєну, проте й досі глибоку ранку.

- Ну так, - згадав Гаррі. - Вибачте, але я так чекав відповідей...

- Ми хотіли тобі відповісти, старий, - пояснив Рон. - Герміона аж казилася. Вона постійно повторювала, що ти можеш утнути якусь дурницю, якщо сидітимеш без новин, але Дамблдор нас присилував...

- ...поклястися, що ви мені нічого не скажете, - урвав його Гаррі. - Герміона вже розповіла.

Тепло, що розлилося було в його душі, коли він побачив двох своїх найкращих друзів, раптом зникло, заглушене якимсь холодом, що проникав у груди. Зненацька, - а він же цілий місяць так прагнув їх побачити! - йому захотілося, щоб Рон і Герміона залишили його на самоті.

Запала напружена тиша. Гаррі автоматично гладив Гедвіґу, не дивлячись на друзів.

- Він вважав, що так буде краще, - ледь чутно мовила Герміона. - Тобто Дамблдор вважав.

- Ясно, - буркнув Гаррі. Він помітив і на її руках сліди Гедвіжиного дзьоба, але зовсім не відчув жалю.

- По-моєму, він думав, що з маґлами тобі буде безпечніше... - почав було Рон.

- Невже? - звів брови Гаррі. - Може, на вас цього літа теж нападали дементори?

- Ну, ні... але саме тому його люди з Ордену Фенікса постійно за тобою наглядали...

Гаррі відчув, як у нього щось обірвалось усередині, неначе він пропустив щабель, спускаючись по драбині. Отже, всі, крім нього, знали, що за ним постійно стежать.

- Але це не дуже допомогло, га? - насилу стримуючись сказав Гаррі. - Довелося самому себе припильнувати, еге ж?

- Він був такий лютий, - майже благоговійно сказала Герміона. - Дамблдор. Ми його бачили. Тоді, коли він дізнався, що Манданґус покинув свій пост. Він був страшнючий.

- А я радий, що пост покинули, - холодно промовив Гаррі. - Інакше я б не вдався до чарів, і Дамблдор, мабуть, тримав би мене на Прівіт-драйв до кінця літа.

- А тебе... тебе не тривожить слухання в Міністерстві магії? - тихо спитала Герміона.

- Ні, - задерикувато збрехав Гаррі й пішов роздивлятися кімнату. Гедвіґа вдоволено вмостилася в Гаррі на плечі. Огляд кімнати не поліпшив йому настрою. Тут було тьмяно й волого. Порожнє полотно в оздобленій рамці єдине виділялося на цих голих обшарпаних стінах, а коли Гаррі його проминав, йому здалося, ніби хтось, хто там зачаївся, захихотів.

- То чому ж Дамблдорові так хотілося, щоб я нічого не знав? - спитав Гаррі якомога недбаліше. - Ви... е-е... хоч потурбувалися його спитати?

Він глипнув на них якраз вчасно, щоб помітити, як вони обмінялися виразними поглядами, мовляв: він поводиться саме так, як ми й боялися. І це теж не поліпшило йому настрою.

- Ми казали Дамблдорові, що хочемо розповісти тобі, що відбувається, - пояснив Рон. - Казали, повір. Але він тепер такий заклопотаний... ми самі бачили його тут лише двічі; у нього було не дуже багато часу, і він просто змусив нас поклястися, що ми не будемо писати тобі нічого важливого, бо, як він сказав, сов можуть перехопити.

- Він зумів би якось мені повідомити, якби захотів, - наполягав Гаррі. - І не переконуйте мене, що він не знає, як посилати повідомлення без сов.

Герміона глянула на Рона й сказала: - Я теж про це думала. Але він волів, щоб ти не знав нічого.

-