Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

— Це ще що за гидота? — розгублено запитали одразу два чоловічі голоси праворуч, і Ір'єна ніби виринула з якогось напівсну.

Обернулася. Простежила поглядом, куди дивляться вовки, чи вартові, котрі різко зупинилися. Помітила напівпрозорі щупальця, що мляво ворушилися, і, не встигнувши ще збагнути, де їх уже бачила, виростила на долоні грудку вогню і запустила в незрозуміле щось. І щупальця зникли з легкою бахканням, а коридором поплив запах лаванди і гарячого заліза.

— Сосуни, — видихнула Ір'єна.

— Що?! — перепитала дівчина-вовчиця.

А привид, що летів замикаючим, розвів руки в сторони і коротко наказав:

— Швидше! Потім спитаєте! Випалюйте пакість, якщо побачите, воно присипляє і жере енергію.

— Так що? — спробував поставити дурне запитання хтось, але отримав потиличник і наказове:

— Вперед!

Сору, разом із її животом, підхопив на руки якийсь чоловік і компанія прискорила крок. А коли, нарешті, дійшла до приміщення, в якому вже була і Ловарі, і чоловік господарки архіпелагу, і безліч інших людей, включно із сильними магами, Ір'єні раптом стало спокійно-спокійно. І вона знову ж таки не одразу згадала, що в такі добре освітлені і сповнені неспокійних людей кімнати сосуни не сунуться. Просто не зможуть втілитись у пакість із щупальцями.

Вагітних рядком посадили на диван. Привида, який теж мабуть зустрічався з сосунами, розпитали, і почали роздавати накази магам і нічним вовкам, що набилися в кімнату.

У Ір'єни теж спитали, чому вона вирішила жбурнути вогонь, і дівчина чесно зізналася, що бачила цю капость колись у мертвому рибальському селі, далеко на півночі. І що рибалки, схоже, самі цю гидоту до себе додому притягли, разом із піднятими з дна скриньками та позолоченим чудовиськом, котре колись прикрашало ніс корабля. І що, як вдалося з'ясувати, бояться ці тварюки яскравого сонця та не менш яскравих емоцій. Вогонь їх просто вбиває. А ось самотню людину вони запросто присипляють і випивають із неї життя. А в тому селі вони втілилися вночі і вижили там двоє підлітків, що втекли на пляж, попри батьківську заборону. Але й у них із головами був непорядок, не відрізняли потім сни від реальності. І скрізь бачили чудовиськ, особливо у сутінках.

Привид же подібних тваринюк бачив у своїй далекій юності. І в його випадку їх витягли з печери. Теж, разом із знайденими скарбами. Мабуть, це був якийсь захист чи взагалі прокляття для злодіїв. Тому що з'явилися вони лише після того, як скрині відкрили. А поки чекали експертів, побоюючись пасток, ніякої капості ні звідки не виповзало.

— Значить, десь у палаці є якась стародавня скринька, — підсумувала Ловарі. — Щось велике навряд чи змогли пронести.

— У когось із прохачів була скринька. Спадщина від дядька. Яку цей прохач із братами не міг поділити, — сказала одна з вовчиць.

— Так… Нас хочуть розділити, — пробурмотіла Кадмія.

— Вже розділили, — нагадав якийсь невисокий дядько.

А Маяліна, котра віддихалася, озирнулася і запитала:

— Де Каяр?

Кадмія спохмуріла і навіщось подивилася на невістку. Вона у відповідь невесело посміхнулася і запитала:

— Хто ще пішов допомагати Валаду і що взагалі відбувається?

— На нас напали, — коротко пояснив її чоловік.

Ліїн обдарувала його поглядом, сповненим сумнівів.

— Ми не знаємо, хто напав. Але тих, хто нападав, небагато, вони прийшли з прохачами. Точно знайшли одного мага, його зловили. Купця, який дозволив йому загадково зникнути, не дійшовши до зали прийомів, уже й без нас убили. Тепер з'ясовується, що ще й скриньку хтось приніс, — додав Юміл.

Ліїн кивнула.

— Схоже, нас хочуть послабити, тому й вирішили нападати на найзахищеніше приміщення, правильно розсудивши, що там буде щось цінне, чи хтось, — додав його батько, глибоко вдихнув і заявив: — Піду, полювати на ваших сосунів . Адже чуток про те, що ми віддали на заклання слуг, нам теж не треба.

— Не один, — нагадала Кадмія.

Чоловік лише кивнув.

— Там дракон, я оглядалася і майже впевнена, що це він, — похмуро сказала Ліїн, трохи подумавши.

— Не турбуйся, він там у пастці. Ви послужили чудовою приманкою, — сказала Ловарі.

Ліїн недовірливо усміхнулася і кивнула.

А Кадмія покликала до себе дівчину, що стояла недалеко, і щось зашепотіла їй на вухо, сховавшись від Ліїн за широкими спинами Мікала і ще одного мага. Дівчина, вислухавши, прослизнула під стіною і тихенько пішла. І бачила це, схоже, одна Ір'єна, решту жінок, врятованих від дракона, всіляко розважали та відволікали.

І примар у кімнаті ставало дедалі більше.

— Захисники, — прошепотіла на вухо Ір'єні Камена. — Я у майстра Мікала питала. Він саме робив для них амулети-будиночки. Запасні. Тому що якщо привиди використовують для захисту всю силу, що у них є, їхні старі будиночки руйнуються і вони стають звичайними привидами.

Ір'єна тільки кивнула. Хоча поняття не мала, чим прості примари відрізняються від незвичайних.

Зате вона чудово розуміла, що цю кімнату терміново перетворили на ще одну найзахищенішу захищену з усіх. І що більшість присутніх тут зовсім не ховаються, а тримають захист. І, швидше за все, не лише кімнати.

А ще, можливо, їй тільки здавалося, але від кількох магів на всі боки тяглися тонкі нитки. Як від накопичувачів, коли їх використовують для напоювання заготівлі енергією. Але нитки чомусь були різні. Чи то різнокольорові, що в принципі неможливо, чи енергія по них текла в різні боки. І ці маги теж її звідкись отримували.

— Яка спостережлива дівчинка, — захопився хтось за спиною Ір'єни.

Вона різко обернулася, але там уже нікого не було.

Натомість, повернувшись назад, встигла помітити, що Кадмія Ловарі подивилася з якимсь незрозумілим інтересом. Немов уперше побачила.

***

Навколо розливалося море енергії, спліталося в павутиння з річок, зміцнювало камінь і людей. І, здавалося, варто лише протягнути руку і можна буде зачерпнути з цього моря і заповнити діру, що розростається. Ось тільки нічого не вийде. Валад насправді ніколи не був сильним магом. Це його попередник був, а цей хлопчик перемагав за рахунок успадкованого з попередніх життів досвіду. Та й умінь того, ким він був спочатку.