Love - Те, що не можна називати", Love

Зал був переповнений. Камери, журналісти, погляди. Повітря гуло напругою, а серце билося так, ніби виривалося назовні.

Артем стояв поруч, у темному костюмі, зосереджений, але я відчувала — він нервує не менше за мене. Ми стиснули руки — коротко, мовчки. Наш знак. "Разом".

— Через хвилину вас оголошують, — прошепотіла асистентка.

Я вдихнула. Ще один. І вийшла на сцену.

Світло в обличчя, тиша в залі.

— Я… Я не ідеальна, — почала я. — Але сьогодні хочу бути чесною. І сказати, що любов — не завжди зручна. Не завжди вчасна. Але коли вона справжня — вона варта всього.

Я відчула, як Артем став поруч.

— Ми не ідеальні, — сказав він. — Але ми — справжні. І ми не хочемо більше ховатися.

На мить у залі панувала глибока тиша.

А потім — спалахнули камери. Хтось плескав. Хтось — ні. Дехто просто вийшов.

Але ми стояли. Разом. На світлі.

---