Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

у випадку падіння тиску; але як запобіжний захід — якщо вони не спрацюють — над головами пілотів був ручний перемикач. Він забезпечував відповідне викидання пасажирських масок та відправляв по них кисень. Гарріс клацнув перемикачем.

Він опустив руку на важелі керування двигунами, відтягуючи всі чотири назад. Літак сповільнився.

Його потрібно було сповільнити ще більше.

Ліворуч від важелів була ручка аеродинамічного гальма. Гарріс потягнув її повністю на себе. Вздовж верхньої поверхні обох крил піднялися спойлери, які спричинили опір та призвели до подальшого гальмування.

Сай Джордан вимкнув аварійний сигнал.

Наразі всі процедури пройшли на автоматі. Тепер настав час приймати рішення.

Необхідно було знайти для літака безпечніший ешелон унизу. З теперішньої висоти двадцяти восьми тисяч футів він повинен опуститися на приблизно три з половиною милі217, де повітря щільніше, щоби пасажири та екіпаж могли дихати і вижити без додаткового кисню.

Рішення, яке Гарріс мусив прийняти, — опускатися повільно чи у швидкісному пікіруванні?

До останніх року-двох для пілотів у випадку вибухової розгерметизації існувала єдина інструкція: пікіруйте негайно. Проте, на жаль, це призвело до як мінімум одного інциденту, коли літак розпався на шматки, хоча повільніший спуск міг би його врятувати. Тепер пілотів попереджали: Спочатку перевірте пошкодження конструкції. Якщо пошкодження серйозні, пікірування може їх погіршити, тому опускайтеся повільно.

Але така стратегія також таїла небезпеку. Для Енсона Гарріса вона одразу стала очевидною.

Рейс Два, без сумніву, зазнав певних ушкоджень. Несподівана розгерметизація це доводила, а ще вибух, який стався щойно перед нею — хоча навіть менше хвилини тому, — міг уже завдати значних збитків. В інших умовах Гарріс відправив би Сая Джордана до задньої частини літака, щоби перевірити серйозність пошкоджень, але оскільки ­Демереста не було, Джордан мусить залишитись.

Та якими б серйозними пошкодження конструкції не були, існував інший чинник, можливо, більш переконливий. Температура навколо літака була мінус п’ятдесят градусів за Цельсієм. Судячи з холоду, що мало не паралізував, температура всередині, мабуть, також сягнула такої позначки. В такому сильному холоді жодна людина без захисного одягу не протягне більше кількох хвилин.

То в чому менший ризик — чи замерзнути, чи наважитись і спуститися швидко?

Приймаючи рішення, правильність чи неправильність якого можна буде довести тільки пізніше, Гарріс крикнув у переговорний пристрій Саєві Джордану:

— Попередь авіадиспетчерську службу! Ми пікіруємо!

В ту ж мить Гарріс різко накренив літак праворуч та ­випустив шасі. Крен перед пікіруванням матиме два результати: непристебнуті пасажири та стюардеси або ті, хто стоять, втримаються на місці завдяки відцентровій силі; пряме піке кинуло б їх до стелі. Поворот також відводив Рейс Два від авіатраси, якою вони користувалися, і — з надією — від іншого трафіку.

Випуск шасі ще більше знизить поступальну швидкість та зробить піке крутішим.

У гучномовці над головою Гарріс чув, як Сай Джордан передає сигнал лиха.

— Сигнал лиха, сигнал лиха. Я «Транс-Америка-Два». Вибухова розгерметизація. Ми пікіруємо, пікіруємо.

Гарріс штовхнув штурвальну колонку вперед. Через плече він гукнув:

— Проси десять!

Сай Джордан додав:

— Прошу дозволити висоту десять тисяч футів218.

Енсон Гарріс перемкнув радіолокаційний ретранслятор на сімдесят сім — сигнал SOS. Тепер на всіх екранах стеження на землі буде видно «подвійне цвітіння» позначки Рейсу Два, який підтверджуватиме і сигнал лиха, і їхнє розпізнавання.

Вони швидко опускалися, висотомір розкручувався, ніби годинник зі скаженою ходовою пружиною… Минули двадцять шість тисяч футів… двадцять чотири… двадцять три… Варіометр показав зниження вісім тисяч футів на хвилину… Торонтський центр керування повітряним рухом озвався в гучномовці:

— Усі ешелони під вами — вільні. Повідомте про свої наміри, коли будете готові. На зв’язку… — Гарріс вийшов з повороту, тепер опускався прямовисно…

Про холод часу думати не було; якщо вони опустяться досить низько та досить швидко, то можуть вижити — якщо літак триматиметься купи… Гарріс уже бачив проблему з кермом напрямку та рулями висоти; кермо рухалося туго; тример стабілізатора не реагував… Двадцять одна тисяча футів… двадцять… дев’ятнадцять… З того, як поводилися прилади, вибух пошкодив хвіст літака; наскільки серйозно, вони ще побачать, коли Гарріс спробує вийти з піке за хвилину чи менше. Це буде найважчий момент. Якщо якась важлива деталь не витримає, вони продовжать стрімко падати… Гарріс би не відмо­вився від якоїсь допомоги праворуч, але було вже надто пізно, щоб Сай Джордан пересів на сусіднє сидіння. Крім того, бортінженер був потрібен на своєму місці — він закривав повітрозабирачі, збираючи все тепло, яке в них було, перевіряв паливну систему на поломки чи сигнали про пожежу… Вісімнадцять тисяч футів… сімнадцять… Коли вони досягнуть позначки чотирнадцять тисяч футів, Гарріс вирішив, що потрібно почати виходити з піке, щоби вирівняти положення літака на десяти… Проминули п’ятнадцять тисяч… чотирнадцять… Початок виходу зараз!

Органи керування працювали туго, але реагували… Гарріс сильно потягнув на себе штурвальну колонку. Піке вирівнювалося, поверхні керування трималися, літак виходив з піке… Дванадцять тисяч футів; ще повільніший спуск… одинадцять тисяч… десять з половиною, десять!

Вони вирівнялися! Поки що все трималося купи. На цій висоті повітря було придатне для дихання та підтримки життя, додатковий кисень не потрібен. На покажчику температури повітря за бортом — мінус п’ять градусів Цельсія, на п’ять градусів менше температури замерзання; все одно холодно, але це не той смертельний мороз верхніх висот.

Від початку до кінця піке забрало дві з половиною хвилини. Гучномовці зверху ожили.

— «Транс-Америка-Два», я «Торонто-центр».