Наталія Косенко - ( Не ) закохані, Наталія Косенко

Музика змінилася. Заграла мелодія Баха в сучасній обробці. Ясмін знову повернулася спиною. Стас пообіцяв собі, що поводитиме себе добре, от тільки дозволить одну маленьку слабкість, а потім забере руки.

Долоня знову лягла на животик дівчини, от тільки сповзла трішки нижче. Великий палець зачепив кофтинку й одразу ж притулився до голої шкіри. Такої гарячої, ніжної, гладкої… Ледь не застогнав на вушко Ясмін.

Дівчина піддалася назад, міцніше втискаючись в його груди й вкотре нутрощі покрутило від її тремтіння. Запах розпашілого тіла з цитрусовими нотками накривав хвилями й збивав з ніг, мов його особисте маленьке цунамі.

Ясмін відчула, що так тільки гірше й знову посунулася, обернула голову, з наміром виказати усе хороше, що думає про нього, та Стас випередив її:

— Тихо, Ясмін, тихо… Ти ж не хочеш привернути лишню увагу?

Палець пестив шкіру животика, а потім пірнув за резинку чорної спіднички.

Дівчина відскочила й тільки потім зрозуміла, що все ж привернула небажану увагу. Насупилася. Господи, як в її очах можуть так явно спалахувати блискавиці від гніву? І як він міг не помічати ці очі за окулярами стільки років?

— Ти мені на ногу наступив! — сказала голосно, аби всі почули.

— Пробач, — а в голосі ні каплі розкаяння.

— Я подумаю… — прошипіла.

Елла запропонувала студентам відпочити й довелося відійти від Ясмін. Та краєм ока спостерігав за нею. Дівчина відійшла подалі й сперлася на підвіконня, задумливо розглядаючи сіру буденність університету за вікном. Її щоки досі пашіли, дихання рвано підіймало груди, а пальці стискали край гольфа.

Хотілося підійти, стати позаду і просто обійняти. Дати їм обом час прийти у себе. Бо ж і у самого серце калатало в грудях. Та не міг собі цього дозволити. З Ясмін узагалі мало що міг. Поки що…

Олег бісив не на жарт. Знову терся своїми причандалами поряд з дівчиною. Якось само пригадалося, що він усі чотири роки навчання постійно вештався десь поряд. Ненавʼязливо, проте так бісюче! Заспокоювало тільки те, що симпатії до слимака Ясмін не мала. Так же? З Олегом вона б не стала приховувати відносини. Хіба ні? Це тільки зі Стасом…

Ліна сперечалася з Анею яку сукню краще підібрати на випускний, а Стас стояв поряд і тлів зсередини. Бо ж підійти до Ясмін не міг, проте мусив спостерігати, як до неї підбиває клинці інший. Бісові правила!

Перерва закінчилася. Став на позицію і чекав. Ясмін йшла до нього, а дивилася собі під ноги чи кудись у бік. Ніби на заслання йшла. А хотілося б, аби усміхалася. Як он Олегу кілька хвилин тому.

Всерйоз роздумував як би її покарати. За цю показну байдужість. За холод, що морозить душу. За погляд, що примушує палати тіло. За все одразу.

А коли дівчина все ж підійшла й підвела на нього очі зрозумів, що не зможе нічого їй зробити. Абсолютно нічого. Бо хай тілом вона у його руках, проте серце її не з ним.

Ця думка запалила кров сильніше за пестощі. Погнала судинами дурман, вдаряючи у голову шаленством.

Смикнув дівча на себе занадто різко, та не відпустив, коли збиралася відсунутися.

— Стасе! — почув тихенький застережливий рик.

О так! Хай повторює його імʼя! Спочатку з ненавистю, потім з пристрасним придихом, а потім з любов'ю! Не закохана вона, бачте! Він і сам не закоханий, та то зовсім інше…

Знову повів Ясмін у танці. Бачив перед собою тільки її очі, чув музику й чув її тіло, а тому так захопився, що зовсім перестав помічати навколишній світ.

Там-там-тадам… Її нога поряд з його ногою, її рука в його руці, її тіло слідує за його тілом. Слухається… Підкоряється… Така солодка дівчинка…

Раптом на мить оглушили оплески. Стас завис, не випускаючи з рук тендітне тіло дівчини, яка швидше прийшла до тями й намагалася звільнитися.

— Браво! — поплескала й Елла вслід за одногрупниками, запускаючи в голові механізми, які все ж змусили руки розімкнутися й відпустити дівчину. — Ви з Ясмін чудова пара! Яка експресія! Музика живе між вами під час танцю! Я подумаю як це використати… А ти вмієш дивувати, Ясмін! Займалася танцями раніше?

— Так… — ледь вичавила з себе дівчина поряд.

Стас не жалкував, ні. Ні про що, й ніколи. Або виправляв, що міг, або йшов далі. А тут закляк. Виправляти нічого, а йти далі? Переступити через Ясмін? Через її почуття?

— Дякую! — відповів і жартівливо вклонився, переключаючи увагу на себе. — Я теж колись займався. Правда ходив усього рік, проте багато чого запамʼятав.

Стас чекав у кінці коридору. Ясмін сховалася від нього на кафедрі. Так! Саме сховалася! Бо її недолуга спроба переконати в якійсь терміновій роботі не зачепила.

Годину він просидів на підвіконні. Вперше зловив себе на думці, що йому подобається чекати. Очікування тисне на нерви, лоскоче десь під серцем і жене запалену кров по тілу до паху. Краще б Ясмін вийти! Бо якщо ще трохи почекає, піде до неї сам!

Дівчина замикала двері й не дивилася на нього. Йшла коридором і не дивилася. Ще б трохи й повірив би, що не помітила, але біля сходів все ж пригальмувала і стрельнула очима точно в ціль.