Валентин Лукіч Чемеріс - Ваші пальці пахнуть ладаном

слова «пуща» (густий важкопрохідний ліс) і назви річки Водиця. Відома з XI століття як місце княжих ловів (полювання). У 1724 році там було створено лісове господарство, у 1890-х міська дума заснувала дачне селище. Нині в Пущі-Водиці біля 40 санаторіїв, будинків відпочинку, дитячих таборів. До селища примикає Пуще-Водицький ліс (більше 30 тис. га), на території – парк. Перша трамвайна лінія до Пущі-Водиці прокладена у 1904 році.

7

А втім, це постійний головний біль чи не всіх зірок. Клаудіа Шиффер, всесвітньо відома супермодель, наприклад, переробила вертолітний ангар під… шафу для одягу. І цього місця ледве вистачило, аби запхнути всі сукні, що зібралися в неї за 20 років подіумного життя.

І все одно щоранку суперзірку мучила віковічна жіноча проблема: ну зовсім нічого вдягти!..

8

Декадентство, декаданс (від франц. décadence – занепад) – загальна назва кризових явищ у мистецтві кінця XIX – початку XX століття, які відзначалися індивідуалістичним песимізмом, відчуженістю від життя, естетизацією небуття, містикою. Пропагувало принцип «мистецтво для мистецтва». Об’єднувало різні за формальними ознаками, але часто близькі за суттю напрями мистецтва – акмеїзм, футуризм, кубізм, експресіонізм, сюрреалізм, екзистенціалізм.

9

Леніна тоді й справді так переслідували – «буржуазний Тимчасовий уряд», – що він змушений був ховатися… Ні, ні, не на краю світу, а всього лише під боком у Петрограда, у селищі поблизу станції Розлив, де й поселився не без комфорту в курені під виглядом косаря (який, між іншим, нічого не косив), преспокійно писав свої твори, щось там варив у казанку і почувався вельми непогано, відпочиваючи, як пізніше казатимуть, «на лоні природи». Ще й мав можливість звідти, з того куреня, «керувати VI з’їздом РСДРП(б)». Коли він нарешті захопить владу і створить ЧК, у патріархально-поетичних солом’яно-очеретяних куренях під Петроградом не зуміє сховатися жоден його опонент – не кажучи вже про те, щоб звідти керувати роботою з’їзду своєї партії, які всі будуть заборонені й розігнані.

10

Осип Ілліч Рунич (справжнє прізвище – Фрадкін) – популярний актор російського німого кіно. Знявся в кількох десятках фільмів Я. Протазанова, В. Гардіна, Є. Бауера, П. Чардиніна. Першою роллю Рунича в кіно був Ніколай Ростов у «Війні та мирі» (1914), однією з останніх робіт – роль Зарницького у фільмі «Молчи, грусть, молчи…» Запам’ятався Осип Рунич у фільмі «Последнее танго» (1917). Він був закоханим у Віру Холодну, з якою познайомився на зйомках фільму Є. Бауера «Песнь торжествующей любви». Як і багато інших чоловіків, закоханих у Холодну, ніколи не цілував їй руку – тільки кінчики пальців. Після смерті Віри Холодної у 1919 році не зміг більше залишатися в Росії, виїхав до Європи, намагаючись роботою заглушити біль утрати, У 1939 році Осип Рунич перебрався до Південної Америки, де працював у трупі Єврейського Художнього театру. Помер у квітні 1947 року в Йоганнесбурзі.

11

З точки зору релігії, таїнством вінчання Господь об’єднує людей у «плоть одну». Церква наполягає на пожиттєвій вірності подружжя і засуджує розлучення. А тому розторгнення православного шлюбу – справа складна. Якщо причина для розлучення буде визнана несерйозною, такому подружжю буде відмовлено в праві на розлучення. Другий шлюб дозволяється тільки невинуватому чоловікові. А той, хто був винуватим (наприклад, у зраді), у повторний церковний союз може вступити лише за умови покаяння і покарання у формі єпітимії (кари, форму якої вибере священик), накладеної у відповідності з канонічними правилами. Третій церковний шлюб може бути лише у винятковому випадку.

12

Австро-Угорщина – дуалістична (двоєдина) держава, що існувала у 1867–1918 рр. Українці становили (1910) 8 відсотків населення Австро-Угорщини.

13

До 120 років обіцяють продовжити життя лікарі кремлівської лікарні з допомогою розробленої у Росії біопептидної терапії – з газет.

Дай, Боже!

14

Сьогодні Шанхай – найбільше місто Китаю (що в свою чергу є найбільшим на планеті Земля), розташований в естуарії р. Янцзи, на її правій притоці Хуанпу, за 50 км від Східнокитайського моря, з населенням близько 20 мільйонів чоловік! У 1937–1945 рр. Шанхай був окупований японськими військами, з 1945-го – під владою Гоміндану, з 1949-го – звільнений Народно-визвольною армією Китаю.

15

На думку кінокритика М. Александрової, від інших зірок того часу Віра Холодна відрізнялася тим, що грала усвідомлено. Вона не була живим манекеном – вона жила роллю, як справжня велика актриса, все пропускала крізь себе. «Не можна бути мавпочкою, яка повторює вказівку режисера, – говорила в одному інтерв’ю Віра Холодна. – У кожній ролі треба бути іншою. Моя мрія – ролі трагічні, на зразок Маргарити Готьє. Ви знаєте, гра в кіно вимагає багато напруження, зібраності і дуже стомлює. Але я люблю цю творчість! Майбутнє екрана велике і неосяжне. І я щаслива, якщо мої тіні на екрані дають хоч трохи радощів людям!»

16

Інші певні, що то Віра Холодна, як любляча дружина, покликала до себе свого чоловіка, але… Але це вже виходить якась біблійна історія…

17

Іоанн Кронштадтський (Іван Ілліч Сергієв – 1829, Архангельська губернія – 1908, Кронштадт) – священик Православної Російської церкви, протоієрей, настоятель Андріївського собору в Кронштадті, проповідник, духовний письменник. На пожертвування щоденно годував тисячу жебраків. Заснував «Дім працелюбності», при якому була школа, церква, майстерні та притулок. У своєму селі заснував жіночий монастир, збудував великий кам’яний храм, а в Санкт-Петербурзі спорудив монастир, у якому і був по смерті похований. У 1990 році канонізований Руською Православною церквою як святий праведний Іоанн Кронштадтський.

18

Першими від цієї зневіри починають страждати ті, хто знаходиться на передньому краї, хоче ощасливити людство і зробити його кращим – творчі люди. Марк Твен, наприклад, під кінець свого бадьорого життя геть втратив святу віру в прогрес, в розумний початок життя і з колись життєрадісного юнака перетворився на гіркого песиміста: «Бог – зло, світобудова – бездуховний механізм, людина – іграшка долі!»

Це ж треба колишньому оптимістові дожитися і дописатися до такого!

Чи, скажімо, О’Генрі. У його новелах фінали завжди щасливі – мудрий щасливий випадок приходить на допомогу його героям, позбавляє їх сірої одноманітності, безпросвітних буднів, натомість заряджаючи вірою й оптимізмом. В його новелах щось різдвяно-щасливе, філософія всеперемагаючого добра з утвердженням існування того, що ніколи не збувається… Але сам письменник швидко впав у стан глибокої душевної депресії, ні у що більше не вірив, перестав писати, майже нічого не їв, але багато пив і помер у лікарні для бідняків на сорок восьмому році свого життя