Олександр Мелентійович Волков - Вогняний бог Марранів

надто нерівними. Головнокомандувач і його штаб були зв'язані. Страшило знову став полоненим Урфіна Джюса.

Новий володар одразу запропонував йому скоритись і стати намісником завойовника у Смарагдовій країні. Як і Дроворуб, Страшило відмовився навідріз.

— Відвести цього впертюха і його залізного приятеля до вежі, де вони колись уже сиділи, — дав розпорядження Урфіи. — Але розмістити їх не нагорі, а у вологому підземеллі під вежею. Побачимо, чи довго вони там витримають.

Незважаючи на нещастя, яке з ним трапилося, Страшило був радий бачити друга.

Дроворуб на привітання мовчки хитнув головою, він не мав сили говорити.

Страшило рушив за Залізним Дроворубом, який важко ступав, і з гіркотою думав про чарівну скриньку, якою заволодіє Джюс. Біда буде, якщо він розгадає її секрет, тоді Урфінова могутнієте зросте ще більше. Та потім Страшило пригадав, що, крім нього, ніхто не знає магічних слів, а без них скринька — просто гарна іграшка. А слів цих Урфін не витягне з нього ніякими засобами.

Полонених привели до того самого підвалу, де Страшило висів колись на гаку за бунт проти Урфіна.

Знайомий гак усе ще стирчав із муру, тільки заіржавів за роки, що спливли.

— Я вже був тут і вирвався, вирвуся й тепер, — бадьоро заявив Страшило.

Залізний Дроворуб похитав головою.

Завоювавши Смарагдову країну, Урфін Джюс вирішив знову взяти до себе на службу дуболомів. Ці дерев'яні люди, невразливі, невтомні, могли неабияк прислужитися йому. Але всю справу зіпсувала Кагти-Карр. Одразу після падіння міста вона скликала дуболомів на лісову галявину і влаштувала мітинг. Вмостившись замість трибуни на голові високого дуболома, Кагги-Карр відкрила збори.

— Слухайте мене, дерев'яні люди! — голосно розпочала вона свою промову. — Хай вам буде відомо, що кермо влади у Смарагдовій країні замість нашого славного правителя Страшила Мудрого прийняла я, Кагги-Карр! Чи присягаєтесь ви коритися мені, вашій законній правительці?

— Присягаємось! — відповіли незграбно дуболоми.

— Тоді дослухайтеся до моїх слів! Коли вам замість розлючених пик вирізали веселі, усміхнені мармизи, ваша вдача змінилась. Відтоді ви не могли шкодити людям і всі почали вас поважати, як добрих працелюбних робітників. Але жорстокий Урфін має намір знову взятися до різця і перетворити вас на катюг та лиходіїв. Чи хочете ви цього?

— Ні, ні, не хочемо! Доброта краще!

— Ну, тоді вам лишається одне: тікати до Тигрового лісу і там сховатися у глибоких ярах, чекаючи того часу, коли скінчиться Урфінова влада. І я, правителька країни, обіцяю вам, що чекати доведеться недовго.

І дуболоми дружно почимчикували до Тигрового лісу. Таким чином зруйнувалась надія Урфіна Джюса. І лише серед колишніх поліцейських знайшлося кілька таких, котрим було байдуже, кому підкорятись, і вони пішли на службу до Урфіна.

ГОРІХИ З ДЕРЕВА НУХ-НУХ

ахопивши місто, Стрибуни заполонили будинки й крамниці, заповнили палац. Усе в Смарагдовому місті дивувало й захоплювало їх. Вояки з реготом здирали з городян зелені окуляри і надягали на себе. І аж нетямились від подиву, коли все довкола здавалося їм зеленим.

Смарагди поміж камінням бруківки, на дахах та стінах будинків не видавались Марранам дивом, зони траплялись у них в горах. Але високі будинки, які майже сходились докупи вгорі, розкіш кімнат, застелених килимами, гарно умебльованих, вразили мешканців солом'яних куренів.

От коли справдилися щедрі обіцянки вогняного бога! Вдираючись до житла багатого ремісника чи купця, Урфінові вояки виштовхували господарів з оглушливим криком:

— Це — моє!

Вигнанці із сльозами залишали острів. Тепер вони навіть шкодували за тими часами, коли Урфін Джюс заявився до них з дуболомами. Ті хоч не ганялися за чужим добром, їм непотрібні були ні притулок, ні їжа, ні одяг. І якщо Джюс обклав тоді городян величезною даниною, то хоч з осель не виганяв.

Наводити лад у місті Урфін почав з того, що прогнав вояків з палацу.

— Палац — оселя бога! — було оголошено їм. — Тут можуть перебувати тільки охоронці Великого Урфіна, яких він обере з числа найдостойніших воїнів. А відвідувачів слід впускати лише після доповіді повелителю.

Шкода! Охоронці не виправдали виявленої їм довіри. Першої ж ночі вони, як звикле, поснули мов убиті. І коли б Дін Гіор та Фарам ант не опинилися в полоні, Урфіна схопили б першої ж ночі. Але сміливці сиділи у в'язниці, і загарбник з полегкістю зустрів світанок після безсонної ночі.

На великий подив Урфіна, у відчинене вікно Тронного залу залетів його давній вірний помічник у чаклунських справах пугач Гуамоколатокінт.

— Гуаме! — вигукнув уражений Урфін.

— Гуамоко! — строго виправив пугач. — Ми, якщо пам'ятаєш, домовилися з тобою, що на менше я не погоджуюсь.

Урфін мимоволі подивувався настійливості птаха, котрий за десять років не забув своїх забаганок.

— Гуамоко то й Гуамоко, — погодився Джюс. — Але ж і радий я бачити тебе живим і здоровим, давній приятелю!

— Знаєш, королю, звістка про твоє повернення в наші краї дійшла до мене того ж дня, коли твоє військо облягло острів.

— А чому ти відразу не з'явився навідати мене? — поцікавився Урфін.

— Та немічний я вже став, та й важкий на підйом. Збирався щодня і відкладав.

Насправді ж старий хитрун вичікував, чим скінчиться облога. І коли б Урфіна відбили і він забрався б з нічим, Гуамоко й гадки не мав би до нього прилетіти. А тепер… Тепер — інша річ, з переможцем можна знову дружити.

— Я тобі приніс гарного подарунка, — вів далі пугач. — Чи відомо тобі, що я — володар тутешнього племені пугачів та сов? Поважаючи мої знання і досвід, вони годують мене мишами й пташками…

— Усе це справи не стосується, — нетерпляче перебив Урфін.

— Слухай далі. Якось моїм підданим не вдалося добути для мене чергову порцію мишей, і вони запропонували замінити їх солодкими горіхами дерева нух-нух. Горіхи не харчі для нашого поріддя, та довелось погодитись. Я подзьобав їх зовсім небагато, але що б ти гадав: на мене напало таке безсоння, що я всю добу не склепив очей.

Урфін радісно пожвавився:

— То ти кажеш, горіхи нух-нух…

— Це те, що потрібно твоїм вартовим. Я в місті з вечора, неодноразово перевіряв уважність твоїх вартових і скажу тобі відверто — таких сплюхів я в житті не бачив. Хоч на шматки їх ріж, вони не прокинуться.

— Горіхи для безсоння — це чудово, — погодився Урфін. — Я негайно пошлю до лісу людей з кошиками, і ти, любий Гуамоколатакінте, покажи їм дерево нух-нух. У країні Жуванів я не чував про таке.

— Воно росте тільки на околицях Смарагдового міста, — пояснив пугач, вдоволений тим, що Урфін назвав його на повне