Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

— Гірські рятувальники, що колекціонували бовванчиків у весільних платтях, — гмикнула клонка. — Досить дивне поєднання.

— Зацікавилась історією мого роду?

— Треба ж чогось робити.

— Треба думати, як будемо звідси вибиратись.

— Я не поспішаю.

— Але ж сама казала, що ми тут помремо з голоду.

— Це в мене така… ранкова паніка. До речі, пошукай, може, тут є запаси води та їжі.

— Я не впевнений, що старий обдурить допитувальні машини Джи Тау.

— А мені він здався твердим горішком.

— Він учений, а не воїн.

— А я — ґїма папая, секс-працівниця. І я обдурила ці… Як ти їх цікаво називаєш? «Допитувальні машини»? Гм… — Наталія вимкнула демонстратор. — Твій дідусь має розумну голову і вміє рішучо діяти. Я думаю, що піндозли нічого з нього не витягнуть. Обламаються… А ще я думаю, що кращої схованки, аніж це підземелля, ми тепер ніде не знайдемо. Проблема лише у воді та їдлі.

А подумки додала:

«А ще в тобі, Росо, ще в тобі».

8

Секретна ставка імператора Еарлана ІІІ,

плато Кароліни, планета Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

2 юла 417 року Ери Відновлення.

Він відмовлявся від пересадки кінцівок, а тому кульгав. Ті, чиї знання про нього обмежувались переліком фактів з довідкових ресурсів, вважали цю його примху виявом старомодної шляхетності. Зрештою, це лише надавало шарму різноманітним міфам про нього. Адже він був Відморозком, уламком епохи Сіоранів, що спав півтора століття в рятувальній капсулі, був щасливо знайденим у безмежжі Всесвіту і тріумфально повернутим до життя. А ще усі зацікавлені погоджувались із тим, що він не став мешканцем музею, а знайшов собі місце в новому світі.

Ривками долаючи опір авреліанської гравітації, він ішов залами підземної ставки. Йшов, не дивлячись на охоронців, операторів і техніків, що похапливо відводили очі. Він спиною відчував їхнє здивування та їхні запитання. Він внутрішньо тішився тутешньому пласкому зніяковінню, котре сам і спричинив.

Точніше, спричинив його імператор, коли закликав Відморозка до ставки й витратив неозору кількість фунтів для того, щоб якнайшвидше доставити старого на Аврелію.

«Я йому потрібний», — ця думка вже шосту добу бадьорила його тіло, якому за абсолютним численням виповнилось двісті тридцять сім років.

Він переступив вібруючий поріг чергового захисного екрану і опинився віч-на-віч з Охоронцем прав і свобод світів. У великому приміщенні, освітленому блукаючими химерними плямами, окрім них не було ані душі.

«Правильно», — подумки всміхнувся він, а вголос мовив:

— Привіт, Черв’яче!

— Привіт, пірате… — Еарлан Третій обняв його розповнілі плечі. — Але ти погладшав, чоловіче, зовсім за собою не слідкуєш.

— У моєму віці цим можна нехтувати, — Відморозок дрібно засміявся, немов вихаркуючи хрипкі звуки. — Зате ти в нас взірцевий живчик. Це Преподобна Сайкс так тебе… надихає?

— Якби ж то, — похитав головою імператор. — Звичайні фізичні вправи.

— Гарем, авжеж! — хрипкі звуки пришвидшились, наче у старому горлі розгулявся допотопний двотактовий двигун. — Дівчатка, хлопчики, копії знаменитих красунь. Тобі їх також виготовляють за спецзамовленням? Зависаєш на темах попередників?

— Не діставай мене, брате Страже, — імператор махнув на Відморозка рукою, вказав на крісло:

— Сідай, є до тебе розмова.

— Розмови, доповіді, наради… — Відморозок якнайзручніше вмостився в кріслі. — Впізнаю нашого вгризливого Черв’яка.

— Я сподіваюсь, тебе не потрібно уводити в курс справ? — Еарлан Третій перейшов на діловий тон.

— Хіба що за останні сто десять годин відбулося щось надзвичайне.

— На щастя, нічого надзвичайного. Після знищення гнізда ґирги практично припинили опір. Зараз на Сельві зачищають останні заражені ділянки.

— А тут, на Аврелії?

— Така ж ситуація. У цирку Мефістофеля нової активності не спостерігається. Тих адельм, що прорвались на південь, потрохи знищують. Не так швидко, як хотілося, але знищують. Сьогодні аналітики мене переконували, що за два-три тижні ми повністю відновимо контроль над планетою.

— Не вір тим довбаним аналітикам, — старий махнув рукою. — Я задньою чакрою відчуваю: тут все хитро закручено.

— Поясни.

— Я, брате, три місяці просидів в архівах на Альфі. Там років двісті тому жила сімейка провидиць. Три покоління з нелокалізованою мутацією. У третьому народилось надзвичайно обдароване дівча. Феноменальна пророчиця. Вона й до тридцяти не дожила, не всі органи мала в комплекті, проте дечого бачила. Піфійські відьми крутилися навколо неї, як ті сепеки[17] навколо сметани. Випитували, досліджували, хотіли перевезти її на Магонію, але не встигли. Зрозуміло, що Джи Тау все це фіксували і зберегли в архівах. Надзвичайно цікаві пророцтва.

— Й що там конкретно?

— Не прискорюй, брате, прошу тебе. Мені вже третя сотня йде, я звик все розповідати, як за старих добрих часів — одне за одним, фактик за фактиком. Так-от, дівчинка мала видіння про давні гуманоїдні раси, про ще давнішу негуманоїдну расу, яку вона називала «бездомною». Всі ці раси об’єднував спільний страх. Вони боялись якоїсь істоти, від якої тікали від одного краю Галактики до іншого. Істоти, котра спустошила їхні колискові планети.

— Боялись однієї-єдиної істоти?

— Саме так, — кивнув Відморозок. — Практично безсмертної істоти, яка для початку знищила всіх собі подібних і намагалась контролювати все, до чого здатна була дотягнутись. Дівчинка казала, що ця істота здатна себе закріплювати у стабільних вимірах за допомогою речей, що реплікують квантову запутаність. Тобто, істота могла бути одночасно в кількох місцях тривимірного простору.

— Парадокс Білих Каменів, — кивнув Охоронець прав і свобод світів. — Це нам відомо.

— Але ми й досі не знаємо, чому саме Білі Каміні мають таку властивість, — зауважив старий. — Ми лише навчились використовувати її. Всліпу… Так-от, дівчинка сказала, що ця істота була переможена, але не знищена остаточно. Що її