Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— Ну, звісно, пане прокуроре, у вас же все так просто: раз, два, три — і зразу за грати. Тож, я думаю, нам варто почути другого свідка, — моя впевненість не залишала сумнівів у тому, що ми рухаємось у правильному напрямку.

Свідок зайшов до зали і присягнув говорити правду.

— Скажіть, будь ласка, що ви бачили того вечора? — запитав прокурор, дивившись на нього пильним поглядом.

— Я бачив, як Валерій підходив до магазину і потім швидко вийшов з нього, тримавши щось у руках. Потім я помітив, як він передав це чоловікові в чорному капюшоні. Вони про щось говорили, але я не чув, — свідок говорив, але в його голосі було відчутне хвилювання.

— Це був цей чоловік? — запитала я, кивнувши в бік лави свідків, намагавшись таким чином зловити його погляд.

— Не знаю, в нього було обличчя закрите, але я бачив його очі. Вони були карими, — відповів свідок, намагавшись згадати деталі.

— Ви впевнені, що саме карі? — перепитала я, відчувши, як напруга в залі зростала.

— Так, такі ж як у вас, а ще шрам на руці, — додав він, мовби прагнучи переконати сам себе.

— А в цей час було хороше освітлення, чи через темряву вам здалося, що очі були карими, а насправді вони могли бути сірими чи зеленими? — втрутився прокурор, та старався посіяти сумнів.

— Було темно, але світло від магазину трохи освітлювало. Я добре запам’ятав його очі, вони зиркнули на мене зі злістю. А потім, наступного дня, мене побили, — вимовив свідок, злегка нервувавши.

— Скажіть, погляд мого підзахисного вам нікого не нагадує? Чи, можливо, погляд чоловіка, що сидить зліва на лаві свідків? — запитала я, намагавшись втримати контроль над ситуацією, в надії, що виявиться, що потерпілого побив саме Вороненко.

Свідок перевів погляд на лаву свідків, його очі зустрілися з очима Вороненка. Напруга зросла до межі, кожен у залі затамував подих, чекаючи відповіді.

— Я підзахисного в парку бачив, він пив пиво на лавці неподалік від магазину, а цього... — свідок уважно розглянув Вороненка і почав помітно хвилюватися.

— А чому ви почали хвилюватися? — запитала я і, з дозволу судді, підійшла ближче до свідка.

— Я не хвилююся! — запевнив він, спробувавши приховати своє нервування.

— Хвилюєтеся, — наполягла я, відчувши, що виводжу його на чисту воду.

— Пані адвокат, а вам не здається, що ви тиснете на свідка? — втрутився прокурор, намагавшись зупинити мій натиск.

— А я не тисну, — відповіла я, глянувши прокуророві прямо в очі. — Пан Янчук помітно почав хвилюватися, коли зустрів поглядом пана Вороненка.

— Сміливіше, розкажіть нам, чому його погляд вас так схвилював? — запитала я, звертаючи всю свою увагу на свідка.

— Насправді то був він. Цей чоловік побив потерпілого, а потім і мене як свідка, — вимовив свідок, старавшись приховати страх у своїх очах.

— Ось чого і варто було довести, — сказала я з тріумфом у голосі. — А що ви скажете з цього приводу, пане потерпілий? — я звернулася до потерпілого, помітила, як його обличчя стало більш серйозним.

— З Вороненком я не бачився того дня. Він сплутав мене з кимось іншим у темряві, адже я в цей момент сидів на лавці. А потім до мене підійшов п’яний Олег і почав бити зі словами: «Де гроші?» — відповів потерпілий, намагавшись виправдатися.

— Ваша честь, я думаю, нам варто ще раз допитати пана Вороненка, адже його прізвище занадто часто звучить у цій справі, — наполягла я, переконана, що ми наближалися до розкриття правди.

Я сіла на своє місце, а прокурор розпочав допит свідка. Вороненко виявився справжнім міцним горішком, який відкидав всі звинувачення.

— Адвокате, у вас ще є докази чи свідки? — запитав суддя, його голос звучав владно.

— Ні, ваша честь. Всі докази були представлені, — відповіла, та відчувала як напруга в залі зростала.

— А у вас, пане прокуроре? — суддя перевів погляд на прокурора.

— Також ні, ваша честь, — прокурор трохи нахилив голову в знак підтвердження.

— Тоді хочу почути заключні промови сторін перед тим, як винести вирок. Пане прокуроре, вам слово, — оголосив суддя.

— Ваша честь, докази чітко вказують на провину Олега Антонюка. Свідчення очевидців, а також аудіо і відеозаписи з камер спостереження не залишають сумнівів у його винуватості. Прошу вас винести справедливий вердикт і засудити підсудного, — промова прокурора звучала впевнено і рішуче.

— Адвокате, ваша заключна промова, — суддя перевів погляд на мене.

Я піднялася і зробила крок вперед та відчувала, як кожне око в залі спрямоване на мене.

— Ваша честь, сьогодні ми бачимо, як легко можна звинуватити невинну людину, базуючись на припущеннях і ненадійних доказах. Свідчення очевидців непевні, відеозапис не ідентифікував мого підзахисного. Ми повинні бути впевнені у винуватості підсудного поза розумним сумнівом. А цей сумнів, безперечно, існує. Прошу вас винести справедливий вердикт і виправдати Антонюка Олега. Дякую, — мої слова лунали в залі, наче удари дзвону, кожен з яких відбивав правду і справедливість.

— Що ж, а тепер хочу почути вашого підзахисного, — суддя звернувся до Олега.