Марія Василівна Матіос - 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки

Враження від «першого розділу» у мене склалося двояке. З одного боку, прочитане нагадувало вільний порнолатричний переказ повістей Кафки. Переказ, уведений енним пунктом у повістку лікарняної оргії, де санітари по черзі пердолять юну повістярку. Неспішно. Багаторазово. Переважно в анус. У тексті прощупувався пізнаваний ритм. Фіксований автором за допомогою ком і трикрапок. З іншого боку, від переказу виразно віяло свіжістю. Якимсь ранковим відчуттям світу. Відчуттям, особисто мною давно втраченим. Від ностальгії за свіжістю народився такий от ноктюрн, у якому були рядки:

і вдихати крізь твоє молоко

дим латунний кальяну.

М_арі сподобалося про «дим латунний». Я притарабанив кальян до неї в лікарню. Заправлений яблучно-тютюновою сумішшю, він весело димів весь вечір. Сріблястий кальян ми установили поруч зі сріблястою крапельницею. Завдяки офігенній сріблястості вони здавалися близько родинними приладами. Ми навіть спробували покурити через крапельницю, але з цього нічого не вийшло.

Потім прийшла чергова медсестра Мар’яна. Молода тіл(ур)ка з охуєнно товстими щиколотками й припухлим обличчям. Ми спробували її спокусити і кинути в безодню розпусти, але з цього теж нічого не вийшло. Медсестра Мар’яна була неприступна, як скіфська баба в степах під Мелітополем. Її близько посаджені очі дивилися крізь нас. Крізь заклично розведені коліна М_арі, крізь її напіврозкриті повні губи, крізь її ніжний животик. Крізь усіх. Так сумно. Можливо, ми просто провтикали з тривалістю облоги. Адже ми з М_ар’єю — зодіакальні Близнюки. Нам впадло довго долбасити в одну крапку. Навіть якщо ця крапка віддалено нагадує одне з обличь бренду Chanel.

Це був наш найбільш екстремальний вечір. М_арь довела, що не даремно дивилася порнуху в інтернет-клубах. Якби скіфська баба Мар’яна знала, яка світла міць пройшла тоді повз її сільське тіло, вона б повісилася у своєму свинарнику. Цей вечір назавжди залишився зі мною. Плюс чотири фотки голої відтраханої М_арі в секретному фотоальбомі.

Туман недомовленості (недовтиканості?) затягує продовження цієї історії. М_арь пішла в сіро-зелену напівтемряву більярдних клубів і пивних підвальчиків. Розчинилася. Одні кажуть, що вона стала лесбі і виїхала з подружкою-моделлю в Німеччину. Інші переконували мене, що вона вийшла заміж за одеського бізнесмена Стаса і відправилася до теплого моря на сріблястому «infinite». Треті показують фатальне місце на трасі, де вона заробляла на червоний кабріолет і де тачка п’яного нардепа припинила її існування. Четверті взагалі гонять пургу, і маленьке звірятко загортає в неї (пургу) шоколад.

Я знаю тільки те, що королеві Німродель, не призначено було побачити Море. Що в Білих Горах кохану Емроса Великого чекала засідка слуг Темного Владаря. Що всі її бодігарди загинули у нерівній битві. Я знаю тільки цю частину правди про Німродель, і мені не хочеться дізнаватися далі.

Сергій ЖАДАН

ДИНАМО ХАРКІВ

Рання мудрість, наче рання вагітність, — легко дається, легко забувається. Наприкінці дев’яностих у Харкові жили дві сестри. Знімали кімнату в азербайджанця, якого звали Гєна. Всі думали, що вони живуть утрьох, але це не так, оскільки Гєна був гомосексуалістом, що серед азербайджанців трапляється вкрай рідко, з огляду на складну історію та релігійні особливості регіону. Сестер він називав Зіта і Гіта. Відрізняв він їх за волоссям — у Зіти воно було довге, у Гіти — коротке. І ось коханець Гєни, тренер динамівського басейну, пробив сестрам абонемент, один на двох. І вони почали ходити в басейн по черзі. Як і слід було чекати, старша сестра тут-таки встигла тренера-гея полюбити. Але і Гіта теж встигла. І ось вийшов такий собі любовний чотирикутник. Чи варто говорити, що стосунки розвивались слабо. Тоді сестри порадились і вирішили — хай переможе сильніша. І почали по черзі привертати до себе увагу тренера. Але фішка була в тому, що старша з сестер плавати не вміла, натомість молодша — плавала добре і охоче цим користалась. Тренер, натомість, стояв, обіпершись на фанерні щити з рекламою олімпійського комітету, й замріяно дивився на дитячі голови в гумових шапочках. Старша сестра довго не могла зрозуміти, чому той не звертає на неї належної уваги. Спочатку вона ображалась, потім демонстративно його ігнорувала, потім відчайдушно намагалась забути, і все це, тримаючись за буйки. І тут до неї дійшло, що насправді тренер її просто не бачить зі свого поста, оскільки вона, на відміну від своєї сестри, тримається так близько від бортика, що її не видно. І тоді вона зважилась на відчайдушний крок, як справжня закохана. Відпустила троси і канати й відштовхнулась ногами від кахляної стінки. Ну і відразу ж пішла на дно. Тренер це помітив, проте врятувати її не встиг, з тієї простої причини, що коли вона плавала, він, як записано було в протоколі, «порушував техніку безпеки та статут олімпійського комітету», інакше кажучи, — дрочив. І кинутись ось так просто у хлоровану воду не наважився. Ховали Зіту всім спорттовариством. А тренера звільнили. До того ж у нього почались проблеми в особистому житті, внаслідок психологічного стресу. Він пішов до психіатра. Розповів йому все — і про басейн, і про порушення техніки безпеки.

«Навіть не знаю, від чого вас лікувати», — зізнався лікар. Там-таки, у психіатра, тренер познайомився з дивним пацієнтом — художником-оформлювачем, який належав до постійних клієнтів і якого психіатр старанно оминав. Художник розповів йому свою історію. Пару місяців тому він познайомився з жінкою. Було їй років тридцять, виглядала вона ефектно, хоча поводилась стримано. Виявилось, що працює вона в протестантській школі, менеджером із зв’язків з громадськістю. Художник відразу ж підкотився до неї і запропонував зустрітись, тиснучи на всілякі християнські почуття, зокрема на почуття всепрощення. Менеджерка його відшила. Художник подумав, що таку жінку потрібно здивувати ефектним вчинком. Пішов додому і спробував отруїтись газом. Сусіди викликали аварійну службу і — помилково — пожежників. Пожежники залили два поверхи водою і з почуттям всепрощення поїхали додому. Прийшли представники жеку і почали вимагати, аби художник оплатив ремонт. Хтось порадив йому звернутись до психіатра і спробувати вибити в нього довідку, котра би підтверджувала, що газом він народ труїв у стані психічного афекту і без злого умислу. Тепер лікар переховувався від нього, і в приймальні збирались довгі черги. Зрештою, художник знову пішов до менеджерки, вирішивши тиснути на почуття соціальної справедливості. Протестанти прийняли його як блудного сина і замовили йому велике панно в спортивному залі своєї школи. Художник замовлення охоче прийняв і з ходу спробував підкотитись до менеджерки із зв’язків з громадськістю, підстерігши її в робочому кабінеті і заваливши прямо на