Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

- Тепер ти бачиш, на що перетворив Ваїль султан Омар? – сухо спитала Шахрія. - Я й сама до сьогодні не думала, що все настільки погано.

- Хіба ти не можеш їм допомогти? – здивувалася Рада.

- Не можу! Я не маю таких прав! Султан мені взагалі заборонив покидати столицю.

Рада кивнула. Проходячи повз, дівчина намагалася не дивитися на людей. Вона навіть уявити не могла, що султан, який хвалився своїми багатствами, довів одне із своїх міст до такого.

- Ви не підкажете, де нам знайти Саїда? - запитала Шахрія у однієї жінки, яка вела за руку худорляву дитину.

– А вам він навіщо? - запитала жінка.

- Нам потрібна його допомога! – відповіла принцеса.

- Даремно на щось сподіваєтесь! Помер Саїд уже давно!

Рада з Шахрією здивовано перезирнулися.

– А сім'я в нього була? – принцеса кинула на Раду швидкий погляд.

– Ні! Його будинок там, на околиці! – жінка вказала долонею на похилий будиночок з забитий дошками вікном.

- Дякуємо! - промовила Шахрія і непомітно поклала їй у руку кілька монет. Жінка хотіла відмовитись, але принцеса похитала головою і розвернулася, щоб йти.

–  Я за вас молитись буду. Як вас звати? – жінка вдячно подивилася на дівчину, що тільки що дала їй монети.

Шахрія посміхнулася, опустивши очі:

– Шахрія.

Більше Шахрія з Радою не затримувалися. Вони швидким кроком попрямували до кінця міста, де, за словами жінки, був будинок старого Саїда. Новина про те, що він помер, трохи збентежила їх. Його будиночок був маленьким, з невисоким дахом і двома крихітними вікнами під стелею. Двері виявилися замкненими, і Рада скористалася магією, щоб відкрити її.

- Ти не боїшся, що хтось тебе впізнає? – запитала Рада коли вони вже підійшли.

- Ні. Я ніколи не покидала столиці. Ніхто не знає, як я виглядаю і як мене звуть.

Всередині через відсутність освітлення було темно.

- Ворлд-інклуб! – клацнула пальцями чарівниця, і над її долонею повисла куля світла.

Спустившись трьома кам'яними сходами, дівчата зійшли на підлогу та стали озиратися. З меблів тут був лише стіл, ліжко та наполовину зруйнована піч. Зробивши кілька кроків уперед, Рада мало не скрикнула – її щось схопило за поділ плаща.

Опустивши світло нижче, дівчина, вже не стримавшись, заверещала, відскочила назад і наступила на ноги Шахрії. Коли і принцеса побачила людину, що лежала на підлозі, вона страшенно злякалася і позадкувала до виходу.

– Стривайте… Ви куди? - заплітаючись від алкоголю язиком крикнув літній чоловік.

Дівчата гидливо подивилися на нього і продовжили відступати до дверей.

- В-в-ви хто? - заїкаючись, запитала Шахрія.

- А ви хто будете? І що вам потрібно у моєму будинку? - спробував піднятися з підлоги п'яний чоловік.

- У вашому будинку? Ви, бува, не Саїд? – в один голос спитали дівчата.

– Я! Ну і що? - старий, спираючись на руки, став на коліна, повністю піднятися йому не вдалося. Шахрія та Рада з огидою на нього подивилися. Але якщо це був той самий Саїд, що їм потрібен, іншого виходу не залишалося...

- Ви знаєте щось про Ваїла? - запитала Шахрія, прикривши нос долонею, щоб не чути гидкий запах.

Старий засміявся, на його обличчі з'явилася ідіотська усмішка. Дівчата зрозуміли, що у такому стані він навряд чи їм відповість.

- Треба привести його до тями! – прошепотіла Шахрія.

- Я бачила біля будинку криницю, треба набрати води! - підтримала її Рада, побачивши ціле відро.

– Я сама тут не залишусь! - кинувши гидливий погляд на старого, Шахрія поспішила слідом.

Раді довелося скористатися магією, щоб дістати воду, адже колодязь майже пересохнув. Повернувшись до будинку, вони виплеснули холодну воду на п'яного старого, що валявся на підлозі, і пересадили його на ліжко. Крижана вода за трохи привела до тями п'яницю. Протверезівши, він тепер похмуро дивився на них з-під сивих кущових брів.

– Ви хто такі? Що вам потрібно у моєму будинку?

- Ми прийшли дізнатися про Ваїля! – відповіла Рада.

– То спитайте у будь кого з містян, вони вам розкажуть! Мене навіщо було чіпати? – сердито подивився на них старий.

- Совісті у вас немає! Поки інші працюють, щоб хоч якось прогодувати родину, ви п'єте! – обличчя Шахрії стало похмурим.

- Що хочу, те й роблю! Забирайтеся звідси!

- Ми пройшли такий довгий шлях не для того, щоб так просто піти! Долунай сказала, що ви розповісте нам про Ваїля - хлопця-поета, якого кілька століть тому вбив султан.

- Долунай? – обличчя старого перекосилося від жаху. Закривши обличчя сухими костлявими руками, він відвернувся.

– То ви нам розповісте? – Рада була непохитна.

Саїд якийсь час стояв до них спиною, але дівчата більше не намагалися його гукнути.