Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

втрачали свої ряди, вносячи плутанину у рух усього ескорту. А декількох франтів, легко одягнених (щоб покрасуватися перед дамами), після прибуття до Слобідського палацу знімали з коней закляклими.

Коронація відбулася 5 квітня, у Великдень. Павло Петрович дуже довго чекав цієї події. Як він мріяв про цей день, будучи стільки років в опалі у своєї матері! Він розробив до найдрібніших подробиць сценарій не тільки цього дня, а й усіх подальших. Він один знає, як керувати цією країною, він один розуміє, що потрібно його бідному народові. Тисячі прочитаних книг, численні суперечки з дружиною Марією Федорівною — усе це привело його до логічного розуміння подальшого життя. Він знав, що прихильників корінних перетворень (як він вважав) у нього поки небагато, але все буде настільки просто і ясно, що вони обов’язково з’являться. А поки…

На коронації, що проходила в Успенському соборі, імператор був у військовому мундирі зі шпагою, в напудреній перуці з косичкою. Софія та Станіслав отримали спеціальні запрошення і перебували неподалік від імператора. Після читання Євангелія архієреї винесли далматик з малинового оксамиту і наділи його поверх мундира Павла І.

— Ого, — тихенько вимовив на вухо Софії Станіслав, — у далматик (опліччя) вбирали імператорів Священної Римської імперії і французьких королів під час коронацій. І ще Христос на іконах зображується у далматику.

Поверх далматика на плечі імператора накинули порфіру — плащ із багряного шовку, підбитий хвостатим горностаєм. Граф Безбородько виніс корону, яку Павло сам надів на себе. Почалося вінчання на царство, яке проводили новгородський митрополит Гавриїл і московський митрополит Платон. Потім імператор, сидячи на престолі, закликав до себе імператрицю. Марія Федорівна опустилася перед ним на коліна. Павло зняв із себе корону, доторкнувся нею до голови Марії Федорівни, а потім поклав на голову дружини малу корону.

Після чину коронування Павло прочитав маніфест про престолонаслідування, згідно з яким влада передавалася спадкоємцям по чоловічій лінії і тільки за їх відсутності — жінці-спадкоємиці.

Після церковного торжества в Кремлі відбувся військовий парад, яким командував сам Павло І.

На третій день після коронації Станіслав та Софія отримали запрошення до Кремля — Павло І приймав вітання.

Знаючи пристрасть імператора до архітектури, Станіслав заздалегідь виписав з Італії кілька рідкісних книг і альбомів, яких, як він сподівався, у Павла не було.

Софія дуже хвилювалася: завтра вона виходила у світ незрозуміло в якому чині. Точніше, в чині коханки та матері незаконнонароджених дітей графа Станіслава Потоцького. Вона розуміла, що будуть засуджуючі погляди, навіть спроби образити, але Станіслав заспокоював її як міг. Але ж і йому було непросто.

Потоцький вирішив іти на прийом у військовому мундирі, а от Софія довго вагалася, який наряд їй одягнути. Зрештою, увійшовши до кімнати Софії, граф завмер у захваті. Поверх сукні з глибоким вирізом на грудях була одягнута накидка з хутряним коміром. Вона була настільки витончена, що створювала єдиний ансамбль із сукнею. Своє розкішне кучеряве волосся Софія обвила світлим шарфом, як тюрбаном. Волосся, падаючи на хутряний комір, ніби сперечалося: що гарніше? Софія зловила захоплений погляд Станіслава, усміхнулася і ласкаво звернулася до нього:

— Залишилася маленька деталь, mon ange. Тобі належить вибрати, що прикрасить прекрасну шийку твоєї коханої.

— Я, право, в розгубленості, Софі. Таку шию потрібно прикрашати тільки поцілунками.

— Хитрун, ти вправно вийшов з непростої ситуації. Ваші слова, графе, змушують мене забути про прийом у Кремлі і запропонувати вам докладніше показати цей вид прикрас, а вже поверх них я одягну коштовності.

— Із превеликим задоволенням, графине.

У Кремлі в глибині величезної зали Станіслав та Софія побачили імператора з імператрицею, а поряд з ними — колишнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа.

— Генерал Потоцький із синами і графиня де Вітте!

Усі четверо пройшли через усю залу під пильними поглядами придворних, що стояли уздовж стін.

— Ми щасливі знову бачити вас, графе, — почули вони голос Павла.

— А з вами, графине, ми востаннє зустрічалися, здається, в Таврійському палаці. Виглядаєте ви розкішно — кохання завжди перетворює жінку на красуню, — імператриця Марія Федорівна навмисно згадала про Таврійський, щоб підкреслити, що там Софія була з іншим кавалером.

Софія підвела голову і побачила по обличчю Павла, що ця згадка була неприємнішою імператору, ніж їй самій.

Після привітань та вручення подарунків Станіслав із синами і Софія відійшли до натовпу придворних.

Павло І нахилився до Станіслава Августа і запитав:

— Вітте… Здається, він перебуває у нас на службі генералом?

— Так, він після батька спадкоємно отримав начальство над Кам’янецькою фортецею. І цей обов’язок виконав сумлінно. До того ж, користувався славою вправного інженера.

— А потім він став рогоносцем цієї красуні панни Вітте?

— Так, ваша величносте.

Через тиждень після коронації Софія захотіла додому.

— Станіславе, милий, я так скучила за нашими дітьми!

— Софі, потерпи ще трохи. Граф Шереметєв влаштовує велике свято у себе в Останкіні під Москвою і запрошує весь двір.

— Гаразд, але дай слово, що наступного ж дня після свята ми вирушимо до України.

— Я не даватиму слова, дорога, адже і сам скучив не менше за тебе.

Кортеж із гостями (їх налічувалося більше трьохсот) наближався до Останкіна. Микола Петрович Шереметєв обіцяв Павлу І продемонструвати щось незвичайне, тому всі перебували в передчутті цього дива.

Граф Шереметєв особисто зустрічав імператора в кількох кілометрах від маєтка.

— Ваша величносте, залишилося зовсім небагато, палац — за цим гайком.

— Але чому дорога, що веде до палацу, така вузька? — невдоволено спитав імператор. — Боюся, царський поїзд відчуватиме незручності при під’їзді. Адже ви, графе, напевно, не приймали ще у себе такої кількості гостей. Та і з архітектурної точки зору (а ми, повірте, розуміємося на цьому) потрібен просторий в’їзд, що підкреслює красу і велич палацу.

— Винний, ваша величносте, — потупив очі Шереметєв. — Спробую виправити цей недолік.

— Раніше