Стендаль - Червоне і чорне, Стендаль

class="s5">Почувши про це, Матильда мало не збожеволіла з ревнощів. Адже пан де Фрілер признався їй, що при всьому своєму авторитеті він не може до такої міри зневажати пристойність, щоб дати їй можливість бачитися з своїм другом більше як раз на день. Матильда доручила стежити за пані де Реналь, щоб знати кожен її крок. А пан де Фрілер, який мав спритний розум, з усіх сил намагався довести Матильді, що Жюльєн не гідний її.

Та що більше вона терзалася, то дужче кохала його і мало не щодня робила йому жахливі сцени.

Жюльєн за всяку ціну хотів бути чесним з цією сердешною дівчиною, яку він так знеславив, але раз у раз його шалене кохання до пані де Реналь перемагало. Коли йому не вдалося своїми слабими доводами переконати Матильду в тому, що відвідини її суперниці мають зовсім невинний характер, він казав собі: «Тепер уже близький кінець цієї драми, в цьому моє виправдання, якщо я не вмію краще прикидатись.

Мадемуазель де Ла-Моль одержала звістку про смерть маркіза де Круазнуа. Пан де Тале, уславлений своїм багатством, дозволив собі висловити деякі образливі припущення з приводу зникнення Матильди. Пан де Круазнуа зажадав, щоб він узяв свої слова назад. Пан де Тале показав йому одержані ним анонімні листи з подробицями, так майстерно підібраними, що нещасний маркіз не міг не побачити крізь них істину.

Пан де Тале дозволив собі при цьому деякі жарти, далеко не делікатного характеру. Не тямлячи себе від гніву й горя, пан де Круазнуа так категорично став вимагати пробачення, що мільйонер вирішив битись на дуелі. Дурість перемогла, і юнак, найбільш достойний кохання з усіх молодих парижан, загинув, не доживши й до двадцяти чотирьох років.

Ця смерть справила дивне, болісне враження на знесилену душу Жюльєна.

- Бідний Круазнуа справді порядно і чесно ставився до нас,- казав він Матильді.- Він мусив ненавидіти мене з того часу, коли ви так необережно поводились у салоні вашої матусі, і шукати сутички зі мною; бо ненависть, яка йде на зміну зневазі, звичайно буває несамовита.

Смерть пана де Круазнуа змінила всі плани Жюльєна щодо майбутнього Матильди. Протягом кількох днів він намагався довести їй, що вона мусить одружитись з паном де Люзом.

- Це чоловік несміливий, не такий вже єзуїт,- казав він їй,- і він, безперечно, проситиме вашої руки. Честолюбство його похмуріше й послідовніше, ніж у нещасного Круазнуа, у його рідні немає герцогства, а тому він охоче одружиться з удовою Жюльєна Сореля.

- До того ж з удовою, що зневажає всякі високі почуття,- холодно зауважила Матильда,- бо вона доволі прожила на світі, щоб побачити, як її коханий через півроку зрадив її для другої жінки, винної у всіх їхніх нещастях.

- Ви несправедливі. Паризькому адвокатові, якому доручено клопотатись про моє помилування, ці відвідування пані де Реналь дадуть чудовий привід для красномовства. Він змалює, як ласкаво піклується про вбивцю його жертва. Це може справити враження, можливо, колись ви ще побачите мене героєм якої-небудь мелодрами...- і таке інше, і таке інше.

Жорстокі ревнощі й цілковита неможливість помсти, нескінченне горе без усякої надії попереду (бо, якщо навіть припустити, що Жюльєн буде врятований,- як завоювати знов його серце?), сором і біль від того, що вона зараз любить більше, ніж будь-коли, свого зрадливого коханця,- все це зробило мадемуазель де Ла-Моль надто мовчазною. Ні зусилля пана де Фрілера, ні грубувата щирість Фуке не могли вивести її з цього стану.

Щодо Жюльєна, то за винятком тих хвилин, які в нього відбирала Матильда, він жив тільки своїм коханням і майже не думав про майбутнє. І такою є незбагненна дія цього почуття, коли воно сягає своєї вершини і в ньому нема ніякої фальші, що й пані де Реналь майже поділяла його безтурботність і тиху радість.

- В минулі дні,- казав їй Жюльєн,- гуляючи з тобою в лісах Вержі, я міг бути таким щасливим, але палке честолюбство заносило мою душу в фантастичні краї. Замість того щоб притиснути до серця твою прекрасну руку, що була так близько коло моїх уст, я забував про тебе, мріючи про майбутнє, я був у полоні тих незчисленних битв, які мав витримати, щоб завоювати якесь нечуване багатство... Ні, я, напевне, так і вмер би, не знаючи, що таке щастя, якби ти не прийшла до мене сюди у в’язницю.

Дві події порушили це спокійне життя. Духівник Жюльєна, хоч він і був янсеністом, не уникнув підступів єзуїтів і, сам того не підозріваючи, зробився їх знаряддям.

Одного разу він прийшов до Жюльєна і сказав йому, що коли він хоче уникнути тяжкого гріха самогубства, то мусить зробити все для того, щоб домогтись помилування. Духовенство має великий вплив у міністерстві юстиції в Парижі, а тому є дуже легкий спосіб: навернення в лоно церкви з широким розголосом.

- З широким розголосом! - повторив Жюльєн.- Ах, отче, ловлю вас на слові: виходить, і ви граєте комедію, як місіонер!

- Ваша молодість,- поважно продовжував янсеніст,- врода, якою нагородило вас провидіння, навіть мотиви вашого злочину, що й досі лишаються загадкою, героїчні зусилля врятувати вас з боку мадемуазель де Ла-Моль, зрештою, все, аж до дивовижної прихильності, яку виявляє до вас ваша жертва, все це зробило вас героєм в очах молодих безансонських жінок. Вони забули для вас усе, навіть політику... Ваше навернення знайде відгук в їхніх серцях і залишить у них глибокий слід. Ви можете зробити величезну послугу релігії, так невже ж я вагатимусь з тієї дрібної причини, що єзуїти вчинили б так само в подібних умовах! Таким чином вони можуть перешкодити нам і тут, у цьому окремому випадку, де їхня хижість безсила! Ні, так не повинно бути... Сльози, викликані вашим наверненням, знищать згубний вплив десятьох видань безбожних творів Вольтера.

- А що ж залишиться мені тоді,- холодно заперечив Жюльєн,- коли я зневажатиму самого себе? Я був честолюбним і не буду ганити себе за це, я діяв так, як вимагає наш час. Тепер я живу з дня на день. Але я наперед знаю, що відчув би себе дуже нещасним, якби припустився якоїсь підлоти...

Друга подія, що завдала ще більшої прикрості Жюльєнові, була пов’язана з пані де Реналь. Якась приятелька-інтриганка переконала цю наївну й боязку жінку, що її обов'язок - їхати в Сен-Клу і кинутись до ніг короля Карла X.

Вона вже принесла раз найбільшу жертву, наважившись на розлуку з Жюльєном, і після