Френк Херберт - Дюна

— Звідти втекла лише жменька наших людей, — сказав Імператор. — Утекла! Ви чуєте це?

— Ми б і цих добили, якби не вогонь, — відказала дівчинка.

— Мої сардаукари використали двигуни вертикального руху транспортувальника як вогнемети, — пояснив Імператор. — То був відчайдушний хід, єдине, що допомогло їм накивати п’ятами з трьома заручниками. Зауважте, любий Бароне: сардаукарів змусила перелякано відступати армія жінок, дітей і старців!

— Потрібно напасти на них! — загарчав Барон. — Знищити, щоб каменя на камені…

— Тихо! — закричав Імператор. Він підсунувся вперед на троні. — Годі вважати мене ідіотом. Ви стоїте тут і вдаєте невинність…

— Ваша Величносте, — втрутилася Правдомовиця.

Імператор кивнув, щоб вона замовкла.

— Кажете, нічого не знаєте про людей, яких ми знайшли, чи про бойові навички цих супервоїнів? — Імператор підвівся. — Та за кого ви мене маєте, Бароне?

Барон відступив на два кроки, міркуючи: «Певно, це Раббан. Він підставив мене. Раббан…»

— А ця вдавана сварка з Герцогом Лето, — пробурмотів Імператор, опускаючись назад на трон. — Як гарно ви все придумали.

— Ваша Величносте, — благав Барон. — Про що ви…

— Мовчати!

Стара Бене-Ґессеритка поклала руку на плече Імператора, схилилася і щось зашепотіла йому на вухо.

Дівчинка, яка сиділа на помості, припинила чеберяти ніжками й мовила:

— Налякай його ще, Шаддаме. Звісно, я б не мала радіти, але бачити це — така втіха.

— Тихо, дитино, — Імператор нахилився вперед і поклав руку їй на голову, витріщаючись на Барона. — Таке можливо, Бароне? Чи могли ви виявитися просто тупуватим, як стверджує моя Правдомовиця? Невже не впізнаєте цю дитину, дочку вашого союзника Герцога Лето?

— Мій батько ніколи не був його союзником, — сказала дитина. — Мій батько помер, а ця стара харконненівська тварюка ніколи не бачила мене раніше.

Барон уражено дивився перед собою.

Коли до нього нарешті повернулася здатність говорити, він зміг лише прохрипіти:

— Хто?

— Я Алія, донька Герцога Лето й леді Джессіки, сестра Герцога Пола-Муад’Діба, — відрекомендувалася дитина, зіскочивши з помосту й приземлившись на підлогу зали для аудієнцій. — Мій брат пообіцяв почепити твою голову на свій бойовий штандарт і, гадаю, так воно й буде.

— Замовкни, дитино, — сказав Імператор. Він усівся на трон, приклав руку до підборіддя й уважно вивчав Барона.

— Я не корюся наказам Імператора, — сказала Алія. Вона відвернулася і поглянула на стару Превелебну Матір. — Вона знає.

Імператор зиркнув на Правдомовицю.

— Про що це вона?

— Ця дитина — гидь! — закричала стара. — Її матір заслуговує на найгіршу кару в історії! Смерть! І то дуже повільна — що для цієї дитини, що для тієї, яка її породила! — стара вказала пальцем на Алію. — Забирайся з мого мозку!

— Телепатія? — прошепотів Імператор, перевівши погляд на Алію. — Велика Матір!

— Ви не розумієте, Ваша Величносте, — говорила стара. — Вона у мене в голові. Вона як та, що були до мене, що віддали мені свої спогади. Вона стоїть у мене в мозку! Її не може там бути, але вона там!

— Які інші? — запитав Імператор. — Що це за маячня?

Стара випросталася й опустила руку.

— Я й так сказала забагато. Але факт лишається фактом: ця дитина — зовсім не дитина, і її потрібно знищити. Нас віддавна попереджали уникати такого народження, але одна із сестер зрадила нас.

— Ти патякаєш щось дурне, стара, — відказала Алія. — Ти й гадки не маєш, як усе було, але квокчеш, наче дурепа, — Алія заплющила очі, глибоко вдихнула й затамувала подих.

Стара Превелебна Матір застогнала й захиталася.

Алія розплющила очі:

— Ось як усе було. Космічна випадковість… до якої і ти доклала руку.

Превелебна Матір виставила руки вперед, неначе штовхала долонями повітря до Алії.

— Що тут відбувається? — запитав Імператор. — Дитино, ти справді можеш проектувати свої думки в мозок іншого?

— Ні, це зовсім не так, — сказала Алія. — Якщо я не народилася тобою, то не можу мислити, як ти.

— Убийте її, — бурмотіла стара, вхопившись за спинку трону. — Убийте її! — Запалі старі очі витріщалися на Алію.

— Годі, — наказав Імператор, розглядаючи Алію. — Дитино, ти можеш спілкуватися з братом?

— Мій брат знає, що я тут, — відповіла Алія.

— Можеш сказати йому, щоб він здався, урятувавши твоє життя?

Алія всміхнулася до нього невинно й щиро.

— Я не робитиму цього, — відповіла вона.

Барон ступив уперед і став біля Алії.

— Ваша Величносте, — благав він. — Я нічого не знав про…

— Якщо переб’єте мене ще раз, Бароне, — процідив Імператор, — то втратите здатність перебивати… назавжди. — Він не відводив погляду від Алії, вивчаючи її примруженими очима. — Не робитимеш, так? А можеш прочитати в моїх думках, що я зроблю, якщо ти не послухаєшся?

— Я вже сказала, що не вмію читати думки, — відказала вона. — Але, щоб зрозуміти ваші наміри, телепатія не потрібна.

Імператор насупився.

— Крихітко, твої зусилля марні. Я об’єднаю свої сили й знищу цю планету до…

— Це не так просто, — заперечила Алія й поглянула на агентів Гільдії. — Запитайте в них.

— Не надто мудро з твого боку йти супроти моїх бажань, — сказав Імератор. — Ти не повинна відмовляти мені навіть у найдрібніших вимогах.

— Іде мій брат, — сказала Алія. — І навіть Імператор тремтітиме перед Муад’Дібом, адже з ним сила й правда, й небеса посміхаються йому.

Імператор звівся на ноги.

— Ця гра зайшла надто далеко. Я захоплю твого брата й усю планету, а тоді зітру їх….

Кімната навколо них загуркотіла й затрусилася. Позаду трону, де шатро приєднувалося до імператорського корабля, зі стелі посипався пісок. Різке стягнення шкіри повідомило всіх, що увімкнувся велетенський щит.

— Я ж казала, — зауважила Алія. — Мій брат іде.

Імператор стояв перед троном, притиснувши праву руку до вуха — з передавача долинав звіт про ситуацію. Барон став на два кроки позаду Алії. Сардаукари зайняли місця біля дверей.

— Ми повернемося в космос і перегрупуємося, — сказав Імператор. Бароне, даруйте мені. Ці божевільні напали на нас під прикриттям бурі. Ми їм покажемо, що таке гнів Імператора. — Він указав на Алію. — Віддайте її тіло бурі.

Доки він говорив, Алія відступила назад, удаючи жах.

— Нехай буря забере все, що зможе! — закричала дівчинка.

І потрапила просто до рук Барона.

— Я тримаю її, Ваша Величносте! — крикнув Барон. — Чи вбити її зараз чи….ааааа! — він кинув Алію на підлогу, затиснувши ліву руку.

— Вибач, дідусю, — сказала Алія. — Ти зустрівся з ґом джаббаром Атрідів, — вона звелася на ноги й випустила з рук чорну голку.

Барон упав назад. Його очі розширилися, доки він витріщався на червону смугу на лівій долоні.

— Ти… ти…

Він упав на бік, так і звисаючи на силових підвісках — безвільна гора плоті, що теліпалася