Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і келих вогню

Гаррі не вірив власним вухам. Він завжди вважав Фаджа чемним - трохи метушливим, дещо бундючним, але в принципі добросердим. Однак зараз цей низенький, сердитий чарівник безглуздо заперечував загрозу, яка нависла над його зручним і впорядкованим світом, ба навіть відмовлявся повірити, що Волдеморт міг відродитися.

- Волдеморт повернувся, - повторив Дамблдор. - Якщо ти негайно погодишся з цим фактом і вживеш необхідних заходів, то ми зможемо врятувати ситуацію. Перший і найважливіший крок - звільнити Азкабан з-під контролю дементорів...

- Бридня! - знову заволав Фадж. - Позбутися дементорів! Мене викинуть з кабінету, якщо я таке запропоную! Половина з нас спить спокійно лише тому, що знає: Азкабан охороняють дементори!

- А решта з нас, Корнеліусе, спить не так міцно, знаючи, що найнебезпечніших прибічників Волдеморта ви доручили стерегти істотам, які приєднаються до нього в той самий момент, як він їх покличе! - сказав Дамблдор. - Фадже, вони не залишаться вірними вам! Волдеморт може запропонувати їм набагато більше, ніж ви! Вам буде майже неможливо йому протидіяти, коли за ним стоятимуть дементори, коли давні посіпаки повернуться під його оруду! Він відновить силу, якою володів тринадцять років тому!

Фадж відкривав і закривав рота, наче не існувало слів, які могли б висловити його обурення.

- Наступний крок, який ти мусиш зробити негайно, - не переставав тиснути Дамблдор, - це відіслати посланців до велетнів.

- Посланців до велетнів? - заревів Фадж, до якого повернувся дар мови. - Та що це за бридня?!

- Треба простягти їм руку дружби, негайно, поки ще не пізно, - сказав Дамблдор, - бо Волдеморт знову, як і тоді, переконає їх, що лише він один може їм забезпечити їхні права й свободи!

- Ти... ти жартуєш! - Фадж хапонув ротом повітря, похитав головою і відступив від Дамблдора ще на крок. - Якщо магічна спільнота винюхає, що я затіяв переговори з велетнями... Дамблдоре, люди їх ненавидять! Це буде кінець моєї кар'єри...

- Корнеліусе, ти засліплений любов'ю до своєї посади! - сказав Дамблдор, підвищивши голос. Аура могутності навколо нього стала ще відчутніша, а очі знову запалали. - Ти забагато ваги надаєш - і завжди надавав - так званій «чистоті крові»! Ти неспроможний зрозуміти, що не має значення, хто ким народився! Головне, що з нього виросте! Твій дементор щойно знищив останнього представника чистокровного стародавнього роду - і подивись, який життєвий шлях обрав собі цей чоловік! Кажу тобі - послухайся моїх порад, і тебе запам'ятають як найвідважнішого і найвизначнішого міністра магії. Якщо ж не послухаєшся, то залишишся в історії особою, що відійшла вбік, давши Волдемортові другий шанс знищити світ, який ми намагалися відбудувати!

- Скажений, - прошепотів Фадж, відступаючи. - Божевільний...

І тут запанувала тиша. Мадам Помфрі завмерла біля Гарріного ліжка, прикривши рота долонями. Місіс Візлі усе ще тримала руку на плечі Гаррі, щоб не дати йому встати. Білл, Рон та Герміона дивилися на Фаджа.

- Корнеліусе, якщо ти твердо вирішив заплющити на все очі, - сказав Дамблдор, - то наші з тобою шляхи розходяться. Роби так, як тобі зручно. А я робитиму те, що вважаю за необхідне.

У Дамблдоровому голосі не було й натяку на погрозу; це прозвучало просто як повідомлення, однак Фадж спалахнув, наче Дамблдор насувався на нього, озброєний чарівною паличкою.

- Слухай, Дамблдоре, - сказав він, погрозливо махаючи пальцем. - Я ніколи не стримував тебе заборонами. Я завжди тебе дуже поважав. Я міг не погоджуватися з певними твоїми рішеннями, але завжди мовчав. Небагато є таких, що дозволили б наймати на роботу вовкулаку чи Геґріда, або вирішувати без узгодження з міністерством, як навчати учнів. Але якщо ти збираєшся діяти проти мене...

- Єдиний, проти кого я маю намір діяти - це Лорд Волдеморт, - відказав Дамблдор, - Корнеліусе, якщо ти проти нього, то ми залишаємося на одному боці.

Цього разу Фадж не знайшов, що відповісти. Він похитувався туди-сюди на своїх коротеньких ніжках і крутив у руках капелюх-котелок.

Нарешті він мовби аж благально проказав:

- Дамблдоре, він не може повернутися, просто ніяк не може...

Снейп ступнув уперед, повз Дамблдора, закочуючи при цьому лівий рукав мантії. Він показав Фаджеві своє передпліччя. Той відскочив.

- Ось, - різко сказав Снейп. - Ось. Чорна мітка. Зараз вона не така чітка, як годину тому - тоді вона аж палала і була вся темна, - але її видно й досі. Кожен смертежер має на собі випалений Темним Лордом знак. Мітка допомагає їм упізнавати одне одного. За її допомогою він скликає їх до себе. Коли він торкався до Чорної мітки у будь-кого зі смертежерів, то всі інші негайно являлися поруч з ним. Моя мітка вже цілий рік усе яснішала й чіткішала. Мітка Каркарофа також. Як ви гадаєте, чому Каркароф цієї ночі втік? Ми обидва відчули, що мітка палає. Обидва зрозуміли, що він повернувся. Каркароф боїться помсти Темного Лорда. Він видав багатьох смертежерів і сумнівається, що його з радістю приймуть до лав темного війська.

Фадж відступив від Снейпа, хитаючи головою. Здавалося, Снейпові слова також не справили на нього належного враження. Він з огидою розглядав потворну мітку на Снейповій руці, тоді глянув на Дамблдора і зашепотів:

- Дамблдоре, не знаю, чого ти зі своїми працівниками домагаєшся, та я почув достатньо. Мені більше нічого додати. Завтра я з тобою зв'яжуся, щоб обговорити керування цією школою. А зараз мені треба повертатися до міністерства.

Він майже дійшов до дверей, та раптом зупинився, обернувся і пройшов до ліжка Гаррі.

- Твій приз, - коротко сказав він, вийняв з кишені велику торбу з золотом і кинув її на тумбочку біля ліжка. - Тисяча ґалеонів. Мала бути урочиста церемонія, проте за нинішніх обставин...

Він надів свого капелюха, вийшов з палати і ляснув дверима. Дамблдор повернувся до тих, хто стояв навколо Гарріного ліжка.

- Треба дещо зробити, - сказав він. - Молі... я можу розраховувати на тебе й на Артура?

- Звичайно, що можете, - підтвердила місіс Візлі. Вона була бліда - навіть губи побіліли, - та все одно мала рішучий вигляд. - Артур знає, який він, цей Фадж. Усі ці роки Артура в міністерстві тримає лише його захоплення маґлами. А Фадж вважає, що йому бракує чаклунської гордості.

- Тоді я мушу послати йому листа, - сказав Дамблдор. - Треба негайно попередити всіх тих, кого можна переконати. Артур має змогу зв'язатися з міністерськими чарівниками, не такими «короткозорими», як Корнеліус.

- Я повідомлю батькові, - сказав, підводячись, Білл.