Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

Сай Джордан підтвердив. Втрутився Енсон Гарріс:

— Вирівнялися на десяти тисячах, повертаємося на курс два-сім-нуль. У нас деформація конструкції через вибух, ступінь невідомий. Просимо надати інформацію про погоду та злітно-посадкові смуги — Торонто, Детройт Метрополітен та Лінкольн. — У голові Гарріса миттєво постала картина достатньо великих аеропортів, які могли би прийняти «Боїнг-707», з усіма спеціальними вимогами стосовно посадки, що їм знадобляться.

Вернон Демерест проліз крізь місце, де колись були двері кабіни екіпажу, та інші уламки в салоні. Поспішаючи, він прослизнув на своє сидіння праворуч.

— Ми за тобою сумували, — сказав Гарріс.

— Усе під контролем?

Гарріс кивнув.

— Якщо хвіст не відпаде, нам пощастило. — Він повідомив про ускладнення руху керма та тримера стабілізатора. — Хтось там петарду підірвав?

— Щось таке. Здоровенна, бляха, діра залишилась. Я не мав часу оцінити.

Невимушеність обох чоловіків була хіба поверховою. Гарріс продовжував стабілізовувати літак, шукаючи рівної висоти та курсу. Він розважливо промовив:

— То був хороший план, Верноне. Він міг спрацю­вати.

— Міг, та не спрацював. — Демерест повернувся до бортінженера. — Піди до туристичного салону. Перевір пошкодження, повідом переговорним пристроєм. Тоді допоможи, чим зможеш, людям. Нам треба знати, чи багато поранених та наскільки серйозно. — Вперше він дозво­лив собі страдницьку думку. — І дізнайся, як там Ґвен.

Повідомлення з аеропортів, про які був просив Енсон Гарріс, прийшли з центру в Торонто: аеропорт в Торонто досі закритий; усі смуги під глибоким снігом та заметами. Детройт Метрополітен — усі смуги закриті для регу­лярних рейсів, але снігоочисники звільнять смугу три-ліву, якщо це необхідно для аварійного підходу та посадки; на смузі п’ять-шість дюймів снігу, під ним лід. Видимість у Детройті шість сотень футів219, дрібний сніг. Аеропорт Лінкольна — всі злітно-посадкові смуги очищені та го­тові до експлуатації; смуга три-нуль тимчасово закрита через перешкоду. Видимість у Лінкольні одна миля; північно-західний вітер, тридцять вузлів, з поривами.

Енсон Гарріс звернувся до Демереста:

— Я не збираюся зливати пальне.

Демерест, розуміючи хід думок Гарріса, ствердно кивнув. Якщо їм вдасться втримати літак під контролем, будь-яка посадка буде важкою і вимагатиме майстерності, через значну масу пального, якої в інших умовах вистачило б до Рима. Проте в теперішній ситуації злив непотрібного пального може таїти ще більшу небезпеку. Вибух та пошкодження задньої частини, ймовірно, запустили короткі електричні замикання чи тертя металу, які й зараз могли давати іскри. Якщо злити пальне під час польоту, єдина іскра може обернути літак на жертовне вогнище. Обоє командирів усвідомлювали: краще уникнути ризику загорання та прийняти труднощі з посадкою.

Та разом з тим таке рішення означало, що посадку в Детройті — найближчому великому аеропорту — можна виконати тільки у відчайдушній ситуації. Через значну масу літак приземлятиметься швидко, що вимагатиме кожного доступного фута злітно-посадкової смуги та майстерного гальмування. Злітно-посадкова смуга три-нуль — най­довша у Детройт Метрополітені, яка їм знадобиться, — мала лід під снігом, а це найгірша можлива комбінація в їхніх умовах.

Де б Рейс Два не приземлявся, існував один непередбачуваний чинник — обмеженість у керуванні через проблеми з кермом та тримером стабілізатора, про які вони вже знали, хоча не були певні щодо масштабів.

Для посадки аеропорт Лінкольна пропонував найкращі шанси безпеки. Та Лінкольн був як мінімум за годину польоту від них. Їхня теперішня швидкість — двісті ­п’ятдесят вузлів220 — була набагато нижча, ніж та, з якою вони рухалися на вищих ешелонах, і Енсон Гарріс не прискорював літак, сподіваючись уникнути більших пошкоджень. На жаль, це створювало певні труднощі. На такому низькому ешелоні, десяти тисячах футів, вони зазнавали доб­рячого бафтингу й турбулентності через бурю, яка їх огорнула, хоча раніше була далеко внизу.

Питання полягало ось у чому: чи зможуть вони залишатися в повітрі ще годину?

Незважаючи на все, що сталося, минуло всього п’ять хвилин з моменту вибуху та вибухової розгерметизації.

Центр керування повітряним рухом знову запитав:

— «Транс-Америка-Два», повідомте про свої наміри.

Вернон Демерест відповів, попросивши прямий курс до Детройта, поки вони не перевірять обсяг пошкоджень. Про наміри щодо посадки в Детройтському Метрополітені чи деінде вони повідомлять протягом наступних кількох хвилин.

— Вас зрозумів, «Транс-Америка-Два». Детройт повідомив, що вони забирають снігоприбиральну техніку із ЗПС три-лівої. Доки не буде іншої інформації, вони приготуються до аварійної посадки.

Теленькнув дзвінок внутрішнього переговорного пристрою, і Демерест відповів. То із задньої частини літака дзвонив Сай Джордан, який мусив кричати, щоб його почули крізь рев вітру.

— Командире, тут здоровенна діра, десь шість футів221 завширшки, за задніми дверима. Решта навколо кухні та туалетів у руїнах. Але, наскільки я бачу, все тримається. Силовий привід керма відірвало нафіг, але із тросами керу­вання начебто все нормально.

— А як там поверхні керування? Щось бачиш?

— Здається, обшивка випнулася в бік стабілізатора, тому він несправний. Крім того, зовні я бачу тільки кілька дірок та серйозні вм’ятини, думаю, то від уламків, які сюди винесло. Але нічого не звисає — принаймні я нічого не бачу. Більша частина вибухової хвилі, я б сказав, пішла в бік.

Саме цього Д. О. Ґерреро не передбачав. Він усе на­парта­чив та прорахувався з самого початку. Він зіпсував і вибух.

Найбільша помилка полягала в тому, що він не розумів: будь-який вибух розлетиться навсібіч та значно розсіється, як тільки корпус герметизованого літака дістане пробоїну. Ще одна помилка — він не усвідомив, наскільки міцними будували зараз літаки. В пасажирському авіа­лайнері конструкція та механічна