Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

Я дивилася йому в очі, більше не тікаючи поглядом.

— Ліам. Я хочу, щоб він заплатив за все..

Дрейк лише злегка підняв брову.

— Все? — його голос лоскотав мою шкіру.

Я кивнула.

— За мого батька. За мене. За все, що він відібрав.

На мить між нами запала тиша. Тиша, в якій я почула, як вибухає моя власна кров.

Дрейк наблизився ще на крок. Його рука торкнулася панелі бігової доріжки,  натиснула на кнопку й механізм завмер. Тепер ми стояли зовсім близько.  Ніщо не відділяло мене від нього.

— Я візьмуся за це, Сакуро, — сказав він низьким, небезпечним голосом. — Але маєш розуміти: шлях назад буде закритий.

Я ковтнула повітря. Усередині все клекотіло, бунтувало, шаленіло.  Але відповідь була проста.

— Я не хочу назад, — прошепотіла я.

Чоловік провів поглядом по моєму обличчю, наче хотів вирізьбити кожну рису в пам'яті. Його долоня повільно, майже невагомо, ковзнула вздовж мого передпліччя, змушуючи мою шкіру горіти в місцях дотику.

— Тоді починаємо гру, маленька квітко, — хрипло вимовив він. — І цього разу ти не будеш пішаком.

Дрейк відступив на крок. Залишив мене стояти посеред залу, таку розпечену зсередини, що мені хотілося зірвати з себе все зайве, залишивши тільки себе.

І його.

Я дивилася, як Дрейк іде до виходу, і знала: гра почалася.