Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

не сумніваюся, що ти значно відважніший, ніж припускає Фадж, і я дуже радий, що ти не злякався, але...

- Артуре! - гукнула місіс Візлі, яка проводжала всіх у вагони. - Що ти там робиш? Поїзд ось-ось від'їде!

- Уже йдемо, Молі! - гукнув містер Візлі, а сам поспіхом прошепотів до Гаррі:

- Пообіцяй мені...

- ...бути чемним і не виходити з замку? - понуро запитав Гаррі.

- Не зовсім, - сказав містер Візлі серйознішим, ніж будь-коли голосом. - Гаррі, поклянися мені, що не станеш розшукувати Блека.

- Що?! - сторопіло мовив Гаррі.

Пролунав довгий гудок. Кондуктори почали зачиняти двері вагонів.

- Пообіцяй мені, Гаррі, - скоромовкою заговорив містер Візлі, - що б там не сталося...

- Але навіщо я мав би шукати того, хто хоче мене вбити? - нічого не розумів Гаррі.

- Поклянися - що б ти не почув...

- Артуре, швидко! - закричала місіс Візлі.

Поїзд випустив пару і зрушив з місця. Гаррі підбіг до вагона і заскочив у двері, які йому відчинив Рон. А далі вся компанія висунулася з вікон і махала містеру і місіс Візлі, аж доки поїзд завернув за ріг.

- Мені треба з вами поговорити, - прошепотів Гаррі Ронові й Герміоні, коли поїзд почав набирати швидкість.

- Джіні, вийди, - звелів Рон.

- Ох, як чемно, - образилася Джіні і гордовито відійшла.

У пошуках вільного купе Гаррі, Рон та Герміона рушили коридором. Аж наприкінці вагона натрапили на купе, в якому була тільки одна особа - чоловік, що міцно спав біля вікна. Друзі спинилися на порозі. «Гоґвортський експрес» призначався для учнів, тому, окрім відьми, що возила візочок з харчами, інших дорослих вони в ньому досі не зустрічали.

Незнайомець був одягнений у вельми поношену, латану - перелатану мантію. Хворобливий і виснажений з вигляду, він, однак, був ще доволі молодим, хоч у його світло-каштановому волоссі де-не-де вже пробивалася сивина.

- Хто б це міг бути? - прошипів Рон, коли вони зачинили двері і примостилися якомога далі від вікна.

- Професор Р. Дж. Люпин, - прошепотіла у відповідь Герміона.

- Як ти знаєш?

- Написано на його портфелі, - Герміона вказала на поличку над головою чоловіка. Там лежав пошарпаний портфелик, який тримався купи тільки тому, що був старанно обмотаний мотузками. На портфелику напівоблупленими літерами в кутку було виведено: «Професор Р. Дж. Люпин».

- Цікаво, що він викладає? - недовірливо глянув Рон на мертвотно-блідий профіль Люпина.

- Це ж очевидно: є тільки одна вільна посада - захист від темних мистецтв, - прошепотіла Герміона.

Вони мали вже двох учителів захисту від темних мистецтв - щороку нового. Ходили чутки, що ця посада приносить нещастя.

- Ой, не знаю, чи він потягне, - засумнівався Рон. - Схоже, що його можна прикінчити будь-яким закляттям. О, вибач... - повернувся він до Гаррі, - що ти хотів нам сказати?

Гаррі розповів про суперечку між містером і місіс Візлі та про попередження містера Візлі. Рон був приголомшений, а Герміона притисла руки до вуст.

Нарешті вона їх опустила й промовила:

- Отже, Сіріус Блек утік, щоб полювати за тобою! Ой, Гаррі... тобі треба бути дуже-дуже обережним. І не шукати собі нових пригод...

- Та я й не шукаю, - роздратувався Гаррі. - Вони самі мене знаходять.

- Гаррі ж не дурний, щоб шукати якогось психа, який хоче його вбити! - тремтячим голосом сказав Рон.

Друзі сприйняли новину гірше, ніж Гаррі сподівався. Вони злякалися Блека значно більше, ніж він.

- Ніхто не збагне, як він вирвався з Азкабану, - стривожився Рон. - Таке ще нікому не вдавалося. А за ним, до речі, був посилений нагляд.

- Але його обов'язково спіймають, правда? - розхвилювалася Герміона. - Тепер і маґли його скрізь шукають...

- Що це? - зненацька насторожився Рон.

Звідкись долинав слабенький металевий свист. Вони оглянули купе.

- Це з твоєї валізи, Гаррі! - Рон піднявся, почав нишпорити на багажній полиці і видобув з-під Гарріних мантій кишеньковий стервоскоп.

Яскраво сяючи, він стрімко закрутився на Роновій долоні.

- Ой! Це стервоскоп? - Герміона встала, щоб краще його роздивитися.

- Так... але він такий... дешевенький, - пояснив Рон. - Він аж казився, коли я прив'язував його до Еролиної лапи, щоб відіслати Гаррі.

- А, може, ти робив тоді щось погане? - підозріло глянула на нього Герміона.

- Ні! Ну... хіба що не варто було посилати Еролу. Знаєте, їй на ці далекі відстані уже не вистачає сили. Але як інакше я міг переправити Гаррі подарунок?

- Засунь його в валізу, - порадив Гаррі, бо стервоскоп і далі пронизливо свистів. - Він зараз ще розбудить професора.

Щоб приглушити стервоскоп, Рон засунув його в особливо гидку пару старих шкарпеток дядька Вернона і зачинив валізу.

- Перевіримо його в Гоґсміді, - сказав Рон, знову сідаючи. - Фред і Джордж казали, що такі штучки продаються в крамниці магічних інструментів «Дервіш і Бенкс».

- А ти багато знаєш про Гоґсмід? - зацікавилася Герміона. - Я читала, що це єдине селище в Англії, де нема жодного маґла...

- Здається, що так, - недбало відповів Рон. - Але я рвуся туди за іншим: хочу нарешті потрапити в «Медові руці»!

- А що то таке? - здивувалася Герміона.

- Крамниця солодощів, цукерня, - замріяно пояснив Рон. - У ній є все, що завгодно... перчортики, від яких з рота йде дим, шоколадні кулі, наповнені полуничним мусом і згущеними вершками, а ще класні цукрові пера, які можна смоктати в класі з таким виглядом, ніби ти розмірковуєш, що писати далі...

- Але й у самому Гоґсміді багато цікавого! - наполягала Герміона. - В «Історичних чаклунських місцях» написано, що в місцевому готельчику був штаб повстання ґоблінів 1612 року, а Вересклива Халупа вважається найжахливішим будинком з привидами у всій Британії. А ще...

- ...літальні шербетові кульки: тільки посмокчеш - і зразу підіймаєшся на кілька сантиметрів над землею, - і далі не вгавав Рон, який явно не слухав Герміони.

Герміона глянула на Гаррі.

- О, як то гарно: вибратися іноді з замку і погуляти в Гоґсміді, правда?

- Мабуть, так, - зітхнув Гаррі. - Потім мені розкажете.

- Тобто? - не зрозумів Рон.

- Я не можу там з'являтися. Ні Дурслі, ні Фадж не підписали мені дозволу.

Рон просто очманів.

- Тобі не можна там бувати?!