Володимир Іванович Мілько - Кирило Розумовський

виділила додаткову довічну пенсію розміром 5 000 крб. щорічно і дозволила брати позики з державної скарбниці (цим правом гетьман особливо полюбляв користуватися).

Напередодні коронації в Москві у серпні 1762 р. імператриця Катерина ІІ зупинилася на декілька днів у підмосковному будинку гетьмана у с. Петровське. Під час коронації Кирило Розумовський разом із графом О. Бестужевим-Рюміним були асистентами імператриці, а Олексій Григорович ніс корону.

Поки Катерина ІІ перебувала у Москві, гетьман постійно залишався при ній (тобто до червня 1763 р.). Він користувався її необмеженим довір’ям і досить часто виконував таємні доручення імператриці. У особистих записках Катерини ІІ, що стосуються першого року її правління, часто зустрічаються такі записи-доручення: «1 000 рублей отослать гетману, графу К. Разумовскому» або «Отошли к графу К. Г. Разумовскому, для известного ему употребления, 4 100 рублей».

Окрім численних титулів та пожалувань Катерина ІІ призначила К. Розумовського і головою державної комісії із штатної реорганізації російського війська, до складу якої увійшов вищий генералітет імперії.

Ще більше довіри виявила Катерина ІІ молодшому Розумовському, коли доручила гетьманові провести таємне розслідування справи братів Гур’євих та Хрущових, що торкалася звинувачень у заколоті проти імператриці. Таким чином, було очевидно, що гетьман ставав однією з провідних постатей в імперії.

Кирило Григорович також був призначений членом комісії у справах російського дворянства, що була заснована 1763 р. У наказах комісії, які були власноручно підписані імператрицею, говорилося, що свобода, надана Петром ІІІ, далеко не повна, а тому необхідно затвердити нові статті, які б заохочували дворян служити на благо вітчизни. Через деякий час комісія подала імператриці Катерині ІІ на розгляд вже нові права російського дворянства. Серед принципово нових положень була стаття, за якою, якщо дворянин у випадку образи імператорської величності або бунтівної діяльності буде страчений або засланий, то його майно не конфіскується на користь держави, як було до цього, а передається у спадок наступникам. Такі зміни не сподобалися новій імператриці і справа була відкладена надовго.

У круговерті столичного політичного життя Кирило Розумовський не забував і про Україну-Гетьманщину. Саме за його поданням було дозволено безмитне ввезення лісу із Польщі та заборонено ввезення вина у Нову Сербію та на Запорозьку Січ. В Україні-Гетьманщині були також скасовані тютюнові та інші відкупи, що посприяло розвитку місцевої торгівлі.

Посилення ролі гетьмана при імператорському дворі не влаштовувало інших вельмож. Як ми пересвідчилися, для початкової епохи правління Катерини ІІ було характерне щедре обдарування старих впливових царедворців (на зразок К. Розумовського та М. Паніна), які користувалися пошаною та авторитетом у минулі царювання. Але з новим царюванням з’являється нова плеяда раніш нікому не відомих царедворців, що поступово почали відігравати провідні ролі в імперії.

Саме у цей період знову загострюється конфлікт між графом Кирилом Розумовським та графом Олексієм Бестужевим-Рюміним. Суперечки між ними почалися ще у середині 1750-х рр., коли після скасування внутрішніх тарифів та прикордонного тарифу між Гетьманщиною і Росією гетьман домігся виділення компенсації із державної скарбниці розміром 50 000 крб. І коли Колегія іноземних справ на чолі з графом О. Бестужевим-Рюміним зажадала звіту про використання цих коштів, гетьман відмовився виконувати це розпорядження. Саме ця відмова стала причиною запеклого протистояння, внаслідок якого імператриця Єлизавета Петрівна прийняла пропозицію Кирила Григоровича про адміністративне підпорядкування Гетьманщини Сенатові. Але якщо тоді цю «битву» виграв К. Розумовський, і О. Бестужева-Рюміна було відсторонено від двору на певний час, то цього разу все вийшло інакше.

Поступово при дворі Катерини ІІ утворюються дві головні партії: одну очолив приятель К. Розумовського – граф Микита Іванович Панін, а другу – його ворог, граф Олексій Бестужев-Рюмін. Підтримка К. Розумовським М. Паніна послаблювала його позиції перед союзом фаворита імператриці Г. Орлова з О. Бестужевим-Рюміним. Останній, щоб залишитись на столичному олімпі, запропонував фавориту імператриці графу Григорію Орлову одружитися з нею за прикладом шлюбу графа Олексія Розумовського з Єлизаветою Петрівною.

Саме в період свого найбільшого впливу на імператрицю Катерину ІІ гетьман К. Розумовський і міг протистояти останній групі. Про це, зокрема, засвідчує такий випадок, що мав місце ще до офіційної коронації Катерини II у Москві. Під час обіду у вузькому колі за участю імператриці, Григорій Орлов, вкотре підкреслюючи свою вирішальну роль у перевороті 1762 р., у звичній хвалькуватій манері раптом заявив, звертаючись до імператриці, що, якби він захотів, міг би через місяць скинути з престолу її, Катерину ІІ. Усі присутні на обіді збентежено мовчали, у тому числі й імператриця, яка на той час була занадто залежна від свого коханця. Відповісти на таку зухвалу заяву зважився лише гетьман Кирило Розумовський, напівжартома-напівсерйозно сказавши Г. Орлову: «Можливо, але, друже, не чекаючи місяця, ми вже через два тижні тебе б повісили». Після цього стосунки між К. Розумовським і Г. Орловим, які й раніше не відзначалися особливою приязню, значно погіршилися.

Ситуація щодо одруження Катерини ІІ з Г. Орловим набула особливого загострення після початку збору підписів О. Бестужевим-Рюміним для складення офіційного прохання до імператриці обрати собі чоловіка. До того ж Г. Орлов почав натякати впливовій коханці про таємний шлюб попередньої цариці Єлизавети Петрівни з її фаворитом Олексієм Розумовським. Тоді одного дня Катерина ІІ

вирішила організувати провокацію. Вона покликала до себе канцлера М. Воронцова і наказала йому скласти спеціальний указ, за яким старший Розумовський, зважаючи на своє одруження з імператрицею Єлизаветою Петрівною, отримував титул Імператорської Величності. При цьому імператриця дала доручення М. Воронцову попросити у Олексія Григоровича документи, які б підтверджували факт шлюбу. Збентежений таким станом речей канцлер приготувався відмовити царицю від такого кроку, але остання дала зрозуміти, що це її повеління не обговорюється, і швидко вийшла з кімнати. М. Воронцову нічого не залишалося, як написати проект указу та вирушити з ним до старого графа.

Канцлер застав О. Розумовського у кріслі біля каміна. Після взаємних привітань М. Воронцов розказав про мету свого візиту. Граф Олексій попросив указ і, швидко пробігши його, встав тихо із свого крісла і підійшов до комода, на якому стояла чорна скринька. Знайшовши у комоді ключ, він відкрив ним скриньку і дістав із таємного відділення папери, обгорнуті у рожевий атлас. Уважно прочитавши папери, О. Розумовський поцілував їх, підійшов до ікон, перехрестився та зі сльозами на очах повернувся до каміна, біля якого залишався канцлер, і мовчки кинув у вогонь документи. Після цього він сів назад у крісло і, помовчавши певний час, промовив: «Я был ничем более как верным рабом Ее Величества покойной Императрицы Елизаветы Петровны, осыпавшей меня благодеяниями превыше моих