Мішель Монтень - Проби

наздогнати. Ці люди зі звагою і спокоєм могли дивитися на загибель своєї батьківщини, яка володіла всіма їхніми помислами і приковувала до себе всі їхні чуття. Для наших буденних душ це було б надмірним зусиллям, бо для цього потрібний не наш гарт. Катон зоставив нам у науку пам'ять про найблагородніше життя, яке тільки було прожите. Щодо нас, менших братів, то нам треба тікати від бурі, і то якнайдалі; нам треба брати в рахубу нашу чутливість, а не наше терпіння, і нам треба ухилятися від ударів, відбити які ми не в змозі. Зенон, бачачи, що до нього наближається Кремонід, юнак, якого він кохав, щоб сісти поряд з ним, підхопився на рівні. Присутній при цьому Клеант спитав у нього, з якої причини він це зробив. «Скільки я знаю, — відповів Зенон, — лікарі радять не торкатися пухлин і взагалі давати їм спокій». Сократ не говорив: «Будьте непохитні перед спокусами краси, боріться з нею, старайтеся противитися їй». Але він говорив: «Тікайте від неї, тікайте від очей її і зустрічей з нею, як від могутньої отрути, яка нападає на вас і вражає вас здалеку». А його вірний учень і послідовник, вигадуючи чи передаючи правду — по-моєму, радше передаючи правду, а не вигадуючи — про рідкісні досконалості Кіра Великого, розповідає, що він не вважав себе за достатньо сильного, щоб устояти перед спокусою божественної вроди славетної Пантеї, його полонянки, і доручив відвідувати її і дбати про неї іншій особі, не такій вільній у своїх діях, як він. Та й Святий Дух глаголить нам те саме: не введи нас у спокусу. Ми молимо не тільки про те, щоб він навіть не зазнавав подібного випробування, про те, щоб ми не дійшли до такого жалюгідного стану, коли нам тільки й залишалося б, як витерпіти натиск, умовляння і спокусу гріха; і ми молимо Господа, щоб совість наша була спокійна і повністю і назавше убезпечена від зіткнення зі злом. Ті, хто виправдує свою мстивість чи якусь іншу плюгаву пристрасть, часто правдиво передають стан речей, який він насправді є, а не яким він був. Вони говорять нам про це тоді, коли причини їхніх заблудів ними ушляхетнені і звеличені, але відійдемо трохи назад, повернімо ці причини до їхніх витоків, — і ми піймаємо цих людей на гарячому. Невже вони хочуть, щоб їхній переступ здавався меншим, бо зроблений ними давно, і щоб неправедно почате мало праведні наслідки?

Хто бажає своїй батьківщині блага не інакше, ніж я, себто без того, щоб віддаватися скорботі за нею і худнути від цього, той буде засмучений, але не втратить надії, бачачи, що їй загрожує загибель або животіння, рівнозначне загибелі. Нещасний кораблисько: ним стараються заволодіти — і з такими несхожими цілями — хвилі, вітри і стерник;

Тягне нас врізнобіч

Вітер, хвилі й стерник.

Б'юкенен, Францисканець, І, 2

Хто не жадає милостей монарших, як речі, без якої не можна прожити, того не надто зачепить ні холодність даного королями прийняття, ні холодна їхня міна, ні хиткість їхньої доброзичливості. Хто не тремтить, як квочка, над своїми дітьми чи своїми почестями і не знаходиться у них у рабстві, той не перестане жити собі на втіху і по тому, як їх утратить. Хто творить добро переважно з тим, щоб справити собі задоволення, той не змінить свого способу дії, бачачи, що люди не цінують його вчинків. Щоб упоратися з такими прикрощами, досить запастися краплею терпіння. Цей рецепт приносить мені величезну користь; я зразу викупаю себе з рабства, і при цьому по дешевинці, і тим самим позбуваюся багатьох труднощів і клопотів. Витрачаючи вкрай незначні зусилля, я впиняю ще в зародку виниклі у мене душевні переживання і йду геть від того, що починає мене морочити, перш ніж ця морока стане по-справжньому обтяжлива. Хто не скасовує відплиття, тому вже не скасувати плавання. Хто не вміє прибити двері перед своїми бурхливими почуттями, той не вижене їх, коли вони ввійдуть досередини. У кого не йде діло спочатку, у того воно не піде і з кінцем. Хто не зміг завадити зародженню почуттів, той не дасть собі ради і не стримає свого падіння. Адже пристрасті самі себе збуджують, лиш тільки перестаєш іти за розумом; неміч сходить до самої себе і, нерозумна, іде все далі й далі і більше не в силі зупинитися. Цицерон, Тускуланські розмови, IV, 1. Іноді я відчуваю в собі якісь легкі подуви, що з шелестом овівають мене зсередини; ці подуви — провісники бур: душа, перш ніж: піддатися пристрастям, здригається.

Як перший

Подув легенький по лісі війне, то стримано й глухо

Ліс зашумить, морякам недалеку віщуючи бурю.

Верґілій, Енеїда, X, 97—99

Пер. Михайла Білика

Скільки разів я коїв щодо себе явну несправедливість, аби лиш уникнути небезпеки узнати ще гіршу з боку суддів, і до того ж після цілого віку нудної метушні і мерзенних та огидних каверз, які для мене гірші кострища і тортур.

Треба зробити есе можливе і, більше того, неможливе, щоб уникнути тяганини. Адже не тільки красиво і шляхетно, а іноді і вигідно поступитися ради цього комусь із своїх прав. Цицерон, Про обов'язки, II, 18. Якби ми були й справді мудрі, то, зазнавши невдачі у суді, ми б раділи і хвалились, подібно до тієї дитини, яку я якось бачив в одному знатному домі і яка з чарівною безпосередністю повідомляла всіх і кожного, що у мами нема більше тяганини, бо вона її програла; і вона повідомляла про це з таким захватом, ніби у неї нема більше кашлю, гарячки або чогось іншого, такого самого неприємного. Ідучи за вказівками моєї совісті, я завжди зневажаю ті милості, якими могла б мене осипати доля, що подарувала мені покревенство і знайомства з особами, що мають вищу владу в ділах такого роду; і я вперто відмовлявся уживати їхній вплив на шкоду комусь іншому і, опираючись на них, надавати моїм правилам сили більшої, ніж передбачено законом. Коротше, все життя я поводився так, — хай це буде сказано в добрий час, — що й понині залишаюся стеменнісіньким дівичем щодо судових процесів, хоча я мав чимало приводів до їхнього порушення і я міг би, якби того побажав, зробити це з достатньою підставою, і таким же непорочним я зостаюся і щодо звад і чвар. Отож не завдаючи і не відчуваючи якихось значних образ, я прожив досить довге життя і ні разу