Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

- Ні, не це.

- Тоді, що ж вас утримувало, дорогий наш медик?

- Страх – банальний страх. Я передбачав звинувачення, які вже прозвучали тут. Якщо я підтримаю викуп мого начальства, професора Старинки, вийде так, що я агітую вибірково за приятеля. Якщо ж я висловлюся за когось іншого – тоді ви почуєте, нібито я готуюся зайняти директорське крісло в лікарні. Тому я волію не обговорювати і вибираю жереб.

- Я теж вибираю жереб! – зрадів Бартницький. – А ось пан професор… пан професор так старанно вважав, хто брав участь у дискусії, а сам якось… Що ви на це, пане професоре?

- Та я ж увесь час беру участь у цій вашій бовтології!... Гаразд, нехай буде по-вашому – у дискусії.

- Це все ля-ля! Ви начебто й брали участь, але тільки підкидаючи слівця для сміху, нічого більше. Ви не висунули жодного кандидата...

- Тому що мого кандидата, друже мій, Мюллер ще не заарештував.

- Панове!... - втрутився в цю перепалку Кржижановський. - …Ми повинні щось вирішити. То як, жереб? Чи всі погоджуються на нього?

- Заявляю вето! - прогримів Кортонь, підкріплюючи свої слова ударом кулака по столу. – Серед викуплених мають опинитися пани Тригер та Островський!

- Оскільки так вирішили пани Мертель та Кортонь! – пирхнув Седляк.

- Чому повинні? - спитав Хануш, хоч і здогадувався, як і всі інші.

- Тому що йде війна! Іде битва! І битва з окупантами – зараз найголовніша справа для народу! Тільки це можу сказати, бо й так сказав надто багато.

Стало тихо. Були запалені нові сигарети. Чути було, як мухи дзижчать над столом. Адвокат Кржижановський вишморгався, бо дим викликав у нього алергію, а професор набив люльку ароматним тютюном. Магістратор Малевич голосно прошепотів:

- Значить так…

Чим скористався начальник пошти:

- Отже, панове, все зрозуміло… - пробасив Седляк.

- Зрозуміло? – здивувався Кржижановський.

- А у вас є сумніви? – спитав Малевич.

- Ну не знаю…

- Чого ви не знаєте, пане адвокате? – дотискав його Седляк. – Адже це просто, як двічі два. Нам усім ясно, що якщо ми не погодимося на Тригера та Островського, тоді всі ми можемо бути покарані за вироком якогось підпільного чи лісового суду.

- І хто це каже? – намагався контратакувати директор кінотеатру, але з іншого боку йому завдав удару Малевич:

- Давайте без евфемізмів – таємного суду! Це шантаж, а точніше навіть гірше, ніж звичайний шантаж – це залякування, це терор, і я протестую!

Мертель, який після бійки з Брусєм сидів згашений, бо йому було соромно, більше не витримав і ожив, мов блискавка.

- Та ви знаєте, про що ви кажете, пане магістраторе?! Та ви поляк чи ренегат, якому все одно, який порядок пануватиме на цій землі – швабський чи польський?! Холера ясна – якщо люди, які вже кілька років ризикують власною головою та життями своїх рідних, щоб Польща здобула незалежність, для вас стоять стільки ж, що й кожен, хто намагається просто пересидіти війну і робить все, тільки б не потурбувати окупанта.

- Пане Мертель, цю свою школярську фразеологію залиште своїм учням! – перебив його Малевич. – Цю війну виграють не партизани, а Совіти та союзники, які б'ють німця дуже ефективно. А те, що робите ви, стверджуючи, ніби робите це заради свободи та національної гідності, стає причиною смерті безлічі невинних людей!

- Неправда! - скрикнув Кортонь.

- Неправда?... Щодо того, що ми тут робимо зараз, любий мій?! Ми сперечаємося про те, кого можна врятувати з людей, яких гестапо заарештувало та засудило до смерті лише тому, що загін АК чи НЗС вбив пару німців! Ця пара вбитих німців не має жодного значення для долі війни – винятковим результатом стала гекатомба поляків…

- Неправда, неправда, неправда! Результатом вчорашньої операції була аварія поїзда, фрицівського поїзда, що віз зброю, боєприпаси та солдатів на фронт! Тобто ослаблення військової сили німців! Рух цією лінією був затриманий.

– Він вже відновлений, – повідомив Годлевський. – Шваби стягли у кювет два аварійні вагони, а колію виправили за кілька годин.

- Ну от! – тріумфував Малевич. – Справжнім результатом є гекатомба найцінніших поляків, які стали б у нагоді Польщі, коли та буде вже вільною!

— А на вашу думку, пане магістраторе, вона стане вільною, коли всі ми не бажатимемо бруднити руки вбивством швабів?

- Ви подібні штучки не застосовуйте, пане Мертель! Ідіть з ними на конкурс демагогів чи ще кудись, а тут дурнів не шукайте.

У Мертеля буквально відібрало мову, зате фізіономія Кортоня прийняла вираз глибокого розпачу:

- Ну, як ви не розумієте, що окупантам слід показати, що…

— А тому, пане Кортонь, що з математики в школі я був кращим за вас! І знаю звідси, що за кожного пришитого фольксдойча чи пересічного рядового вермахту своє життя віддають десять, а то й більше, поляків, нерідко – дуже значних поляків – і рахунок тут дуже паршивий; можна навіть сказати, що такі розрахунки у дупу можна засунути! Пробачте, героїчні мої колеги, але так у мене виходить з розрахунків!

- На вашу думку, якби не було опору, то все було б тіп-топ, так? – кип'ятився Мертель. - Фрици нікого б не вбивали, не вивозили в табори, життя в генерал-губернаторстві було б милим і приємним? Та хіба ви не бачите, що німці творять із нами протягом цих чотирьох років?! Схаменіться!!!

Магістратор змахнув рукою, ніби бажаючи відігнати хмару диму, що ходить хвилями між столом та стелею.

- Я бачу одне… Що було б набагато менше жертв, якби…

- Якби всі наші земляки підставили фрицам очко, змащене вазеліном!

- Ви, пане Мертель, обов'язково виграли б у тому конкурсі демагогів...

Тут на допомогу Мертелю знову прийшов Кортонь:

- А ви, пане магістраторе, подивіться на євреїв! Хіба вони захищалися, чи влаштовували замахи, чи вбивали есесівців? Ні ж! Всі були білі та пухнасті. І що це їм дало?

- Правильно! - погодився Клос. – Так їм допомогло, як мертвому припарка!

Малевич не визнав себе переможеним:

- Євреї – це зовсім інша справа. Фрици вбивають їх з расових причин, і ви все про це чудово знаєте!

- А нас вбивають зі спортивного інтересу, га? - спитав у нього Кортонь. – Адже нас також убивають без упину! Нас теж вважають унтерменшами, правда дещо кращими недолюдьми,