Льюїс Керол - Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми називали її Премудрим Піскарем, бо вона була мудрою і вчила нас, — сердито відповіла Фальшива Черепаха. — Яка ти, справді, нетямуща!
— Як тобі не сором запитувати про такі прості речі! — додав Грифон.
Після цього вони обоє замовкли і дивилися на бідолашну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.
Нарешті Грифон звернувся до Фальшивої Черепахи:
— Кажіть далі, добродійко! Не сидіти ж нам тут цілий день!
Черепаха повела розповідь далі:
— Так, ми відвідували школу на дні моря, хоч ти, може, і не віриш...
— Я не говорила, що не вірю! — перебила Аліса.
— Ні, говорила, — сказала Фальшива Черепаха.
— Прикуси язика! — додав Грифон, перш ніж Аліса встигла щось мовити.
— Ми здобули блискучу освіту, адже ходили до школи щодня...
— Я також відвідувала щоденну школу, — сказала Аліса. — Нема чого вам хвалитися цим.
— І у вас були додаткові уроки? — дещо стурбовано поцікавилася Фальшива Черепаха.
— Так, — промовила Аліса. — Французька мова і музика.
— І прання? — запитала Фальшива Черепаха.
— Ну, що ви! — обурено заперечила Аліса.
— Ага! Виходить, у тебе була не така вже хороша школа, — сказала Фальшива Черепаха з величезним полегшенням. — У нашій школі додаткові уроки були з французької мови, музики і прання.
— Воно, мабуть, було не дуже потрібне вам, — зауважила Аліса, — на дні моря.
— Я не могла вивчати його, — сказала Фальшива Черепаха, зітхаючи. — Я пройшла тільки обов’язкові предмети.
— Які саме? — допитувалася Аліса.
— Перш за все, звичайно, я навчилася чигати й кусати, — відповіла Фальшива Черепаха. — Потім ішли чотири дії арифметики: удавання, віджимання, втілення і вноження.
— Ніколи не чула про вноження, — насмілилася зауважити Аліса. — Що це таке?
Грифон здивовано розвів лапами.
— Ніколи не чула про вноження! Але ти знаєш хоча б, що означає слово «вручення»?
— Так, — не зовсім впевнено відповіла Аліса. — Це означає... передачу... чогось... комусь...
— Ну, тоді, — продовжував Грифон, — якщо ти не знаєш, що значить вноження, то ти справжнісінька незнайка.
Алісі не хотілося ставити інші запитання з цього приводу, тому вона звернулася до Фальшивої Черепахи:
— Що, крім цього, входило до обов’язкових предметів?
— Ну, була ще свисторія, — відповіла Фальшива Черепаха, загинаючи ласти та перелічуючи предмети, — свисторія стара й нова, географія, балювання. Викладачем балювання у нас був старий морський вугор. Він навчав нас також рисуватись і тушуватись.
— А як це робиться? — допитувалася Аліса.
— Бачиш, я не можу показати тобі цього сама, — промовила Фальшива Черепаха, — я надто неповоротка. А Грифон ніколи того не вчився.
— Я не мав часу, — сказав Грифон. — Але я вчився у класичній гімназії. Моїм учителем був старий краб, так, краб.
— Я ніколи не вчилася у нього, — зітхнула Фальшива Черепаха. — Він, казали, учив плутівської та грацької мови.
— Так, так, це правда, — підтвердив Грифон, також зітхаючи, і вони обоє затулилися лапами.
— А скільки годин на день тривали у вас уроки? — запитала Аліса, поспішаючи змінити розмову.
— У нас це називалося строки. Ми мали десять годин в перший день, — сказала Фальшива Черепаха, — потім дев’ять і так далі.
— Як дивно! — вигукнула Аліса.
— Саме тому вони й називалися строки, — зауважив Грифон, — бо вони щодня скорочувалися.
Це була зовсім нова для Аліси точка зору, і вона її обмірковувала деякий час, а потім зробила таке зауваження:
— Виходить, на одинадцятий день був вихідний?
— Ну звичайно, — погодилася Фальшива Черепаха.
— А як було на дванадцятий день? — жадібно допитувалася Аліса.
— Годі про навчання, — рішуче втрутився Грифон. — Розкажи їй що-небудь про розваги.
Розділ Х. Рачача кадриль
Фальшива Черепаха глибоко зітхнула і витерла очі ластом. Вона не зводила очей з Аліси і намагалася заговорити, але хвилину чи дві давилася від сліз.
— Може, у неї кістка в горлі? — сказав Грифон і почав трусити її та бити по спині.
Зрештою Фальшива Черепаха оволоділа собою і, хоч сльози котилися у неї по щоках, розповідала далі:
— Тобі, мабуть, не доводилося довго жити на дні моря, — («Справді, не доводилося», — промовила Аліса), — і ти, може, навіть не знайома з раками-омарами. — (Аліса було почала: «Я одного разу куштувала...» — але швиденько прикусила язика і погодилася: «Ні, не знайома».) — Тоді ти навіть уявити собі не можеш, яка це чарівна річ — рачача кадриль!
— Правду кажете, — погодилася Аліса. — А що це за танець?
— Ну, — сказав Грифон, — спочатку стають у ряд на березі моря...
— У два ряди! — вигукнула Фальшива Черепаха. — Тюлені, черепахи, лососі й так далі. Потім, коли приберуть з дороги всіх медуз...
— На це завжди потрібен певний час, — перебив Грифон.
— Роблять два кроки вперед...
— У кожного за партнера омар! — закричав Грифон.
— Неодмінно, — сказала Фальшива Черепаха. — Роблять два кроки вперед, беруть партнерів...
— Міняють омарів і роблять два кроки назад, — підхопив Грифон.
— Потім, розумієш, — продовжувала Фальшива Черепаха, — кидають...
— Омарів! — вигукнув Грифон і аж підскочив.
— Далеко в море...
— Пливуть за ними! — верещав Грифон.
— Перекидаються у воді! — кричала Фальшива Черепаха, несамовито стрибаючи.
— Знову міняють омарів! — репетував Грифон на весь голос.
— Повертаються на берег, і... на цьому кінчається перша фігура, — сказала Фальшива Черепаха зразу ослаблим голосом. І двоє створінь, які щойно стрибали, мов несамовиті, знову посідали, сумні та принишклі, і дивилися на Алісу.
— Це, мабуть, дуже гарний танець, — несміло зауважила Аліса.
— Хочеш подивитися? — запитала Фальшива Черепаха.
— О, дуже хочу! — сказала Аліса.
— Слухай, давай спробуємо першу фігуру! — звернулася Фальшива Черепаха до Грифона. — Ми можемо обійтися без омарів, розумієш? Хто буде співати?
— О, ви співайте, — сказав Грифон, — я забув слова.
І ось вони почали поважно танцювати навколо Аліси. Вони раз у раз, коли підходили дуже близько до неї, наступали їй на ноги, розмахували в такт передніми лапами, а Фальшива Черепаха дуже повільно і сумно наспівувала при цьому таку пісню:
— Трошки швидше, трошки швидше, — каже равлику тріска, —
Бо дельфін іде за нами, дуже ззаду натиска.
А омари й черепахи насувають звідусіль,
Всі на березі гуляють, всі чекають на кадриль.
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?
— Ох же й радощів нам буде, ох же й жару ми дамо!
За омарами у море ми й самі полетимо!
Равлик каже: — Я боюся мандрувать по волі хвиль,
Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!
Я не хочу, я не можу танцювати кадриль!
— Яка не буде хвиля, до берега приб’є,
Ти ж знаєш — по тім боці ще другий берег є.
Від Англії до Франції по морю двадцять миль,
Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль!
Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль?
Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль?
— Дякую. Дуже цікаво було дивитися на цей танець, — сказала Аліса, дуже задоволена з того, що вони нарешті скінчили. — І мені так подобається ця дивна пісня про тріску!
— Щодо тріски, — сказала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол», після закриття браузера.
