Анджей Сапковський - Вежа блазнів

грудей вістря, помітив, як іще одного кіннотника величезний лицар з багром Оппельнів на щиті піднімає на спис і кидає у сніг, стікати кров'ю. Побачив, як Шарлей стріляє з арбалета, зблизька всадивши стрілу в горло одному списнику, як іншому Галада розрубує шолом і голову бердишем, як третій, зачеплений гаками двох гізарм, падає між возами і гине, зарубаний і заколений. Спінена і вишкірена морда коня нависла над самою Рейневановою головою, він побачив блиск меча, не роздумуючи, штрикнув списом, тригранне вістря щось пробило і в щось встромилося. Рейневан ледве не впав під напором, побачив, як йоанніт, у якого він всадив спис, хитається в сідлі. Він натиснув на ратище, йоанніт відхилився назад, тонким голосом закликаючи святих. Але не впав, підтриманий високою задньою лукою сідла. Допоміг хтось із Сиріток, вгамселивши йоанніта алебардою: проти такого удару опора луки виявилася замалою, лицаря просто знесло із сідла. Майже тієї ж миті чех дістав булавою по голові, удар вбив йому капалін аж до підборіддя, з-під капаліна бухнула кров. Рейневан штрикнув того, хто вдарив і, вивергаючи прокляття, збив його із сідла. Поруч упав з коня інший, застрелений Шарлеєм. Третій, зарубаний дворучним мечем, тицьнувся чолом у гриву і залив її кров'ю. Навколо возів стало просторіше. Панцирні відступили, насилу стримуючи коней.

— Дуже добре! — волав Олдржих Галада. — Дуже добре, братове! Дали ми їм! Так тримати!

Вони стояли серед крові та трупів. Рейневан з жахом констатував, що живих їх залишилося не більше п'ятнадцяти, з яких на ногах могли триматися хіба що з десяток. Більшість із тих, хто міг стояти, теж стікали кров'ю. Він зрозумів, що живі вони тільки тому, що списники, наступаючи, заважали один одному: битися біля возів могла тільки частина з них. Ця частина, зрештою, заплатила за цей привілей, заплатила страшну ціну. Вози оточувало кільце убитих людей і покалічених коней, які звискували і хрипіли.

— Готуйся, — прохрипів Галада. — Зараз ударять знову…

— Шарлею?

— Живий.

— Самсоне?

Велетень відкашлявся, стер із брів кров, яка сочилася з рани на чолі. Він був озброєний колючою булавою і щитом, що його якийсь доморослий художник прикрасив агнцем, променистою облаткою і написом: BŮH PÁN NAŠ[570].

— Готуйся! Йдуть!

— Цього, — констатував крізь зуби Шарлей, — нам уже не пережити.

— Lasciate ogni speranza[571], — спокійно погодився Самсон. — Справді, щастя, що я не взяв із собою того кошеняти.

Хтось подав Рейневанові гаківницю: хвилинна передишка дозволила Сиріткам набити їх кілька. Він спер ствол на віз, зачепивши гак за борт, підніс ґніт до запалу.

— Святий Гео-о-о-оргі-і-ій!

— Gott mit uns![572]

У тупоті копит йшла наступна атака, з усіх боків. Загриміли пищалі й гаківниці, у дим полетів залп з арбалетів. А вже за мить були довгі списи, бризки крові та нестямні крики тих, у кого влучило. Рейневана врятував Самсон, прикривши його щитом з облаткою та агнцем. За мить щит уберіг від смерті й Шарлея: велет давав собі раду з величезним щитиськом однією рукою, ніби з іграшковим, а могутні удари списів відбивав так, ніби це був пух кульбабки.

Йоанніти і панцирники Хаугвіца ввірвалися поміж вози, рубали, стоячи в стременах, мечами і сокирами, гамселили буздуганами серед крику і брязкоту. Гусити гинули. Вмирали один за одним, огризаючись як собаки, стріляючи списникам прямо в обличчя з арбалетів і рушниць, штрикаючи і ріжучи гізармами й алебардами, луплячи булавами, колючи списами. Поранені заповзли під вози й підрізали коням бабки, посилюючи сум'яття, хаос і колотнечу.

Галада заскочив на віз, ударом бердиша зніс із сідла йоанніта, сам зігнувся від уколу. Рейневан ухопив його, потягнув. Двоє важко озброєних верхівців нависли над ним, піднімаючи мечі. Життя Рейневанові та Шарлею знову врятував Самсон і BŮH PÁN NAŠ на величезному щиті. Один із лицарів, судячи із зображеної на щиті пряжки, Цедліц, упав разом з конем, якому перерізали бабки. Іншого, який сидів на закутому сивому коні, Шарлей рубонув по голові впущеним Галадою бердишем. Шолом тріснув, панцирний зігнувся, захлипавши кров'ю бляшаний кринет. Тієї ж миті на Шарлея наїхали і повалили конем. Рейневан з розмаху штурхнув вершника списом, вістря загрузло в блясі. Рейневан відпустив ратище, розвернувся, скулився, панцирні були всюди, всюди були хаос потворних шпичастих хундсгугелів, мигтіння хрестів і гербів на щитах, ураган блискучих мечів, вир кінських зубів, грудей і копит. «Вежа блазнів, — гарячково думав він, — це все ще Вежа блазнів, маячня, шаленство і божевілля».

Він послизнуся на крові, впав. На Шарлея. У Шарлея в руках був арбалет. Він глянув на Рейневана, підморгнув. І вистрілив. Вертикально вгору. Просто в живіт коня, який навис над ними. Кінь звискнув. А Рейневан дістав копитом у голову. «Це кінець», — подумав він.

— Боже пом-а-а-ага-а-ай! — почув він, мов крізь вату, паралізований болем і слабкістю. — Підмо-о-ога-а-а! Під-мо-о-ога-а-а!

— Підмога, Рейнмаре! — кричав, смикаючи його, Шарлей. — Підмога! Живемо!

Він став навкарачки. Світ і далі танцював та плавав у нього перед очима. Але той факт, що вони жили, було неможливо не помітити. Він закліпав.

З поля долетів лемент і дзенькіт, іоанніти і панцирники Хаугвіца билися з прибулою підмогою, закованою в повні пластинчасті обладунки. Бій був недовгим: трактом із заходу вже мчала галопом, горлаючи на всю міць легень, кіннота Бразди, за нею, горлаючи ще голосніше, мчала гуситська піхота з піднятими ціпами. Побачивши це, йоанніти і люди Хаугвіца повернули задом і поодинці та групами почали втікати до лісу. Підмога дихала їм у спину, безжально ріжучи і рубаючи, аж пагорбами розходилася луна.

Рейневан сів. Обмацав голову і боки. Він був увесь у крові, але скидалося на те, що чужій. Коло нього, все ще зі своїм щитом, сидів, спершись на віз, Самсон Медок із закривавленою головою, густі краплі капали з його вуха на плече. Кілька гуситів підводилися з землі. Один плакав. Одного нудило. Один, затягуючи зубами ремінь, намагався зупинити кров, яка дзюркотіла з кукси відрубаної руки.

— Живемо, — повторив Шарлей. — Живемо! Гей, Галада, чу…

Він осікся. Галада не чув. Він уже не міг чути.

До возів під'їхав Бразда з Клінштейна, під'їхали панцерні з підмоги. Усе ще розпалені битвою, галасливі, вони відразу замовкали і затихали, коли під копитами коней починало чвакати криваве болото. Бразда оцінив поглядом побоїще, подивився в осклілі очі Галади, нічого не сказав.

Командир панцирних з підмоги придивлявся до Рейневана, примружуючи очі. Було видно, що він намагається пригадати. Рейневан упізнав його відразу, і не тільки за трояндою на гербі — це був раубрітер із Кромоліна, протектор Тибальда Раабе, поляк Блажей Порай Якубовський.

Чех, який плакав,