Кейт Мосс - Лабіринт

— Не будь дурним, Гільєме, — прошипіла Оріана, — відчини двері. Нам обом буде не солодко, якщо хтось зайде і побачить нас тут разом.

— Не грайся зі мною Оріано. Я зараз не в гуморі. Я не дозволю тобі піти геть, поки ти не розкажеш, що ти тут робила? Це він тебе послав?

Тепер Оріана дивилася на Гільєма здивовано.

— Не знаю, про кого ти говориш, Гільєме, клянуся.

Його пальці глибоко впивалися їй у шкіру.

— Невже ти гадала, що я не помічу, га? Я бачив вас разом, Оріано.

Нарешті Оріані полегшало на душі. Тепер вона втямила, чому Гільєм перебував у такому кепському настрої. Впевнившись, що Гільєм не впізнав її супутника, Оріана могла обернути це непорозуміння собі на користь.

— Відпусти, — промовила вона, намагаючись вирватися з його рук, — якщо ти пам’ятаєш, Messire, то саме ти сказав мені, що ми не можемо більше бачитися. — Тепер Оріана відкинула пасмо свого чорного волосся і дивилася на нього живими, яскравими очима. — То чому тебе повинно стосуватися те, що я шукаю прихистку в когось іще? Ти не маєш прав на мене.

— Хто він?

Оріана думала швидко. Їй треба було вигадати ім’я, яке б задовольнило Гільєма.

— Перш аніж сказати тобі, я хочу, щоб ти пообіцяв, що не зробиш нічого нерозсудливого, — благала вона, щоб тільки виграти час.

— Наразі, пані, ви не в тому становищі, щоб установлювати правила.

— Тоді ходімо звідси кудись — до мене в кімнату, надвір, будь-куди, аби звідси. Якщо Алаїс зайде...

З виразу Ґільємового обличчя, Оріана зрозуміла, що це його зачепило. Тепер він найбільше боявся, що Алаїс може дізнатися про їхню зраду.

— Гаразд, — промовив він грубо. Із цими словами відчинив двері вільною рукою і напіввиштовхав, напіввитяг її з кімнати і повів коридором. Коли вони зайшли до її кімнати, Оріана вже зібралася з думками.

— Ну, кажіть, пані, — звелів Гільєм.

Оріана опустила очі долі й зізналася, що вона прийняла залицяння нового прихильника, який був сином одного із союзників віконта. Він її, нібито, довго домагався.

— Це правда? — не вгавав Гільєм.

— Присягаюся своїм життям, — прошепотіла Оріана, дивлячись на нього повними сліз очима.

Гільєм усе ще не довіряв їй, але в його очах промайнула нерішучість.

— Це не пояснює, чому ти опинилась у кімнаті моєї дружини.

— Тільки заради порятунку твоєї репутації, — знайшлася Оріана, — щоб повернути на місце дещо твоє.

— Що саме?

— Мій чоловік знайшов у нашій кімнаті чоловічу пряжку, — Оріана зробила руками жест, — приблизно ось таку завбільшки, оздоблену міддю і сріблом.

— Так, я загубив пряжку, — зізнався Гільєм.

— Жан мав на меті дізнатися, чия то пряжка й оголосити про це прилюдно. Знаючи, кому належить пряжка, я вирішила повернути її до вашої кімнати.

Гільєм знову насупився.

— Чому було не віддати її мені самому?

— Ви уникаєте мене, Messire, — тихо відповіла Оріана, — я не знала коли, і навіть чи взагалі, побачу вас. Крім того, якби нас спостерегли разом, це засвідчило б, що між нами колись щось було. Ти можеш вважати мої дії дурними, але не сумнівайся в чесності моїх намірів.

Оріана бачила, що її слова не переконали Ґільєма, але він не хотів продовжувати цю сварку. Його руки потяглися до кинджала на поясі.

— Якщо ти скажеш Алаїс бодай слово, — нарешті озвався він, — Я вб’ю тебе, Оріано, і нехай Господь мене покарає, якщо я цього не зроблю.

— Вона нічого не дізнається від мене, — промовила Оріана, а потім усміхнулася, — якщо, звісно, у мене не виникне потреби захищатися. І... — Вона знову зробила паузу, Ґільєм глибоко зітхнув. — І коли таке трапиться, — вела далі Оріана, — то маю до тебе запитання.

— А якщо я не збираюся на нього відповідати? — Гільєм звузив очі.

— Я хочу лише дізнатися, чи мій батько давав Алаїс що-небудь цінне на збереження. От і все.

— То ти просиш мене шпигувати за власною дружиною, — перепитав Ґільєм голосно. — Я цього не робитиму, Оріано, і ти