Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

Ганни. Де вона зараз, Ганна Ланко? Мабуть, вже встигла винайти надзвичайні речі за той час, поки Король і Орленко йшли далеким страдним шляхом війни.

Інколи до друзів прилітав Ростовський. Він завжди приносив найсвіжіші новини. Це були не тільки новини армійського характеру. Все, що твориться в Києві, Росовський знав досконало. Король уже не запитував, звідкіля в його друга з'являються такі відомості.

Особливо приємно було почути, що інститут стратосфери повернувся до Києва і розташувався на своїх старих місцях.

— Отак і ми з вами колись повернемося і станемо на свої місця, — збуджено говорив Король. — Тільки одне мушу я вам сказати — місця вже будуть не ті, і ми вже будемо не ті. Війна для нас всіх великою школою стала, школою мужності, школою товариських відносин, справжньої дружби. І всі люди в Союзі так само змінилися.

Він говорив це переконливо, відчуваючи хвилювання в серці. Він знав, що вся країна стала на вищий ступінь, і приємно було відчувати, що і ти сам не відстав.

В Польщі, зовсім недалеко від Варшави, сиділи вони в маленькому бліндажі на плацдармі за Віслою. Всім було ясно, що скоро, дуже скоро розпочнеться новий великий наступ і буде він блискавичним і переможним, і приведе десь аж до серця Німеччини, до самого лігва звіра.

Це був вечір перед Новим роком, і товариші підняли келихи за Радянську Армію, побажали всій країні щастя в цьому сорок п'ятому році.

І в цей же час у Києві, в інституті стратосфери, за довгим, білосніжною скатертиною накритим столом встав Валенс і майже слово в слово повторив тост Короля.

Це наступав сорок п'ятий рік, рік великої перемоги.

Після того як розійшлися всі з-за столу, Крайнєв пройшов до кабінету Валенса, і кілька хвилин вони сиділи мовчки, ніби підводячи підсумок цьому минулому рокові. Що ж, вони були немалі, ці підсумки. Тепер яснішими стали шляхи до повного оволодіння реактивною технікою.

Несподівано Крайнєв подумав про те, що наші війська наближаються до Німеччини і може випасти нагода коли-небудь побувати в бетонній тюрмі, де довелося провести стільки часу, йому дуже хотілося б побачити Людвіга фон-Дорна. Їм знайшлося б про що поговорити…

Крайнєв пригадав повідомлення про літаки-снаряди, якими німці намагалися розбити Лондон. Видно, це все-таки була робота Дорна. Це показувало, як напружено працювали німці над реактивною технікою, і водночас доводило їхню слабкість у цій техніці. Адже навіть при тому захопленні, яке виявляли німці до нових моделей винищувачів, у них піде, на жоднім ділянці фронту, не з'явилося реактивного літака. Значить, вони ще зовсім не розв'язали проблем реактивного літакобудування. Значить, виграно у німців цю велику і напружену, нікому не видиму, технічну війну.

І в той час, коли в залі інституту стратосфери відбувалися танці і люди святкували Новий рік, Крайнєв з Валенсом сиділи і міркували кожен про своє, про друзів і ворогів, сиділи, думаючи про минуле і накреслюючи плани на майбутнє.

Несподівано пролунав стук у двері. Валенс навіть слова сказати не встиг, як двері відчинилися навстіж і на порозі стали три жінки. Марина, Ганна і Валя, веселі, трохи збуджені від танців, заявили, що це не чесно тікати від товариства в такий вечір.

Валенс і Крайнєв встали їм назустріч. Було дуже приємно саме в таку хвилину побачити надійних давніх своїх подруг, з якими зв'язана майже кожна подія в житті, вся робота, хвилювання і успіхи, радості і розчарування.

Крайнєв приніс вина. Вони розлили його у високі келихи і підняли тост за тих, кого зараз не було з ними, за тих, що в бліндажах, у холодних промерзлих окопах готувалися до великого наступу на Німеччину.

Крайнєв випив своє вино і раптом відчув, що за ці роки справжні друзі з'явилися біля нього, вірні в біді і в щасті, непохитні і чесні. Він сказав про це — і всі здивувалися, бо саме таке почуття в кожного з'явилося в цю мить.

В інституті стратосфери ще грала музика, і дівчата танцювали невтомно, а в бліндажі, виритому на Мангушівському плацдармі недалеко від Варшави, вже давно настала тиша. Заснув Сергій Король, разом з Орленком укрившись однією ковдрою, бо другу віддали гостеві. Вони спали солодко, як сплять діти або солдати, вже давно звичні до бою.

Проте цієї ночі виспатися їм не вдалося. Прибіг посильний, розбудив Короля, простягнув йому пакета.

— От і маємо на завтра бойовий наказ, — сказав Король, розгорнувши папірця.

Полк Сергія Короля мав підтримати піхотну дивізію. Це наші війська пробували оборону німців перед великим наступом.

І в перший день сорок п'ятого року Сергій Король вів бій, поширюючи Мангушівський плацдарм. Це поволі починався генеральний наступ.

І коли через десяток днів було віддано наказ і артилерія заговорила на повний голос, так, що здригалися завіслянські ліси, Король, уже не озираючись, повів свій полк.

Він врізувався все глибше і глибше в німецьку оборону, аж поки не луснула вона і не покотилися танки з громом і ревом у тил німцям, все змітаючи на своєму шляху.

Тепер Король уже зовсім відірвався від піхотних частин. Він тримав зв'язок тільки по радіо, та ще коли-не-коли прилітав до нього на своєму літаку Росовський. Всім було ясно, що німецькі фашисти стоять на самому краєчку прірви і треба їх туди зіпхнути.

Дивне почуття охопило Короля, коли танки його перейшли кордон Німеччини. Під сталевими гусеницями скрипіла скута морозом земля, яку ненавиділи мільйони радянських людей, до якої мріяли дістатися, щоб знищити гітлерівську нечисть. Тепер треба тільки добити звіра і зробити це якнайшвидше і з найменшою кров'ю І коли вже до Одеру було зовсім недалеко і Король був переконаний, що плацдарм йому вдасться втримати напевне, раптом прийшов наказ повертати круто на північ.

Нічого не розуміючи, Король тільки руками розвів. Він ладен був запідозрити тут помилку, але прилетів Росовський і пояснив