Олександр Романович Бєляєв - Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв

над містом помітять багато людей. Джейн, звичайно, обурилася б від самої думки про політ. Але це треба було для врятування дитини. Перед нею ж не було обличчя цієї стражденної матері! Матері маленького Сема! Хіба можна встояти перед горем матері?

І навряд чи хто пізнає його, тим паче ввечері. Летіти він може на великій висоті, і кінець кінцем хіба він завтра рано-вранці не виїде з цієї країни?.. Та чи встигне він?

— Я радий був би допомогти вам, місіс, але, на жаль, у моєму розпорядженні дуже мало часу, всього дві—три години. Мене терміново викликають…

— Більше ніж дві години і не потрібно, — швидко й радісно відповіла місіс Уоррендер. — Наш білдінг недалеко і майже поряд з тим, де мучиться мій бідни.ї хлопчик. Автомобіль чекає мене. Ви згодні? Ви не відмовляєтесь? — питала вона, благально дивлячись на Аріеля.

Місіс Уоррендер міцно потисла руку Аріелю, і вони вийшли з готелю.

РОЗДІЛ СОРОК ТРЕТІЙ
ЗНОВУ ОБМАН

У розкішній квартирі багатоповерхового будинку, куди привезла Аріеля місіс Уоррендер, він застав сищика Тутса, Марка і містера Уоррендера, батька викраденої дитини. Батько здавався зовсім приголомшеним, був майже в нестямі. Не встаючи з крісла, він простягнув Аріелю руку — на його обличчі промайнула хвороблива посмішка — і жестом запросив юнака сідати. У нього були енергійні риси обличчя і коротко підстрижене, з сивиною на скронях, волосся.

— Дякую вам, містер, що ви відгукнулися на наше горе. Поговоріть з ними. — Він вказав на Тутса і Марка. — Я… не можу, пробачте.

— Завдання просте, містер, — почав Тутс свої пояснення, — треба тільки діяти швидко і рішуче. Ось план міста, фото білдінга. Хрестиками позначені поверх, квартира, вікно. Вікна завжди відчинені. Ось план квартири…

Тутс коротко, ясно, діловито намітив план дії.

— Якщо сьогодні не повернути дитину до наших рук, завтра вже буде пізно. Ходімо, я покажу вам, звідки ви можете зробити зліт…

З плоского даху, де в Уоррендерів був посаджений сад, Аріель стрімко піднявся по прямовисній лінії.

Він давно не літав і з задоволенням віддався знайомому відчуттю свободи, легкості, простору повітряної стихії. І відмовитись од цього?.. О, коли б можна було занести Лоліту в якусь прекрасну вільну країну з чудовими квітами й деревами… Чому він не заніс її в джунглі? Звив би гніздо на розложистому дереві І жив би з нею і Шарадом.

Але мріяти було ніколи. Внизу вирувало і гуркотіло чуже величезне місто. А над головою в синій безодні неба мирно мерехтіли зорі. Аріель знову поглянув униз. Він бачив, ніби величезний план, острів Манхаттан, розділений на квадратики кварталів з темним прямокутником центрального парку і Бродвеєм, що простягся через місто. Всі береги порізані зубцями доків та пристаней. Ось широкий чорний Гудзон, у якому відбилися вогні безлічі пароплавів і каботажних суден, Лонг-Айленд… Статуя Свободи з невгасимим світлом у простягнутій руці. Вулиці, залиті світлом, здавалися світними. Темними, похмурими скелями височіли хмарочоси. Робочий день скінчився, і світло в їх вікнах було погашене. Численні клерки розійшлися по домівках. Нижні ж поверхи хмарочосів та інших будівель палали вогнями вітрин, реклам, відкидаючи червонуватий відблиск на стіни. На деяких темних хмарочосах зміїлися світлові реклами. Де-не-де у вікнах верхніх поверхів ще горіло світло. Ці вогники здавалися великими зорями, що впали з неба й не долетіли до землі.

А вдалині до обрію простяглася чорна гладінь океану з рухливими зорями пароплавних вогнів. Аріель відчував прохолодне дихання океану і з задоволенням на повні груди вдихав чисте повітря висот.

Він не без зусиль знайшов потрібний хмарочос, поверх, квартиру, вікно і полетів до мети. Це було перше вікно від рогу.

Тутс не одурив: вікно справді було відчинене й освітлене.

Аріель спочатку зазирнув у нього. В добре вмебльованій кімнаті нікого не було.

Тоді він влетів у вікно і опустився на підлогу. Двері прямо і ліворуч. За дверима ліворуч має бути дитяча кімната. Увійти туди, схопити дитину, закутавши ковдрою, щоб не простудити, й вилетіти… Коли хто зустрінеться, ні про що не говорити і діяти швидко, користуючись неминучим замішанням.

Аріель попрямував до дверей ліворуч і тихо відчинив їх. Він побачив дитячу кімнату. В ліжечку лежала дитина, над нею ніжно схилилася молода жінка. Дитина не спала. Вона ворушилася, тихо плакала.

— Мамо, — раптом покликала вона, простягаючи рученята.

Молода жінка взяла дитину на руки і поцілувала з ніжністю матері. Дитина поклала їй на груди голову і обняла рученятами за шию.

— Крихітко моя, не плач, Сем, не плач, дитинко!..

Жінка стояла спиною до Аріеля.

Аріель стояв у цілковитому здивуванні і нерішучості. Він не сумнівався, що бачить біля дитини матір. Але хто ж тоді місіс Уоррендер і про якого маленького Сема вона говорила! Не виривати ж дитину з рук матері! Гойдаючи сина, жінка обернулась і помітила Аріеля. Вона посміхнулася, довірливо пішла йому назустріч, вигукнула:

— Нарешті! Я так чекала вас!..

Аріель остаточно перестав будь-що розуміти. Він непорушно стояв у дверях, не знаючи, що сказати і що робити.

— Сем ще зранку скаржився на біль у голівці, — сказала жінка і простягла Аріелю дитину. — Одне лихо за одним…

Аріель догадався, що його вважають за лікаря. І щоб розплутати хоча б одне непорозуміння, він промовив:

— Пробачте, місіс, я не лікар…

Жінка зблідла, раптом міцно притисла дитину до грудей, відступила на кілька кроків і з страхом спитала:

— Хто ж ви? Як ви увійшли? Чи не від них ви? Не від цих жахливих людей, які хочуть відібрати у мене моє щастя?.. — І вона замовкла, дивлячись на сина тривожним поглядом.

Ні!