Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і келих вогню

- Професоре, - пробурмотів Гаррі, - а де містер та місіс Діґорі?

- Вони з професоркою Спраут - відповів Дамблдор. Його голос, такий спокійний під час допиту молодшого Барті Кравча, вперше затремтів. - Вона ж вихователька Седрикового гуртожитку, вона його знала найкраще.

Вони наблизилися до кам'яного гаргуйля. Дамблдор сказав пароль, гаргуйль відскочив убік, і Гаррі з Дамблдором ступили на рухомі гвинтові сходи, що вели до дубових дверей. Дамблдор їх відчинив.

Посеред кімнати стояв Сіріус. Обличчя його було бліде й виснажене, як і тоді, коли він утік з Азкабану. Сіріус кинувся до Гаррі.

- З тобою все гаразд? Я так і знав... знав, що щось таке... то що сталося?

Його руки тремтіли, коли він допомагав Гаррі сісти на стілець біля стола.

- Що сталося? - наполегливіше повторив він.

Дамблдор почав переповідати Сіріусові все, що розказав молодший Барті Кравч. Гаррі слухав лише наполовину. Він так стомився, що тіло аж ломило від болю. Не хотілося нічого - лише сидіти тут годинами, і щоб ніхто не турбував, доки він не засне, і щоб ні про що більше не думати і нічого не відчувати.

Почулося м'яке шелестіння крил. Фенікс Фоукс знявся зі свого сідала, перелетів через кімнату й сів Гаррі на коліно.

- О, Фоукс, - зрадів Гаррі й погладив прекрасне вогненно-золоте феніксове пір'я. Фоукс лагідно закліпав. Від теплої ваги його тіла струмував якийсь затишок.

Дамблдор замовк. Він сидів за столом навпроти й дивився на Гаррі, але той уникав цього погляду. Дамблдор хотів його про все розпитати. Хотів, щоб Гаррі розповів геть усе.

- Гаррі, я повинен знати, що було після того, як ти в лабіринті доторкнувся до Кубка, - сказав Дамблдор.

- Дамблдоре, чи можна відкласти це до завтра? - спитав Сіріус, поклавши Гаррі на плече руку. - Дай йому поспати. Нехай відпочине.

Гаррі подумки подякував Сіріусові, та Дамблдор не звернув на ці слова уваги. Він нахилився вперед. Дуже неохоче Гаррі підвів голову й поглянув у блакитні очі навпроти.

- Якби я міг тобі допомогти й наслати на тебе сон, щоб віддалити мить, коли доведеться згадати все, що сьогодні було - то я так би й зробив. Але я знаю, як краще. Якщо біль притлумлювати, то згодом він стане ще гострішим. Твоя відвага перевершила всі мої сподівання. Тож я прошу тебе продемонструвати її ще раз. Прошу розповісти нам про все, що було.

Фенікс проспівав м'яку трель, яка розлилася кімнатою, і Гаррі відчув, наче крапля гарячої рідини влилася йому в горло й зігріла шлунок, додаючи сили.

Він глибоко вдихнув і почав свою оповідь. Усе пережите вночі пропливало перед очима. Він бачив іскристу поверхню варива, що повернуло Волдемортові тіло. Бачив, як між могилами являлися смертежери. Бачив Седрикове тіло, що лежало на землі поруч з Кубком.

Сіріус міцно тримав Гаррі за плече і раз чи двічі збирався щось сказати, але Дамблдор жестом його зупиняв - і Гаррі був за це вдячний, бо нарешті розговорився. Він навіть відчував полегкість, наче з нього витікала якась отрута. Він мусив зібрати всю свою рішучість. Крім того, з'явилося відчуття, що після завершення оповіді стане легше.

Коли Гаррі розповів, як Червохвіст проколов кинджалом йому руку, Сіріус не стримав різкого вигуку. Дамблдор підвівся так швидко, що Гаррі аж здригнувся. Обійшовши стіл, Дамблдор попросив Гаррі простягти руку. Гаррі показав місце, де мантія була розпорота й виднілася кривава рана.

- Він сказав, що моя кров зробить його сильнішим, ніж кров будь-кого іншого, - промовив Гаррі. - Сказав, що здобуде ще й дарований мені мамою захист. І він таки торкався мене, і це йому не шкодило. Торкався мого обличчя.

На якусь частку секунди Гаррі здалося, що в Дамблдорових очах блиснув тріумф. Та наступної миті переконався, що йому приверзлося, бо коли Дамблдор знову сів на своє місце, то здавався страшенно старим і змученим. Гаррі ще ніколи не доводилося бачити його таким.

- Дуже добре, - сказав Дамблдор, - цей бар'єр Волдеморт переступив. Гаррі, будь ласкавий, продовжуй.

Гаррі заговорив знову. Він пояснив, як саме Волдеморт з'явився з казана і переповів, скільки міг згадати, промову Темного Лорда до смертежерів. Тоді описав, як Волдеморт його розв'язав, повернув чарівну паличку і приготувався до дуелі.

Та щойно оповідь дійшла до миті, коли золотий промінь світла сполучив його та Волдемортову чарівні палички, Гаррі раптом відчув, як стислося горло. Він намагався заговорити знову, але спогади про те. що відбувалося з чарівною паличкою Волдеморта. затопили його свідомість. Він бачив, як з'являвся Седрик, бачив старого чоловіка, Берту Джоркінз... маму... тата...

Нарешті Сіріус порушив тишу.

- Чарівні палички поєдналися? - спитав він, переводячи погляд з Гаррі на Дамблдора. - Але чому?

Гаррі подивився на Дамблдора. Обличчя в того мало якийсь застиглий вираз.

- Пріорі Інкантатем, - пробурмотів він.

Їхні з Гаррі погляди зустрілися й між ними з'явився невидимий промінь розуміння.

- Ефект зворотного перебігу заклять? - спитав Сіріус.

- Саме так, - підтвердив Дамблдор. - У чарівних паличок Гаррі та Волдеморта однакові серцевини. Обидві містять перо того самого фенікса. Оцього фенікса, до речі, - додав він, вказуючи на червоне й золоте пір'я птаха, який мирно вмостився на колінах у Гаррі.

- Пір'їна в моїй паличці - від Фоукса? - вражено перепитав Гаррі.

- Так, - кивнув Дамблдор, - містер Олівандер чотири роки тому відразу, як ти вийшов з його крамниці, написав мені, що ти купив другу паличку.

- Що ж трапляється, коли паличка зустрічає свою сестру? - запитав Сіріус.

- Одна проти одної вони не діятимуть, - пояснив Дамблдор. - Якщо ж власники паличок змусять їх до битви... тоді станеться дуже дивне. Одна з них зробить так, щоб друга відтворила здійснені нею чари - тільки у зворотному порядку. Спершу останнє... тоді попереднє...

Він запитально глянув на Гаррі, і Гаррі кивнув.

- Отож, - повільно мовив Дамблдор, не зводячи з Гаррі очей, - повинен був з'явитися Седрик.

Гаррі знову кивнув.

- Діґорі ожив? - спитав Сіріус.

- Жодне закляття не може розбудити мертвого, - з гіркотою промовив Дамблдор. - З'явитися могло хіба що зворотне відлуння. З чарівної палички з'явилася тінь живого Седрика... Правду кажу, Гаррі?

- Він зі мною говорив, - підтвердив Гаррі, знову затремтівши. - Цей... цей Седриків привид, чи що воно таке, говорив.

- Відлуння, - сказав Дамблдор, - яке зберегло Седриків вигляд і вдачу. Гадаю, потім виникли схожі образи... Давніші жертви Волдемортової палички...

- Старий чоловік, - здушено проказав Гаррі. - Берта Джоркінз. І...

- Твої батьки?