Олександр Остапович Авдєєнко - Над Тисою

порушник кордону був переданий органам державної безпеки. Його ввели до кабінету Зубавіна із зв'язаними руками, без капелюха, мокрого з ніг до голови, в порваному одязі.

Так, зовнішній вигляд його був жалюгідним, але в очах виблискувала похмура злоба. Ніякого натяку на пригніченість, страх і покору.

Шатров мовчав, з ненавистю і гидливістю розглядаючи людину, яка присвоїла документи шофера станіславської автобази.

— Добряча штучка! — усміхнувся Зубавін. — Козловський був убитий два дні тому ударом ножа в груди. Труп його знайшли в лісі, в березовому стосі дров. Убивця так квапився, що залишив у кишенях піджака шофера лист на ім'я Козловського, перепустку до автобази і ощадну книжку. По цих документах Зубавін встановив особу вбитого, його професію і місце роботи.

Про те, що прикордонники після тривалого переслідування затримали «шофера Козловського», Зубавін і Шатров дізналися по телефону від генерала Громади. І вони відразу ж вирішили, що це і є вбивця Козловського. Ще не бачачи його, готуючись до зустрічі Козловського, Зубавін і Шатров поставили собі ряд важливих запитань. Хто він такий, цей молодчик? Звідки взявся? Судячи по серії його вчинків, аж до шаленого опору прикордонникам, з'явився з тієї, західної сторони, має спеціальну шпигунську підготовку. Коли це так — а це, безумовно, так, — чиє завдання він виконує? Чи не «Бізон» його господар? Чи не має він відношення до операції «Гірська весна»?

Зубавін, як правило, допитував державних злочинців одразу ж, безпосередньо після арешту, поки ті ще не встигали освоїтись із своїм новим становищем. І найчастіше саме цей перший допит визначав потім весь хід слідчого процесу. Якщо зараз удасться встановити, що «Козловський» посланий у Явір «Бізоном», то дев'ять десятих завдання буде виконано.

Зубавін кивком голови відпустив конвой, вийняв з кишені ніж і, підійшовши до арештованого, розрізав міцну вірьовку.

— Дякую вам, майоре, — Хорунжий усміхнувся, розтираючи припухлі, посинілі зап'ястя.

Зубавін показав йому на стілець:

— Сідайте.

— Ще раз дякую. — Хорунжий сів. Поклавши руки на коліна, він насмішкувато-злими очима очікувально позирав то на майора, то на полковника: мовляв, я готовий до будь-якого допиту, починайте.

Зубавін зайняв своє місце в кріслі, поклав перед собою чистий аркуш паперу і спокійно подивився на відверто нахабне, вороже обличчя арештованого:

— Прізвище?

Хорунжий скривив губи в презирливій посмішці.

— Майоре, вам не надокучило задавати ті ж самі запитання усім вашим клієнтам?

— Прізвище? — не підвищуючи голосу, не міняючи виразу обличчя, терпляче повторив Зубавін.

— Запишіть хоч горшком, тільки… в камеру смертників не садовіть.

Перезирнувшись з Шатровим, Зубавін вийшов з-за столу, майже впритул наблизився до арештованого. Всі сили його душі і розуму були спрямовані зараз на те, щоб зафіксувати найменшу зміну у виразі обличчя і очей убивці Козловського. Стежив за ворогом і Шатров.

— Слухайте, «Горщок», даремно ви прикидаєтесь хоробрим, — сказав Зубавін. — Стіни тут міцні, товсті, і ваших слів не почують щ «Бізон», ні «Чорногорець».

Довгі пухнаті вії Хорунжого здригнулися, зіниці розширились.

Зубавіну ї Шатрову стало зрозуміло, що до їх рук потрапив не просто лазутчик, а довірений Артура Крапса і Джона Файна. Як би тепер «Горщок» не відпирався, які б легенди не вигадував, це не допоможе ні йому, ні його спільникам. Рано чи пізно, не зараз, то через тиждень, він буде припертий до стіни і змушений сказати: правду.

Зубавін повернувся до стола:

— Як все-таки вас записати? «Горшком» чи… справжнє прізвище згадаєте?

Арештований мовчав. Опустивши голову, він зосереджено розглядав калюжу, що натекла з його мокрого одягу. Зубавін терпляче чекав, постукуючи наконечником ручки по настільному склу. Шатров посміхався.

— Яке покарання за вбивство людини? — не підводячи голови, спитав «Горщок». — Якщо не помиляюся, розстріл? Так ви мене розстріляєте за одне лише вбивство шофера. Яка ж мені користь бути з вами відвертим? Чи не все одно мерцеві, як ви його назвете — щукою чи лебедем? Коротко кажучи, майоре і полковнику, я не відповідатиму на жодне ваше запитання ні зараз, ні завтра, ні через місяць. — Арештований відкинувся на спинку стільця, театрально схрестив руки на грудях і заплющив очі.

— Що ж, це ваше право. Але я певний, що ви скоро, дуже скоро відмовитесь від мовчання. Побачивши Любомира Крижа, вам обов'язково захочеться поговорити.

«Горщок» не розплющив очей, не змінив свого камінно-нерухомого стану.

Шатрову стало ясно, що сьогодні вже даремно витрачати час і енергію на розмову з цим «Горшком». Він сказав:

— Євгене Миколайовичу, припиніть допит і викликайте конвой.

Коли арештованого вивели, Зубавін вийняв з сейфа папку з написом «Гірська весна» і, дивлячись на полковника, спитав, чи не час уже покласти край діяльності усієї злочинної групи і таємне слідство зробити явним. Питання було не з легких, на нього не можна було відповісти зразу, без докладного аналізу обстановки.

Надовго замислились Зубавін і Шатров. Так, тепер нібито вся компанія в зборі, тепер майже до кінця зрозумілий розподіл ролей серед цієї зграї. Резидент, звичайно, Любомир Криж. Усі інші — рядові агенти. Ворожка з Циганської слобідки, кравчиха з Залізничної і сліпий жебрак — прості інформатори. Шофер Ступак і цей «Горщок» — диверсанти. Лише одна людина з цієї компанії лишається поки що загадкою — Андрій Лисак. Яка його роль в операції «Гірська весна»? Безумовно, вона не обмежується тільки шантажем помічника начальника станції Горгулі і збиранням даних про тунелі. Андрій Лисак повинен мати ще якесь важливе завдання. Яке ж? Виходячи з того, що Андрій Лисак не захотів повертатися до Львова, у школу машиністів, виходячи з того, що він почав обходжувати Олексу Сокача і ніби прилип до комсомольського паровоза, можна сподіватися, що він задумав пробратися в бригаду, яка обслуговує прикордонну лінію. Чи не збирається Криж зробити Лисака своїм поштарем, зв'язківцем, що таємно перевозитиме через кордон директиви розвідцентра і шпигунські відомості?