Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

встановлену в хатині лебідку з приводом, обкрученим замкнутою вісімкою навколо двох дерев'яних валів.

Смок легенько крутнув корбу, і линва зарипіла, обертаючись порожнем навколо валів.

— Ану, Куций, вийди надвір і послухай, на що це схоже.

Знадвору Куций почув усі ті звуки, що супроводжують роботу підіймальної лебідки в шахті, і спіймав себе на думці, коли мимоволі прикидав, яка завглибшки має бути ця шахта. Тоді все стихло, і в уяві він побачив відро, підтягнуте впритул до вала. Потім почув, як корба крутнулася в другий бік, послаблюючи линву, і як гупнуло відро, поставлене на край шахти. Увесь аж сяючи, він розчинив двері.

— Все ясно! — вигукнув він. — Я сам ледве не впіймався на гачок. Ну, а далі що?

Далі вони почали тягати до хатини каміння — нанесли на добрий десяток санок. А опісля було в них і багато інших справ того клопітного дня.

— Тепер бери собак і поганяй у Доусон, — сказав Смок Куцому після вечері. — Собак залишиш у Брека, він про них подбає. За тобою стежитимуть, тож ти попроси Брека піти на торговельний склад і купити весь динаміт — в них там його лише кілька сотень фунтів. І нехай Брек замовить у коваля штук шість свердел на тверду породу. Брек — досвідчений копач, він і сам розтовкмачить ковалеві, що нам треба. І дай Брекові заявку на нашу ділянку, хай він завтра зареєструє її в уповноваженого. А о десятій виходь на Головну вулицю й прислухайся. Май на увазі, я не хочу, щоб вийшло заголосно — нехай почують тільки в Доусоні й ніде більше^ Я підірву три заряди різної величини, а ти потім скажеш мені, який вибух прозвучав найкраще.

О десятій вечора, коли Куций прогулювався Головною вулицею, відчуваючи на собі уважні погляди численних доусонців і напружено прислухаючись, до нього долинув слабкий віддалений вибух. Через тридцять секунд долинув другий вибух, гучніший, — на нього звернули увагу й інші перехожі. А третій був такий потужний, що аж шибки задзвеніли й люди повибігали на вулицю.

— Ну, ти ж їх і трусонув! — захекано заявив Куций, ввалюючись через годину до хатини в Тра-Ля-Ля. Він схопив Смока за руку. — Побачив би ти, що там було! Траплялося тобі коли наступати на мурашник? Оце такий був Доусон. Головна вулиця кишіла й гула, коли я вибирався звідти. Завтра в Тра-Ля-Ля ніде й голки буде встромити. Вони й зараз уже, певно, крадуться сюди через річку — хіба ж я не знаю шукацької душі!

Смок усміхнувся, підійшов до фальшивої лебідки й крутнув її кілька разів. Куций тим часом повисмикував у кількох місцях мох з-поміж колоддя стін, щоб крізь шпарини бачити, де що робиться назовні. Потім загасив свічку.

— Давай, — прошепотів він через півгодини.

Смок почав повільно крутити лебідку, а за кілька хвилин підхопив цинкове відро з землею й замашно опустив його на купу каміння, натасканого до хати. Відро грюкнуло й заскреготіло. Тоді він запалив цигарку, затуливши долонею вогник сірника.

— Їх там троє, — прошепотів Куций. — Бачив би ти, що з ними було! Коли ти брязнув відром, вони аж затрусилися. Один зараз під вікном, пробує зазирнути.

Смок затягся цигаркою й підніс до очей годинника.

— Це треба регулярно, — стиха проказав він. — Витягатимемо відро що чверть години. А тим часом…

Накинувши на камінь втроє згорнутий мішок, він ударив по ньому долотом.

— Чудово, чудово! — захоплено простогнав Куций, безгучно відступаючи від шпарини. — Вони оце радяться — уявляю собі, які в них обличчя!

І так до четвертої години ранку, через кожні п'ятнадцять хвилин чути було, як у хатині витягують важке відро рипучою лебідкою, що насправді крутилася порожнем. Опісля розвідачі пішли геть, і Смок з Куцим полягали спати.

Коли розвидніло, Куций оглянув сліди мокасинів.

— Здоровило Біл Солтмен теж був з ними, — зауважив він. — Бач, які величезні сліди!

Смок глянув на річку й сказав:

— Ну, готуйся зустрічати гостей. Он двоє вже лізуть через крижані брили.

— Ха! Ось подивишся, що буде після дев'ятої, коли Брек зареєструє наші заявки. Тоді вже не двоє, а дві тисячі сюди полізуть!

— І всі до одного кричатимуть, що знайдено головне родовище! — засміявся Смок. — «Нарешті відкрито джерело всіх багатств Клондайку!»

Куций видряпався на крутий прискалок і скинув досвідченим оком на ділянку, що її вони запаколили.

— Воно й справді схоже на розлам жили, — сказав він. — Тямущий і під снігом її простежить. А тут хто хоч повірить. А онде й крихка порода над жилою, і навіть вихід на поверхню! Так, тут усякого можна ошукати.

Коли двоє чоловік, перейшовши річку, видобулися покрученою стежкою на крутий берег, двері хатини були вже замкнуті. Біл Солтмен, що йшов попереду, тихцем підступив до дверей, прислухався і покивав пальцем Паливоді Чарлі. Зсередини почулося рипіння й схлипування лебідки, що підіймала важкий вантаж, потім на хвильку запала тиша, а тоді вони почули, як лебідку розкручують і відро грюкається об камінь. Цілу годину вони простояли, дослухаючись, і за цей час звуки повторилися в тій самій послідовності ще тричі. Потому Паливода постукав у двері. Зсередини почулися невиразні звуки, там заметушилися, забігали навшпиньках, затихли й знову пометушилися — і, нарешті, хвилин через п'ять, Смок, відсапуючись, обережно прочинив двері й визирнув у шпарку. Обличчя й одяг його були запорошені. І привітав він гостей щось надто вже радо.

— Заждіть хвилинку, — додав він. — Зараз я до вас вийду.

Натягши рукавиці, він вислизнув крізь прочинені двері й став перед гістьми на снігу, не запрошуючи їх досередини. Вони одразу помітили, що плечі в нього присипані густим порохом і штани на колінах брудні — певно, він хоч і обтрушував їх, але почистити як слід не встиг.

— Раненько ви в гості приходите, — зауважив Смок. — Як ви опинились на цьому березі? Полювати зібралися?»

— Ми все знаємо, Смоку, — довірливо сказав Паливода. — Отож можеш не критися. Ви тут дещо знайшли.

— Якщо вам потрібні яйця… — почав Смок.

— Ет, забудь ти про них! У нас поважна справа.

— То, може, ви хочете купити ділянки під забудову? — заторохтів Смок. — Тут є чудові місцинки. Але, на жаль, ми їх поки що не продаємо. Ми ще самі не роздивилися все, як слід. Приходь наступного тижня, Паливодо, і коли ти хочеш оселитися тут, у тиші й спокої, я покажу тобі чудову місцинку. Наступного тижня її можна буде поглянути. А тепер — до побачення. Даруйте, що не запросив вас до хати, але ж ви знаєте Куцого — він чоловік химерний. Каже, що оселився тут заради