Гаррі Гаррісон - Народження Сталевого Щура

Кожна незакріплена річ у кімнаті підстрибувала, зі стелі сипався тиньк. Іще не час. Я скористався цими секундами, щоб вирвати телефонні шнури. Нічого патякати під час концерту.

Майже! Я подумки тримав партитуру перед очима й тієї миті, коли галактики зіткнулися, натиснув кнопку.

Здалося, сейф вибухнув безгучно. Я майже оглух тут, в офісі, але не від вибуху, а від цієї музичної катастрофи, і тільки дивувався, як багато людей готові оглухнути в ім’я мистецтва. Зачудування не завадило мені вигрібати банкноти з сейфа просто у валізу для інструментів. Коли валіза наповнилася, я помахав капелюхом своїм тимчасовим полоненим — одному з вибалушеними очима й іншому непритомному — і вийшов геть. Поклавши чорну маску назад до її рідної кишені, я непоміченим покинув театр через аварійний вихід.

Я жваво прокрокував два квартали до підземного переходу, злившись із натовпом перехожих, які поспішали сховатися від дощу. Униз сходами, коридором до повороту на станцію. Приміські поїзди щойно рушили, і коридор збезлюднів. Я зайшов до телефонної будки та змінив зовнішність за чітко визначені двадцять дві секунди. З валізи зірвав тканину-покриття чорного кольору; валіза, що під чорним, виявилася білою. Виступ для інструментів також зник. Його було зроблено з тонкого пластику, який легко зняти. Разом із чорною тканиною я поклав його до кишені. Чорний капелюх, коли я його вивернув, перетворився на білий. Зникли чорні вуса та борода. Після цього я вивернув пальто, яке зі споду було… правильно, білим. Переодягнений так, я попрямував на станцію й разом з іншими пасажирами далі на вихід, до стоянки таксі. Довго чекати не довелося, таксі невдовзі під’їхало, гостинно відчинивши двері. Я заліз досередини та широко всміхнувся роботу-водієві.

— Добрий чловіч, відзи мне до готелю «Арболаст», — промовив я, імітуючи зуринійський акцент, бо в цей час якраз прибув поїзд із Зуринджії.

— Замовлення не прийнято, — заявила залізяка.

— Готель «Арболаст», шматку заліза! — зарепетував я. — «Арболаст»!

— Прийнято, — сказав робот, і таксі рушило.

Прекрасно. Розмови у цих таксі записують на молекулярний програвач, усі записи зберігають упродовж місяця. Якщо колись будуть перевіряти, програвач видасть цей запис. Моє замовлення в готелі завбачливо зроблено з термінала в Зуринджії. Може, я занадто обережний. Але мій девіз — «Це неможливо». Я маю на увазі — бути занадто обережним.

Готель дорогий і зі смаком декорований арболастом у кожному коридорі й кімнаті. Мене догідливо допровадили до кімнати з арболастовим торшером, робот-портьє вшився геть із п’ятибаксовою монетою в кишеньці для чайових.

Я відніс валізу до спальні, зняв вологе пальто, дістав пиво з холодильника, і тут у двері постукали.

Так швидко! Якщо це Слон, то він майстер маскування, бо я не помітив за собою хвоста. Але хто ще це міг бути? Я вагався, а потім усвідомив, що є лише один спосіб отримати відповідь. З привітною усмішкою на випадок, якщо до мене раптом завітав сам Слон, я відчинив двері. Усмішка одразу ж згасла.

— Вас заарештовано, — оголосив детектив у цивільному, тицяючи бляху.

Його напарник тримав мене на мушці великого пістолета — для того, мабуть, щоб я швидше усвідомив свій новий статус.

Розділ 9

— Що… за що… — промимрив я.

Полісмен, який мене арештовував, не вважав моє белькотіння ні новим, ні дотепним.

— Надягай пальто, ти йдеш із нами.

Я перелякано озирнувся довкола та послухався наказу. Не треба брати пальто, але я не мав сили суперечити. Коли вони обшукають його, то неодмінно знайдуть маску, ключі — все, що видає мене з головою. А що ж із грошима? Вони нічого не сказали про сумку.

Тільки я встромив руку в рукав, полісмен начепив на мене один наручник, а другий — замкнув на своєму зап’ястку. Я не втечу й так. Що можна вдіяти, коли хлопець із пістолетом стримить за три кроки позаду?

Ми вийшли з номера, попрямували коридором до ескалатора, вниз у вестибюль. На щастя, детектив не дуже квапився, тож наручники не тиснули. Зловісне чорне авто стояло посеред парковки. Водій навіть не глянув на нас. Щойно ми сіли й двері зачинилися, він рушив.

Я не знав, що говорити, мої супутники, схоже, також не були налаштовані теревенити. Ми мовчки проїхали облитими дощем вулицями повз поліцейські відділки та зупинилися навпроти Федеральної будівлі Біт О’Хевен. Федерали! Моє серце вистрибувало з грудей. Я не помилився: зламати код і піймати мене — завдання заскладне для нашої доблесної поліції. Але я не взяв до уваги планетарне агентство розслідувань. Згадавши все, я зрозумів свою помилку. Щоправда, це мене не дуже втішило. Після років мовчанки Слон з’являється знову. Чому? І що означає вся ця шахова маячня? Треба залучити криптологів. Ого, та він вихваляється, тут зашифровано місце та дату наступного злочину. Передаємо справу федералам, бо місцеві копи таке не потягнуть. Треба стежити за грошима за допомогою найсучаснішої техніки. Пасти злочинця, щоб з’ясувати, хто ще втягнутий у цю справу. Потім узяти його на гарячому.

З переляку я ледве тримався на ногах і хитався, немов п’яний, коли наша невелика процесія зупинилася перед важкими дверима з великим написом «Федеральне бюро розслідувань». Знизу висіла менша золотава табличка «Директор Флінн». Мої супутники ввічливо постукали, замок у дверях скрипнув, і двері відчинилися. Ми зайшли.

— Ось він, сер.

— Добре. Пристебніть його до стільця. Я хочу з ним побесідувати.

Говорив чоловік за масивним столом. Цей чоловік і сам був немаленьким. Чи, краще висловитись, він здавався просто велетенським. Велетенський чоловік із прилизаним чорним волоссям. Численні підборіддя підіймалися й опускалися синхронно зі звуками дихання з грудей. Опуклий живіт змушував чоловіка сидіти на віддалі від стола. Пальці, схожі на сосиски, чоловік тримав на столі перед собою. На мій погляд, що благав про милосердя, він відповів сталево-суворим позирком. Я не протестував, коли охоронці довели мене до стільця, посадили, пристебнули наручниками. Потім позаду почулися кроки та звук дверей, що зачинилися.

— Тобі капець, — виголосив огрядний чоловік за столом.

— Я не знаю, про що ви, — пропищав я голосом, який тремтів, очевидно, від кришталевої невинності.

— Ти прекрасно знаєш, про що я. Ти скоїв злочин, украв гроші у глухих поціновувачів музики. Але це ще не все. Ти зазіхнув на добре ім’я іншої людини. Слона. Ти прагнув стати кимось, ким ти не є. Лови!

Зазіхнув на добре ім’я? Та про що це він? Я автоматично спіймав