Дарунок Корній - Щоденник Мавки

не післязавтра, а колись. Тоді, коли він буде готовий. Готовий до краху. А тут стихія валить тебе з ніг. І справа навіть не в тому, чи є у його дружини хтось інший. Нікого в неї немає. Вона до оскоми правильна в усьому. Берегиня домашнього вогнища, справжня, стовідсоткова. Нічого їй і не закинути, крім міщанства, крім бажання любити тільки свою хату, своїх рідних у тій хаті і не розпорошуватися на світ, що за дверима. Бо для чого то все робити? Світ нікуди не дінеться. Світ стояв мільйони років і ще стільки ж простоїть, поки зірка-сонце не вигорить дотла. А життя дається тільки раз і прожити його треба для себе і для своїх рідних… Така філософія. Дім – повна чаша. А як ще можна сказати про їхню хату? Ідеальний музейний лад та порядок в усьому, усе на своїх місцях. Дехто з друзів йому навіть заздрить, поки не вдаряється об гранітні очі його Ірини. Від них також віє музейністю. Порядок мусить бути в усьому, а навала непроханих гостей лишень шкодить цьому: прийдуть, натопчуть, загидять посуд, килими. Після того як гості йшли геть, обов’язковим було генеральне прибирання: так, ніби це не інтелігентні люди до них на горнятко кави зайшли, а циганський табір оселею промчався. Навіть Олексієві ділові партнери вважали за потрібне зустрічатися виключно на нейтральній території. Звісно, про творчість не могло бути й мови. Це ж сморід який… Фарби, розчинники, купа сміття та плям.

Сміттям Іра називала ескізи. І Олексій терпів. Винайняв у мансарді будинку на Подолі крихітну майстерню. Там і творив. Дружину після цього наче трохи попустило. Та не надовго. Вона переключилася на інше. Її стали дратувати його часті виїзди на пленери. Ірина категорично відмовлялася будь-куди виїжджати з чоловіком, хоч він настирливо запрошував, навіть підкупи готелем та присутністю цивілізації мало впливали. Бо хто буде поливати вазонки? Що, мама? Мама не вміє, в Ірини там цінні селекційні кактуси, за якими треба вміти доглядати, як за малими дітьми. Олексій змирився. Благо, Ірина в порівнянні з дружинами його приятелів була янголом, якщо й пиляла, то у виключних випадках. Виробила до чоловіка особливий діловий підхід: ти – мені, я – тобі. Та час минав, і цього виявилося замало для співіснування.

Дівчатка завернули в скверик. Йшов слідком. Не дуже вслухався в розмову, достатньо було мелодики голосів – веселих та безтурботних. Говорили щось про музику та вміння під неї рухатися. А от його Ірина не любила танцювати. Якщо і доводилося, то вона виконувала цей ритуал пафосно. Танцювати вона вміла, відчувала музику, але не любила. Вважала це пустим заняттям. Був навіть час, коли Олексій пробував дружину хоч чимсь, крім бухгалтерії та хатніх справ, зацікавити. Привів її на курси сальси. Такою сердитою він Іру ще не бачив. Ото подарунок він її зробив? Вона вдома на нього кричала так, що він думав – шиби у вікнах потріскаються. Олексій патологічно ненавидить скандали та сварки. Щоб його вивести із себе, потрібно дуже постаратися. У нього вдома батьки ніколи не сварилися, тому отой менторський тон дружини увів його в ступор. Малий, почувши мамин лемент, замкнувся в дитячій. Добре, що Олексій вчасно взяв себе в руки та зрозумів, що якщо почне виправдовуватися, заспокоювати або відповідати «взаємністю» – зробить ще гірше.

Змовчав. Це був перший дзвіночок для нього, точніше навіть не так: яскраве попередження – «далі буде». І було… Сварки через дрібнички. То навіть не сварки. От коли когось незлюбиш і він тебе дратує, то вже сама його присутність стає каторгою. Та що там присутність, натяк на нього дратує. Як у народній приказці.

– Чому в хаті смердить?

– Та то все невістка.

– Та ж її вдома нема.

– Як нема? Он її запаска висить… Тому й смердить.

Олексій відмовчувався. Бо є син, бо є обв’язки чоловіка перед родиною…

А якби не відмовчувався? Закінчилося б усе набагато раніше.

А ще рідна теща, якій Олексій з першого знайомства не сподобався. Ну що це за професія така в мужчини – художник? Уже ліпше сантехнік чи будівельник. І хоч Олексій не вважав себе білоручкою, бо добре тямить і в малярстві, і завиграшки поміняє стару проводку чи сантехніку, та тещу це не зупиняло. Бо в однокласниці Іринки, чи сусідки Тані, чи у знайомої знайомої, то не мало значення, чоловік «справжнєйший» бізнесмен. І то нічого, що він з кравчучками по Туреччинах волочиться, а потім утридорога те шмаття в Хмельницьку на базарі продає, сам факт – чоловік-бізнесмен – підкуповує. І навіть коли Олексій створив власну галерею та почав заробляти набагато більше, аніж горе-бізнесмен, теща не зупинилася. Цього разу вона переметнулася на доньку своєї колежанки Галі, чоловік якої «виграв» грін-карту і поїхав на заробітки в Америку, а через рік і дружину з дітьми туди перевіз. Колежанка і фотки показувала. Ото життя! Краса – і природа, і люди, чистенько так, усі на знімках усміхнені, щасливі. А будинок який, а гараж, а газон, а діти, а робота! А непутня Гальчина донька Свєтка, глянь, така краля стала, золоті зуби, що в роті мала, замінила на дуже дорогі – білі, голлівудська посмішка в неї. А хіба Іринка гірша від Свєтки? Та Іринка і красивіша, і розумніша, тільки щастя не дав Бог. Бо ж сказано в народі: «А з музики та маляра нема вдома господаря». А те, що чоловік Світлани працює на будівництві вантажником, а сама Світлана прибирає в багатих родинах (миє унітази), у розмовах не згадувалося. Кому то цікаво? Блакитна мрія тещі – Америка – здавалася такою великою й світлою, що різними там дрібницями не хотілося її затьмарювати.

Скверик закінчився, почалося подвір’я школи. Схоже, дівчата весело поспішали туди. Ні, він за ними не побіжить, вони напевне квапляться на дискотеку чи вечір танців. Хтозна, як тепер у молоді це називається. У кишені невдоволено загудів мобільний. На автоматі приклав слухавку до вуха. То був його старий приятель Назар. Іноді здавалося, що той, наче рідна мати, відчуває, коли потрібна допомога чи порада. Домовилися зустрітися.

Сидять у напівтемному генделику на Подолі. Назар мовчки слухає, підперши щоку рукою, час від часу зітхає. Олексій і сам не знає, де в нього беруться слова, говорить-розповідає, то лає себе, то дружину, то весь світ, який його не розуміє… Назар мовчки киває бармену, і той приносить ще пива.

Пиво випито, проте на душі й далі темно й незатишно. Пиво не